Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
У ці жовтневі дні виповнюється 405 років від часу кульмінації знаменитого походу на москву, який здійснив Святий у лику благовірний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. У ніч перед святом Покрови козацькі підрозділи ледь не знищили столицю московії. Про гетьмана Сагайдачного, його знаменитий похід на москву, а також про те, що маємо зробити задля Перемоги сьогодні, розповідає доктор історичних наук, директор Науково-дослідного інституту козацтва Тарас Чухліб.
Меч Сагайдачного є елементом беретного знаку морської піхоти ЗСУ
— У 1996 році, ще коли я був кандидатом історичних наук, під час наукових досліджень я працював у музеї Князів Чарторийських у Кракові над нашими українськими пам’ятками. Я натрапив на запис про меч гоноровий гетьмана Конашевича-Сагайдачного у реєстрі музею. Я ледве не впав зі стільця, на якому сидів. Меч знайшли у фондах, сфотографували, потім ця фотографія мала широкий резонанс і вжиток. Зараз знайдений мною меч Сагайдачного є елементом беретного знаку морської піхоти Збройних Сил України.
Королевич Владислав вручив цей меч, як представник монаршої влади Європи, гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному, як гетьману Війська Запорозького, командувачу 50-тисячним військом під Хотином, який врятував Європу від османів.
Польський королевич Владислав Ваза завдяки Сагайдачному став князем московським
— Так само з королевичем Владиславом у 1618 році Петро Сагайдачний ходив на чолі 30-тисячного війська до москви. У тому поході був і полковник Михайло Дорошенко, майбутній гетьман, Марко Жмайло, інші відомі полковники. І саме це 30-тисячне козацьке військо допомогло королевичу Владиславу стати московським царем. Я знайшов у польських архівах його універсал з печаткою, де Владислав підписувався, як Великий князь московський. Тож офіційно — він мав титул Великий князь московський, тобто був правителем тогочасної москви. І добитися цього допоміг саме Петро Сагайдачний.
Відома історія, що на шляху до москви козаки понищили такі міста, як Можайськ, Лівне, Коломну. Тобто завоювали ці фортеці, я не побоююсь цього слова — вирізали місцеве населення, тому що вони ще тоді були орками. Забрали великі трофеї. Досить цікава деталь така: коли йшли вже від Москви, верталися додому, то один з козаків вів за собою вісім полонянок і десять московських хлопчиків. Це записано в джерелі. Для чого козаки це робили? Це так само, як робили татарські ординці, так, як робили турки. Забирали собі хлопчиків і ці хлопчики потім ставали яничарами. Так само українські козаки забирали хлопчиків і вони ставали потім джурами, ставали українськими козаками. Так само зараз робить сучасний рашастан. Чому вони забирають наших дітей? Щоб з них потім виховати своїх московських яничарів. Цього в цивілізованому світі вже не повинно бути, цього не потрібно дозволяти.
Якби козаки взяли москву, то Сагайдачний захопив би владу в Україні, а цього «союзники» не могли допустити
— Ян Кароль Ходкевич, великий литовський гетьман, командувач війська, який від імені королевича Владислава і польського короля Сигізмунда ІІІ Вази керував штурмом москви, не дав команди на штурм. Сталося це у ніч на перше жовтня — на свято Покрови. Уже і міни під мури були закладені, бо в козацькому війську, як військові найманці, були два французьких сапери, які підрилися під Арбатські ворота і тільки чекали знаку, щоб їх підірвати. І 30 тисяч козаків були готові ввірватися в москву. І вони взяли б москву, але втрутилася політика.
Ходкевич зрозумів, якщо козаки на чолі із Сагайдачним візьмуть москву, то Сагайдачний матиме владу в Україні, а Велике князівство Литовське боролося також за те, щоб володіти Україною, яку втратило за результатами Люблінської унії 1569 року. Зіграли політичні мотиви, через які не заплатили військову плату козакам. І Сагайдачний наказав відводити війська від москви, це відома історія.
І в народній традиції є така легенда, що козаки начебто пішли додому святкувати свято Покрови Пресвятої Богородиці. Бо молоді козаки були без жінок, їм треба було весілля проводити. І вони сказали, якщо ми на 1 жовтня завоюємо москву, то потім нас не відпустять, а нам треба… москва велика і на той час була фортеця. Там багато роботи, ми додому тих всіх трофеїв не довеземо. Краще ми те довеземо, що вже завоювали в Можайську і в Лівнях. І повернулися додому.
Ну, звичайно, в нас гаремів не було (я кажу про тих вісім жінок, можливо, ви теж думаєте про це). Але ці жінки-невільниці переходили всі у православну, нашу справжню християнську віру, тому що у москалів була своя віра. Вони кажуть, що в них теж православна, але українців, які залишалися там, ще в ті часи перехрещували. У них був інший обряд православ’я, який суттєво від нашого різнився. І в цьому ми також різнилися. Так от, московські жінки спочатку переходили в нашу українську православну віру, проживали спочатку, як наймані робітниці, а потім, очевидно, одружувалися і таким чином поповнювали генофонд української нації. Ось така історія про Покрову Пресвятої Богородиці.
Кожен день наближає нас до Перемоги і кожен день треба проживати, як 100 років
— Перемога буде не скоро, це знає кожен воїн. Але до Перемоги треба, як кажуть, дуже багато зробити. Не треба боятися того, що війна буде довго. З одного боку, треба воювати кожен день і жити одним днем. А з іншого боку, думати, навіть якщо ця війна буде 100 років, то ми все одно переможемо. Треба кожного дня себе налаштовувати на те, що кожен день наближає нас до Перемоги і кожен день проживати, як 100 років. Хто воює, це все прекрасно знає. А цивільне населення не дуже знає, що ти на війні кожну хвилину можеш вмерти. Але ти цю хвилину повинен прожити, як свої 100 років! І прожити щасливо, усвідомлюючи себе щасливою людиною.
Так от, власне, я уявляю Україну як військову державу. Очевидно, сьогодні за законом наших військових вивели за політичну площину. Не може обиратися офіцер чи солдат Збройних Сил України до Верховної Ради України. Але я думаю, що ми повернемося до своїх традицій і Верховну Раду України, а краще це буде Генеральна Рада Української відродженої козацької держави, будуть складати ті козаки, ті воїни і воякині, які пройшли війну і які знають, що таке загинути за Україну.
Тому що 24 лютого 2022 року не тільки розпочалася широкомасштабна війна орків проти нас і наша оборона України, а й розпочався новий період справжньої української державності. Ми почали відроджувати бойові традиції Богдана Хмельницького, Петра Сагайдачного, Івана Мазепи. І не тільки традиції козацьких часів, а й Костянтина Острозького, Ярослава Мудрого, Святослава Завойовника.
Збройні Сили України зараз — це Сили оборони. Але Сили оборони повинні переродитися в Сили наступу, тому що ми повинні відвоювати Крим, що зараз і робиться, ми повинні відвоювати Донецьку, Луганську, частини Запорізької і Херсонської областей і, як Петро Сагайдачний, переходити в наступ. Зараз можна і ракетний наступ робити, і повітряний наступ. Але якщо не буде нового, як 1618 року наступу на москву, то Перемога не відбудеться.
Ми повинні діяти, як козаки: переймати найкращі прояви воєнного мистецтва
— А Україну майбутнього я бачу військово-демократичною державою. Ми повинні зібратися на Велику Генеральну Раду, на Великий Майдан і чесними відкритими голосами обрати свого новітнього Гетьмана, новітнього Президента, обрати його, як я вже казав, з військових, зі Збройних Сил України, і далі рухатись. А далі сам Бог покаже, як воно буде.
Тому що в нас не тільки московія є ворогом. В нас ще дуже багато тихих ворогів, які тихенько собі сидять і вичікують, як вичікували раніше. Турки вичікували, коли москва і поляки розіб’ють Україну. Поляки вичікували, коли турки з москалями повоюють тут. Так само зараз є держави, які вичікують, коли ми отримаємо поразку.
Але в голові не має бути жодної думки про те, що ми отримаємо поразку. Треба думати і на індивідуальному рівні, і на рівні груповому, і на рівні всієї армії тільки про Перемогу. А з іншого боку, на ворога треба зважати, бо ворог сильний, підступний, ворог вміє воювати різними методами. Ми повинні, як козаки, діяти. Козаки переймали найкращі прояви воєнного мистецтва чи то в турецьких яничарів і ставали кращими за турецьких яничарів, чи то в кримських ординців і ставали кращими за кримських ординців. Так само ми повинні стати на голову, на дві вище як від наших сучасних противників, так і від наших союзників. І тоді ми переможемо і здобудемо свою українську демократичну державу, і відродимо тисячолітні традиції Володимира і Святослава завойовників.
