Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
«Робота по типу „береш і несеш“ допомагала мені відволіктись від нав’язливих думок про майбутнє та постійного перечитування невтішних на той час новин. Я розумів, що потрібний та роблю свій вклад у спільну перемогу».
Відтепер щорічно 11 жовтня у Збройних Силах України відзначатимуть нове професійне свято — День фахівців логістичного забезпечення Збройних Сил України. З цієї нагоди кореспондент АрміяInform поспілкувався з представником Сил логістики — такелажником Віктором. Як він став частиною війська, чи подобається служба та, чи не жалкує про свій вибір далі в матеріалі.
З початком широкомасштабного вторгнення програмісту з Києва Віктору довелося поміняти своє гламурне життя на важку фізичну працю такелажника у складі Сил логістики. Чоловік без сумнівів відкинув запрошення на роботу за межами України від різних міжнародних компаній, та сам долучився до складу Сил оборони.
— У перші дні мені було дійсно важко справлятися з великими фізичними навантаженнями, ми працювали по кілька діб безперервно: постійні ящики з радянськими боєприпасами, але з часом, коли почали переважати західні зразки озброєння, які відрізняються ергономічністю пакування та насамперед налаштованістю під механічне завантаження, тоді стало простіше. І зараз Україна на правильному шляху, коли впроваджує стандарти НАТО. Це помітно навіть серед нас, такелажників: ми витрачаємо набагато менше сил та часу на завантаження західного та радянського озброєння.
Віктор каже, що поставився до розподілу у військкоматі з філософської точки зору, та не став нарікати на несправедливість, адже йому важливо просто бути корисним.
— Мабуть, мій розумовий потенціал використовують не зовсім за призначенням, але і такелажник я нівроку, тому, чому б і ні? Насправді існує стереотип про те, що всі програмісти кволі заучки, але зараз серед нас поширені заняття спортом: фітнес, активні ігри та тренажерний зал. У молодшому віці я взагалі «тягав залізо», це, мабуть, і допомогло моєму організму швидко адаптуватися до серйозних фізичних навантажень. Ну, а тепер моє життя взагалі суцільна «тренажерка».
Проте, навіть підготовлений організм не завжди витримував напруги, і в деякі моменти програмісту вистачало сил лише «доповзти» до власного ліжка та заснути.
— Найважчі дні були, коли я кілька діб підряд завантажував понад 20 тонн боєприпасів, і це з врахуванням додаткових нічних змін. У нас формувались команди, на один вагон в середньому виділялось до 12 військовослужбовців. Треба було завантажити кілька вагонів за ніч.
«Коли лінія фронту постійно зміщувалась не на нашу користь, мене охопило відчуття чогось неминучого»
— До війни разом із родиною проживав в Києві й займався улюбленою справою — вебпрограмуванням, працював на різні міжнародні компанії. На початку широкомасштабного вторгнення ми ухвалили рішення виїхати до міста Коломия. Там облаштувалися, а потім я став на облік у тутешній військкомат, і був призваний до служби у лавах Збройних Сил України. Якщо відверто, то коли я спостерігав за картою України, особливо на початку війни, і лінія фронту постійно зміщувалась не на нашу користь, мене охопило відчуття чогось неминучого. Потім, читаючи новини з різних напрямків, де велися бойові дії, все-таки паніка поступилася вірі у те, що ми зможемо встояти та відбитися.
Наразі родина Віктора повернулася до Києва, проте, він каже, що перестає хвилюватися за рідних лише тоді, коли чує їхні голоси..
— Дуже важко навіть зараз спостерігати за жахливими обстрілами Києва, який за цей час став для мене рідним, особливо після того, як моя сім’я декілька місяців тому повернулась до нашої квартири. Кожного разу, коли я чую про обстріл столиці, у мене перехоплює подих. І ще під час повітряної тривоги ми самі перебуваємо у сховищі без зв’язку, але всі мої думки переповнені хвилюваннями за дружину та дітей. Мені стає легше тільки тоді, коли я чую їхні голоси, та впевнююсь в тому, що в них все добре. Але всі ці атаки рашистів тільки спонукатимуть наших партнерів надати сучасні зразки протиповітряної оборони. І під час наступних ракетних обстрілів ми будемо більш впевненими та зможемо нівелювати загрозу.
Жодної професійної деградації
— Звичайно, фізичні навантаження допомагають «розвантажити мізки», але я став боятися деградації у своїй постійній роботі, тому мені передали ноутбук, і у вільний час я можу займатися програмуванням. Зараз я в основному навчаюся, мені вистачає часу тільки на саморозвиток, адже братися за серйозний проєкт наразі недоцільно, адже я не повністю володію своїм часом.
Військовослужбовець також старається підтримувати зв’язок із закордонними колегами. Та сприймає це за можливість розповсюдження поточної ситуації в Україні в усіх країнах світу.
— Мої іноземні колеги знають мене доволі давно, і довіряють моїм словам, тому зараз наше спілкування скоріше дружнє. Для мене важливо самому розповісти, що насправді відбувається в Україні, поки вони не звернулися до проросійських джерел. Адже часом мене хвилює російська пропаганда та її вплив на думку світової спільноти. Також вони запитують в мене, чи потрібні мені якісь речі, але я завжди говорю їм, що кращою допомогою буде направити кошти тим, хто зараз на передовій, або людям, які постраждали внаслідок збройної агресії, а я впораюсь з усім своїми силами. Але мені насамперед приємно, що вони не забувають про мене та регулярно цікавляться моїми справами. Людський фактор!
А після…
— Після перемоги я повернуся до своєї родини, і ми поїдемо всі разом до батьків, яких ми не бачили від початку широкомасштабного вторгнення. Я мрію, щоб весь цей жах якнайскоріше закінчився і наші діти ніколи більше в своєму житті не стикнулися з подібною бідою. Я думаю, що є певна пам’ять поколінь, і наші діти будуть пам’ятати те, що вчинили рашисти. Адже між нами колосальна різниця: ми захищаємо своє, нам немає куди відступати, а вони — країна, яка напала на іншу та змусила своїх людей воювати. Це видно у їхній мотивації та постійних переховуваннях від військкоматів. Саме тому перемога точно за нами!
Фото Командування Сил логістики
