Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
З військовим укладом життя командир окремої бригади з Дніпропетровщини підполковник Дмитро Остапенко вперше познайомився, вступивши до Запорізького обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою «Захисник». Потім було навчання в Харківському національному університеті Повітряних Сил і служба в лавах ЗС України.
Кореспондент АрміяInform зустрівся з офіцером та дізнався про його бойовий шлях, особливості командування підрозділом Сил територіальної оборони ЗС України та плани на майбутнє.
— Дмитре Костянтиновичу, розкажіть, будь ласка, про початок вашої кар’єри у війську.
— Ще у стінах Запорізького ліцею остаточно зробив вибір на користь професії захисника Батьківщини. У 2008 році, закінчивши ліцей, вступив на факультет протиповітряної оборони Сухопутних військ у Харківському національному університеті Повітряних Сил. Після закінчення навчання у 2012 році за розподілом потрапив до військової частини на Дніпропетровщині.
З початком АТО виконував бойові завдання на Донеччині та Луганщині у складі різних підрозділів Сухопутних військ ЗС України. З початком
формування Сил територіальної оборони обійняв посаду заступника командира окремої Запорізької бригади ТрО.
Незважаючи ні на що, Сили ТрО воюють на рівні з іншими або навіть краще.
— Де ви зустріли початок широкомасштабної агресії російської федерації?
— Початок великої війни зустрів там, де і мав зустріти, на службі. Бригаду формували безпосередньо під час зіткнень з противником. Тримали оборону населених пунктів Василівка, Токмак, кругову оборону Пологів, Оріхова. Після переформатування підрозділів брали участь у бойових діях на південному напрямку разом з іншими приданими підрозділами.
Згодом у складі Донецької окремої бригади територіальної оборони брав участь в обороні декількох населених пунктів. Рік по тому очолив окрему бригаду територільної оборони Дніпропетровщини.
читайте також:
— Ви починали свою кар’єру в Сухопутних військах, а тепер продовжуєте її в лавах Сил територіальної оборони ЗС України. Наскільки відчутна різниця між ними?
— Так, різниця відчутна. Коли розпочалось формування бригади, то відчувалась нестача кадрових офіцерів та сержантів, які мали реальний досвід служби. Напевно, тоді мені пощастило, що побратими, з якими ми разом проходили службу в Сухопутних військах, приєдналися в перші дні широкомасштабного вторгнення.
Якщо говорити загалом, то Сили територіальної оборони — це наймолодший рід військ Збройних Сил України, який воює на рівні із Сухопутними військами, маючи при цьому інше оснащення у вигляді механізованої складової чи артилерії. Незважаючи ні на що, Сили ТрО воюють на рівні з іншими або навіть краще.
— Що для вас найважче на цій війні?
— Найважче втрачати побратимів. Території ми можемо відновити, а втрати особового складу — від солдата до офіцера — ніхто не в змозі повернути. Це найважче, а решту ми своїми силами та досвідом зробимо.
— Які у вас плани на післявоєнне майбутнє?
— Найперше, що хочеться зробити, — це бути із сім’єю та спокійно жити. А щодо планів, то я так далеко не зазираю. Але хочеться бачити переформатування ставлення до служби серед цивільного населення, піднесення авторитету Збройних Сил України та мотивації молоді. Хоча, на мою думку, молодь у нас і так буде мотивована, особливо проти «такого сусіда», як російська федерація.
— Дякую за розмову!
Фото автора та з особистого фотоархіву Дмитра Остапенка
