Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Молодший сержант Назар Небожинський був кадровим військовим. Служив навідником бойової машини піхоти в 10-й гірсько-штурмовій бригаді ЗС України й з перших днів широкомасштабного вторгнення росії перебував в епіцентрі бойових дій. Тоді, в березні 2022 року, він разом зі своїм підрозділом звільняв Чернігівщину, яку тоді намагалися окупувати рашисти, рухаючись до Києва.
Під час операції зі звільнення одного із сіл БМП Назара Небожинського прикривала групу з двадцяти українських воїнів і одна з перших прийняла бій. Молодший сержант, як навідник гармати, встиг підбити три ворожі БМП, але остання з них встигла вистрелити. На жаль, цей постріл став для Небожинського смертельним. Його побратими пригадували: якби не хоробрість, вправність та відчайдушні дії Назара, який відкрив влучний вогонь по ворожій бронетехніці, вся група могла би загинути.
Назарові Небожинському було всього 23 роки. Він закінчив Національний університет водного господарства та природокористування, після чого приєднався до лав Збройних Сил України. Воїна поховали в рідному Рівному. А через півтора року після його героїчної загибелі Назару Небожинському Указом Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові” посмертно присвоєно звання Героя України.
