Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Для окупантів Григорій Потьомкін настільки цінний символ, що в жовтні минулого року вони викрали його останки з Катерининського собору в Херсоні й увезли в невідомому напрямку. Згодом з’явилася інформація про намір перепоховати їх у Криму, але далі декларації про наміри це не пішло, адже консенсусу щодо того, де поховати кістки полководця, якого кремлівський диктатор нерідко згадує в своїх псевдоісторичних промовах, в московитів немає. Приміром, мешканці села чижово на смоленщині, де народився Потьомкін, небезпідставно наполягають, щоб їхній земляк нарешті упокоївся в рідній землі. Але це не свідчить про їхнє шанобливе до нього ставлення. Так, у 1943 році чижовські селяни перекопали весь цвинтар, шукаючи скарби Григорія Потьомкіна, при цьому викинули з могил останки його сестер.
Потьомкіни були нащадками литовського шляхтича Ганса Потемпського — сепаратиста, який підтримував москалів у війнах за київський спадок і врешті виїхав до московії. Григорій ріс в оточенні матері та п’яти сестер, тому був схильний до розкоші та лінощів. За лінь та «невідвідування класів» його відрахували з московського університету. Натомість він був постійним клієнтом борделів, де в одній з бійок втратив око, за що тримав прізвисько «Циклоп».
Попри те, що московська пропаганда вже кілька століть намагається зліпити з Потьомкіна високодуховний образ, відомо, що в приватному листуванні та у спілкуванні з підлеглими він рясно матюкався, пив та їв усе без розбору в величезних об’ємах. Окрім того, дозволяв собі приймати іноземних послів у халаті та капцях. А коли він починав пітніти, наказував вилити собі на голову десять пляшок одеколону. Сучасники говорили про Григорія Потьомкіна: «Шлунок і хтивість його все поглинали». «Шлунок його подібний до росії, яка все перетравить».
Відзначившись під час «палацового перевороту» 1762 року, коли владу в російській імперії захопила Катерина ІІ, почав стрімку військову кар’єру, згодом — листування з імператрицею і вже навесні 1774 року став її фаворитом, тобто коханцем. Стосунки їхні тривали два роки. Подейкують, що за цей час вони встигли таємно обвінчатися, а Катерина навіть народила від Потьомкіна дочку.
У 1775 році майбутній «князь Таврійський» привіз до свого будинку в санкт-петербурзі неповнолітніх доньок своєї сестри Олени, яка померла того року. Племінниці Олександра, Варвара, Катерина, Надія та Тетяна стали «гаремом» Потьомкіна (найменшу він спокусив, щойно їй виповнилося 12 років). Це збочення шокувало іноземних посланців. «Спосіб, яким князь Потьомкін опікується своїми племінницями, — писав на батьківщину французький посланець Корберон, — дасть вам розуміння про стан звичаїв у росії».
Стосунки Потьомкіна з його племінницями не були винятком для тогочасної російської знаті і зовсім не турбували ані Катерину ІІ, яка мала понад 20 лише зафіксованих у документах коханців, ані самих дівчат. Зрештою, Катерина до його смерті називала Потьомкіна своїм чоловіком, зробивши де-факто другою особою в імперії і чи не найбільшим землевласником. А племінниці, ведучи легковажний спосіб життя, завжди з пієтетом згадували свого любого дядю, який стільки зробив для їхнього майбутнього…
Але Григорій Потьомкін, говорячи сучасною мовою, — не лише «гламур». Його називали злим генієм імператриці Катерини та «князем темряви». Саме він керував придушенням повстання Омеляна Пугача, ліквідацією Вольностей Війська Запорозького Низового та Кримського ханства, під час яких московитами було знищено і репресовано сотні тисяч людей. На анексованих землях Запорожжя була створена новоросійська губернія, очільником якої став Потьомкін, а за загарбання Криму в 1783 році він отримав титул «князя Таврійського».
До слова, козацька старшина намагалася бодай якось зберегти від знищення Запорожжя, виклопотавши прихильність «князя темряви», купивши його багатими подарунками і титулами. Спершу, в 1772 році на одній з козацьких рад Потьомкін був записаний до Кущівського куреня Коша Запорозької Січі почесним козаком під іменем Грицько Нечеса. А в 1790 році «князю Таврійському» було присвоєно титул великого гетьмана Катеринославського і Чорноморського козацького війська. Проте геополітичні плани у тодішнього керівництва росії були зовсім інші.
Потьомкін був одним зі співавторів так званого «грецького проєкту», що передбачав розгром і знищення Османської імперії, поділ її територій між російською та Габсбурзькою монархіями і відродження Візантійської імперії з центром у Константинополі. Уже 1775 року з’явилася формальна підстава для бойових дій: грецькі «діячі» звернулися до російської імператриці з проханням «визволити» Грецію. А імператриця у кореспонденціях вживала риторику таку подібну на сьогоднішні пропагандистські штампи: «паші свавільничають, бандити грабують міста і села, колись грізні яничари торгують у крамничках, звідки їх не витягнути, члени дивана грабують скарбницю, християнські піддані готові повстати».
Очолити «Неовізантійську імперію» мав онук російської імператриці Костянтин, якого назвали спеціально на честь Візантійського імператора Костянтина І. А Григорій Потьомкін повинен був стати королем Дакії — буферної держави між росією, Австрією та Візантією у складі Волощини, Молдови та Бессарабії.
Саме в межах реалізації «грецького проєкту» давно наявні поселення у Північному Причорномор’ї були названі на грецький манір (Севастополь (Ахтіар), Сімферополь (Акмесджит), Одеса (Хаджибей), Херсон (Більховичі), Нікополь (Микитин Ріг), Мелітополь (Кизияр), Маріуполь (Домаха), Тирасполь (Суклея) та ін.). Візантійський символізм мав місце у кількох нових храмах, як-от Катерининський собор у Херсоні, де поховали Потьомкіна.
Збереглися свідчення, що за наказом «князя Таврійського», який організовував подорож імператриці до завойованого Криму, понівечені міста і села за її маршрутом були так оздоблені і замасковані тріумфальними арками, гірляндами квітів і ошатними архітектурними декораціями, що вид їх обманював, створюючи ілюзію процвітаючого краю. Через це висловом «потьомкінські села» навіть зараз називають показуху й окозамилювання.
Помер Григорій Потьомкін від гарячки в Молдові під час переговорів про завершення війни між російською і Османською імперіями. Катерина ІІ вимагала поховати некоронованого «короля Дакії» в Яссах, щоб «застовпити» російський інтерес на цих землях. Але османи не повелися на це і тіло «князя Таврійського» мусили везти в Херсон.
У цьому контексті дуже символічно, що рештки кістяка Потьомкіна окупанти нині вивезли з Херсона. путінська росія втрачає свій геополітичний вплив. Хочеться вірити, що коли цей символ рашизму опиниться в кремлі, імперія зла зменшиться до розмірів московського князівства.
