Вирок отримав мешканець Канева Черкаської області, який у месенджері Теlеgram створив та адміністрував групу «Кіт говорить». Там він поширював інформацію про місця,…
З початку широкомасштабного вторгнення росії з полону вдалося повернути 2598 громадян України. Військові і цивільні, офіцери і сержанти, ті, на кого чекали їхні родини і не втрачали надії знову обійняти.
Родина людини, яка потрапила в російський полон, часто живе моментом: все життя зосереджене на очікуванні звільнення чи бодай якоїсь звістки. А коли людина повертається додому не такою, як раніше, — рідні інколи не готові прийняти ці зміни. Їм страшно, наскільки війна і тортури можуть змінити такого рідного чоловіка, батька, сина.
— Тут головне — освіченість у проблемі. Якщо поцікавитись, почитати, як проявляється той чи інший розлад, якими бувають наслідки полону — людина вже буде підготовлена інформаційно. Рідним буде легше орієнтуватися: це дійсно хворобливий прояв або просто необхідність уваги. Баланс треба шукати тільки шляхом власної поінформованості та усвідомленості тих чи інших процесів, — зазначила в прямому ефірі на сторінці ГО Безбар’єрність та Координаційного центру КМУ/Mental Health UA Ксенія Возніцина, неврологиня, директорка Центру психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна» МОЗ України.
Неврологиня підкреслює, що специфічних моментів буде безліч, але варто звернути увагу хоча б на три найбільш поширені:
— У людини дуже втрачається відчуття часу — у полоні його усвідомлення було неможливим. І от тепер вона може часто спізнюватися не тому, що дійсно не встигає, а тому що впевнена: «Мені їхати 20 хвилин». Хоча реальна відстань — це півтори години в дорозі. Людина втратила розуміння, як на собі відчути проміжок часу.
Є постійна необхідність контролювати все і всіх у своєму оточенні: «А куди ти йдеш?», «Що ти робиш?», «Навіщо тобі це?». І водночас — нетерпіння, спротив щодо навіть мінімального контролю над собою.
За словами психологині, у звільнених з полону зникає довіра до людства загалом. Полон і тортури — це найвищий ступінь болісних подій, бо люди усвідомлено мучать інших людей. Тому всім, хто чекає або вже дочекався рідних, необхідно дбати про своє фізичне й ментальне здоров’я, добре відпочивати, налагоджувати сон — щоб власних ресурсів вистачило і на себе, і на підтримку близького.
— Процес адаптації — дуже індивідуальний і насамперед залежить від терміну перебування в районі бойових дій. Є певні психологічні проблеми і є фізичне виснаження, коли ще й актуалізуються багато хронічних хвороб. І це замкнуте коло: психологічні проблеми можуть підсилювати фізичні, а наявність оцих фізичних аспектів підсилює психологічні. Тобто цей ланцюг треба абсолютно чітко розірвати, — додає Ксенія Возніцина.
Цикл ефірів із фахівцями відбувається в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я Ти як?, що впроваджується за ініціативи першої леді Олени Зеленської. Більше про підтримку себе та людей поруч можна дізнатись тут.
Бої тривають, наші воїни на передовій, продовжують збирати поповнення для обмінного фонду. Кожен російський полонений — це можливість обміну нашої людини, на яку чекають вдома. Не втрачайте надію, чекайте на своїх близьких і підтримуйте один одного.
Фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
