«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Військовослужбовці окремої танкової Залізної бригади Олександр і Віталій дружать вже багато років. Ба більше — вони куми!
От і в перший день широкомасштабного вторгнення чоловіки ухвалили спільне на двох рішення приєдналися до лав ЗСУ, аби боронити Україну від зухвалих російських загарбників.
Поспілкувавшись з працівниками ТЦК та СП, майбутні військовослужбовці вирішили приміряти однострій танкістів. Вирушили в розташування бригади, яка щойно формувалася, вчотирьох — три куми та брат Олександра: всі вони зналися на двигунах, тому були впевнені, що знайдуть там своє покликання …
Ремонтний підрозділ бригади став першим місцем проходження служби чоловіків.
— Ми працювали там кілька тижнів, відходячи від танків лише для прийому їжі і на короткий відпочинок: приводили до ладу двигуни, кріпили на танки активний захист… Мій брат ремонтував та налаштовував радіотехніку — він добре знається на ній, — розповідає Олександр.
Згодом батальйон, де проходили службу друзі, перекинули на передову поблизу Барвінкового. Крім ремонту техніки, армійці виконували безліч завдань як водії — від підвозу їжі на позиції побратимам до доставки хворих до медичних установ. Якщо випадала вільна хвилина — займалися самоосвітою: вивчали інструкції з користування бойовими машинами, будову різних вузлів, систем та агрегатів, адже танк — це не звичайна автівка, яку можна відремонтувати на СТО, а тим більше в польових умовах. Незабаром слава про «золоті руки» Олександра і Віталія швидко розповсюдилася сусідніми підрозділами.
— Одного разу до нас звернулися хлопці-тероборонці. Вони викрали у росіян БТР. І так поспішали відігнати його на свої позиції, що поїхали навпростець по мінному полю. Ну і, звісно, підірвалися — не критично, але машина встала. А за те, що ми допоможемо їм, пообіцяли показати, де стоїть російський танк Т-80, який ми могли б забрати собі, — розповідає Віталій.
Уже на місці чоловік визначив, що вибухова хвиля та осколки від міни пошкодили елементи електричної системи БТР.
— Тероборонці кілька днів не могли забрати машину з місця пригоди, то ж не розраховували, що швидко впораємося. Ми з товаришем кілька хвилин мовчки «почаклували» і — БРТ поїхав, — щиро сміється Віталій.
«Боржники» стримали обіцянку — розповіли, де стоїть покинутий ворожий танк. Вже незабаром машина нищила колишніх «господарів», але не в підрозділі Віталія і Олександра.
— Ми помінялися з десантниками на Т-72 — до речі, теж москальський. Усе ж таки Т-80 — це штурмова машина, вона їм більше стала в пригоді, — розповідають хлопці.
Недалеко від Віталія в авантюризмі пішов і Олександр. Армієць розповідає, що за час війни запам’ятався випадок, коли вони з братом, який служить в тому ж підрозділі, знімали з підірваного на мінному загородженні російського Т-72 всі блоки, які тільки можна було зняти за короткий проміжок часу та на відстані 150 метрів від орківських позицій, в той час, як над головою, в прямому сенсі цього слова, літали та рвалися снаряди.
Війна, на жаль, завдає втрат. У підрозділі хлопців було поранено кілька водіїв-механіків. Олександр за час військової служби непогано опанував керування бойовою машиною. Тому запропонував свою кандидатуру як водія танка. Спочатку армійцю дали в користування Т-72, а пізніше він пересів на Т-84 БМ «Оплот», яким керує і по сьогодні.
Змінив фах і Віталій — наразі він обіймає посаду навідника. Розповідає, що йому подобається «розв’язувати» математичні задачки, які пов’язані зі знищенням ворога, а улюбленою ціллю називає скупчення живої сили противника. А ще воїн мріє зробити прямий постріл з відстані не більше ніж 2 км від позицій ворога:
— Хочеться побачити на власні очі у приціл, як наш снаряд принесе смерть москалям, — усміхається танкіст.
Фото автора
