5 жовтня у селі Гроза на Харківщині сталась трагедія — внаслідок удару по населеному пункту балістичною ракетою «Іскандер» загинуло 59 людей, переважно місцевих мешканців, серед яких не було жодного військового. Навідниками виступили брати Володимир та Дмитро Мамони, які збирали інформацію від своїх знайомих.
Про те, чому люди продовжують спілкуватися не лише з родичами і друзями, але й зі знайомими та сусідами, які перебувають на території російської федерації чи на тимчасово окупованих територіях України, та яких правил слід дотримуватись, щоб не потрапити на гачок ворожих агентів і не видати їм важливу інформацію, кореспонденту АрміяInform розповіла фахівчиня в галузі інформаційної безпеки, голова правління інформаційного центру «Майдан Моніторинг Харків» Наталія Зубар, яка від початку війни 2014 року досліджує інформаційний аспект відсічі російської агресії.
— У Службі безпеки України стверджують, що брати Володимир і Дмитро Мамони використали своїх інформаторів «втемну», однак оприлюднені скриншоти листування, на мій погляд, свідчать про зворотне. Невже ті, з ким спілкувалися Мамони, справді не усвідомлювали, що спілкуються зі зрадниками і не розуміли наслідків своїх дій?
— Буває дуже по-різному. Складно точно встановити, чи усвідомлювали вони, що робили. Але з оприлюднених скриншотів дійсно видно, що частково люди, які брали участь у листуванні, не усвідомлювали наслідки своїх дій. Причому це стосується як тих, хто перебував у селі Гроза і повідомляв інформацію старшому брату Володимиру Мамону, так і молодшого брата Дмитра Мамона, який спілкувався зі старшим.
Схоже на те, що щонайменше цей молодший брат і ті, з ким вони листувались, могли не усвідомлювати, якими можуть бути наслідки їхніх дій, до чого може призвести передача ними інформації, і якими можуть бути наслідки удару по селу.
З поширених скриншотів добре видно, що вони були здивовані, що загинули цивільні, а не військові, тому що, очевидно, очікували, що на поминки по військовому прийде багато військових. А те, що загинули цивільні, стало, судячи з цих скриншотів, несподіванкою для них самих, як мінімум для молодшого брата.
— Невже вони не розуміли, що навіть якщо на поминках і були б військові, то одночасно там було б і багато цивільних, насамперед місцевих мешканців, які прийшли б попрощатися із односельцем?
— Це нам з вами зрозуміло. Я працюю воєнним документалістом з березня минулого року і дуже багато спілкуюся з людьми на місцях «прильотів» по всій деокупованій частині Харківської області. Люди часто абсолютно не розуміють, зовсім не усвідомлюють елементарних з нашої точки зору речей. Особливо ті, хто перебуває в російському інформаційному просторі незалежно від фактичного місця знаходження — хоч у російській федерації, хоч на тимчасово окупованих територіях України, хоч навіть й у вільній Україні. Ось ці люди, які вірять російській пропаганді — що вони знають? Вони чують про те, що російські війська немов би ніколи не стріляють по цивільних і ніколи не хиблять, про те, що російська зброя буцімто найточніша у світі й узагалі армія рф убиває лише нацистів.
Згадаймо, як російська пропаганда подає результати будь-якого ракетного обстрілу території України, стверджуючи, що всі цілі були суто військовими і їх уразили. А жодних жертв серед цивільного населення при цьому немов би не було. Це нам добре відомо про значну кількість загиблих внаслідок російських обстрілів цивільних, а тим, хто дивиться, слухає і читає російські новини, нічого про це невідомо.
Коли ж стала очевидною загибель цивільних у Грозі, то представник російської федерації при Організації Об’єднаних Націй васілій нєбєнзя почав розповідати, що в селі немов би вбили якихось високопоставлених чи то нацистів, чи то потенційних нацистів. Тобто відразу знайшлися виправдання удару в межах традиційного наративу російської пропаганди. І ті, хто регулярно цю пропаганду споживає, цілком сприйняли такі пояснення, вони їх задовольнили.
— А чи не видається вам, що це така зручна позиція самовиправдання і перекладання відповідальності? Ми просто такі недалекі дурники, які нічого не розуміли…
— Це, безумовно, можливо. Може бути і перекладання відповідальності. Але дуже часто це може бути наслідком ось таких викривлених уявлень, спотвореної картини світу. Це нам, наприклад, відомо, що точність значної частини російських ракет вкрай низька і вони можуть схибити.
Це ми бачимо реальні фотографії загиблих, знаємо про наслідки на місцях російських ударів. Ті ж люди, які перебувають у полі російської пропаганди, вважають, що це українські медіа повідомляють неправду, а правда лише у російських змі.
Крім того, слід зважати на вкрай низький рівень критичного мислення й узагалі розуміння причинно-наслідкових зв’язків. Мислення там приблизно таке: якщо це поминки по військовому, то будуть тільки військові, а цивільні не підуть.
— Чому люди продовжують спілкуватися зі знайомими, якщо ті перебувають у росії чи на тимчасово окупованих російськими військами територіях України?
— По-перше, вони не усвідомлюють небезпек такого спілкування як для себе, так і для тих знайомих, які перебувають на окупованих територіях. По-друге, їм ніхто не казав, що не треба цього робити. Я не бачила ані рекламних кампаній, ані відповідних роз’яснень про те, що спілкування з знайомими чи родичами на окупованій території або в росії є небезпечним.
Наприклад, хтось завжди спілкувався зі своїм однокласником чи сусідом, і продовжує це робити і зараз. Або, наприклад, мама живе у Бєлгородський області — то як же я можу з нею не спілкуватися?
— Добре, якщо йдеться про родичів, це ще можна зрозуміти. Але якщо це якісь знайомі, які очевидно є зрадниками і колаборантами — чому спілкуються з ними?
— А для них насправді великої різниці немає. Знайомий і сусід він у сфері приватного, а влада, держава, політика — це щось відсторонене, абстрактне. «Неважливо, хто за яку владу, бо це ж знайомий, тому треба лишатися друзями», — ось так вони думають. «Влада може змінитися і міняється, а мені що ж, через це з сусідом не говорити, якщо він проти цієї влади?»
— Які небезпеки можуть чекати під час такого спілкування, навіть якщо людина, з якою говорять, не є колаборантом?
— Цілком реальною може бути історія, що телефоном, особливо в текстовому режимі — в режимі повідомлень у месенджерах — користується зовсім не ваш родич чи знайомий, а хтось від його імені. Бо якщо це не аудіо- чи відеозв’язок, то як без додаткових запитань ви зможете пересвідчитись, що це саме той співрозмовник, про якого ви думаєте, що з ним листуєтесь? На окупованих територіях зафіксовані випадки, коли росіяни відбирали у людей телефони і продовжували спілкуватися від імені власника телефону з тими, з ким той традиційно підтримував контакти. І вивідували в процесі такого спілкування важливу для себе інформацію.
І навіть якщо це аудіо- чи навіть відеозв’язок, то поряд з вашим співрозмовником завжди може стояти російський військовий і контролювати ваше спілкування. Розкажу історію, яка нам відома з села Липці, яке перебувало під окупацією. Одного разу місцева жінка звідти зателефонувала подрузі в Харків і під час розмови почала питати, чи гучно було, чи є електрика. Вона питала про це, тому що цього вимагав російський військовий, який стояв поряд й усе слухав. Однак оскільки жінки, які розмовляли, були близькими подругами, то мешканці Липців вдалося непомітно для цього російського військового натяком повідомити, що їхню розмову слухають. Тоді подруга з Харкова почала відповідати, що нічого не знає, боїться виходити на вулицю, їй страшно, вона нічого не розуміє — щось таке. Одним словом, звела розмову на загальні теми і не повідомила нічого конкретного. Це насправді був найкращий спосіб поведінки у тій ситуації.
— Що б ви порадили тим, хто продовжує спілкуватися зі знайомими чи родичами, які перебувають на тимчасово окупованих територіях чи навіть в рф? Яких правил їм слід дотримуватися?
— Передусім слід поставити питання, чи я не нашкоджу тим спілкуванням, по-перше, собі, по-друге, цим родичам чи знайомим, і, по-третє, безпеці України в цілому. Чи я не можу розказати щось корисне ворогу? Потрібно звертати увагу на нестандартні питання. Наприклад, коли ви спілкуєтеся з мамою, а мама ніколи в житті вас про якогось сусіда не питала, а тут раптом починає питати — то це підозріло. Тобто треба звертати увагу на будь-які зміни у звичному змісті спілкування.
Далі, спробуйте уявити собі найгірший варіант: в росії зараз посилюються репресії проти тих, хто дозволяє собі щось говорити чи писати у соцмережах проти російської влади. Уявіть собі, що може чекати на вашого родича або друга з-за кордону чи з тимчасово окупованої території за спілкування з вами, якщо ця людина є, скажімо, проти російської влади та за Україну. Їй може нашкодити просто сам факт спілкування. Спробуйте їм це пояснити і твердо, люб’язно, по-дружньому відмовтеся від подальшого спілкування.
Відмовитися від спілкування з тими, хто перебуває в росії чи на тимчасово окупованій території — це найкращий варіант, тому що ви далі не граєтеся в шпигунів і не наражаєте на небезпеку ні себе, ні вашого співрозмовника, ні Україну.
Як ілюстрації використано оприлюднені Службою безпеки України скриншоти листування Володимира і Дмитра Мамонів.
