Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
79 років тому останній гітлерівський окупант залишив нашу землю. За вигнання фашистів українці заплатили мільйонами людських життів та тисячами спалених міст і сіл.
«росія занурюється в пітьму середньовіччя…»
Історія Другої світової війни, події, пов’язані з визволенням України від гітлерівських загарбників за часів радянської імперії, безжально фальсифікувалися: провладні історики, а інших тоді не було, навчилися так маніпулювати фактами, що абсолютна більшість громадян срср сліпо вірила відвертій брехні. Наприклад, тому, що «перемогою над фашизмом людство зобов’язано виключно радянському союзу і насамперед російському народу». Та мова не про ті часи.
Сьогодні, на 33-му році після розпаду «імперії зла», як «охрестив» срср Рональд Рейган, складається враження, що путінська росія живе не за календарем 2023 року, а, скажімо, 1975-го чи 1980-го: політики і пропагандисти всіх мастей на тамтешньому ТБ, шпальтах масмедіа скиглять про «виняткову жертовність великого русского народу в роки великої вітчизняної війни», «неперевершену роль у визволенні поневоленої Європи». Особлива роль, звісно, відводиться Україні, мовляв, ми, росіяни, визволили її з фашистського ярма, а вони, українці, через десятиліття, стали такими ж заклятими «бандерівцями-нацистами». Розумію усіляких там скабєєвих, кисельових, соловйових: їм, іудам-пропагандистам, потрібно відпрацьовувати кремлівські гроші. Але ж понад 90 відсотків пересічних московитів розділяють з ними ту маячню, яку їм несуть. Кажу так не лише тому, що так стверджує влада, а й через те, що маю на московії добрих знайомих, які це підтверджують. Досить влучно з цього приводу сказав відомий російський журналіст Олександр Невзоров: «росія все більше занурюється в епоху середньовіччя, особливо коли мова заходить про Україну. Особливо часи минулої війни. Таке враження, що шизофренія, параноя косять все населення — від сантехніка до академіка».
«Зброю дістанете в бою…»
Скажете, росіяни стали заручниками кремлівської пропагандистської кампанії? Можливо. Але як би там не було, за будь-якої ситуації потрібно ще й мати свою голову на плечах. Ніхто не сперечається: за перемогу в Другій світовій росіяни теж заплатили мільйонами життів. І в українській землі лежать сотні тисяч з них. Але є й інша правда — правда, про яку і фронтовики, і пересічні українці, яким довелося жити в окупації, знали, але про яку говорити було не заведено: вигнання нацистських окупантів з України супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організував сталінський режим і радянські війська з вини своїх полководців. Наприклад, наших батьків, дідів масово використовували на найнебезпечніших ділянках фронту як «чорносвитників» — поспіхом мобілізованих польовими військкоматами українців кидали у бій непідготовленими, необмундированими і вкрай погано озброєними.
— Зброю здобудете в бою, — розповідав мені покійний Савелій Марчук — житель подільського села. — Не повіриш, але на п’ять бійців був один автомат і дві гранати.
А хіба можна було говорити про те, що тисячі українців змушені були воювати проти інших українців — тих вояків Української Повстанської Армії? Хіба це була не братовбивча війна, організована москвою? А хто організував у визволеному Криму в 1944 році депортацію до Середньої Азії близько 200 тисяч кримських татар?..
— Мовчать кремлівські пропагандисти-посіпаки і про те, що на заході Україні під час «боротьби з бандерівцями — гітлерівськими прислужниками» загинуло понад 150 тисяч осіб, — каже доктор історичних наук полковник Сергій Сегеда. — А близько 400 було тисяч заарештовано і депортовано до віддалених районів радянської імперії. І це лише в перші післявоєнні роки!..
Термін «визволення» передбачає волю, свободу, а в 1944 році Україна не стала вільною. Із вигнанням нацистів вона не отримала волю, а опинилася під іншим пануванням. Компартійний режим бажав не визволення Українського народу, а повернення до складу радянської імперії. Сьогодні в московії багато говорять про високу моральність російського суспільства, сповідування ним справжніх загальнолюдських цінностей. Але про яку «високоморальність можна» казати, коли понад 90 відсотків населення підтримує війну московії в Україні та вважають, що «велику вітчизняну виграла росія»? А господар кремля наслідує приклад тирана сталіна, вирізняючись не лише патологічною жорстокістю, а й таким же лицемірством і відвертою брехнею? Нагадаю, що 24 травня 1945 року на урочистостях у кремлі з нагоди капітуляції нацистської Німеччини в Другій світовій війні, йосип сталін проголосив тост:
— Я п’ю, насамперед, за здоров’я російського народу тому, що він є найвидатнішою нацією серед усіх націй, що входять до радянського союзу, тому що він заслужив у цій війні загальне визнання як керівна сила радянського союзу серед усіх народів нашої країни. Мине 65 років і 19 грудня 2010 року тогочасний прем’єр росії володимир путін під час пресконференції скаже:
— Ми все одно перемогли б у війні. Бо ми — народ переможців… Найбільших втрат у війні зазнала саме росія. Війна була виграна насамперед за рахунок російського народу і російських ресурсів.
А потім неодноразово повторюватиме маячню про виняткову роль росіян у визволенні українців від нацистів. І ні слова не скаже, скількома життями своїх синів і доньок наша нація заплатила не лише за власне визволення, а й визволення сотень міст і сіл росії, скільки українських хлопців лежать під санкт-петербургом, московію та іншими містами «расії-матушки», куди не пустили війська вермахту!..
Від того дня, як з України накивав п’ятами останній солдат вермахту, минуло 79 років. У лютому 2022-го нас прийшли «визволяти» вже правнуки тих, хто виганяв нацистів у жовтні 1944-го. Пропагандистська машина московії працює так, що її керманичам позаздрив би сам геббельс: «визволяємо братів-українців від нацистів», «несемо Україні свободу», «ми — нащадки воїнів-визволителів» тощо. Сьогоднішнє «визволення» багато в чому нагадує «визвольний похід» червоної армії в Західну Україну у вересні 1939-го. Ось таке воно «звільнення» по-російськи…
