Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Перша українська колісна самохідна гаубиця 2С22 «Богдана», що розроблена під стандарт НАТО з калібром 155 мм уже третій місяць ефективно та влучно працює на Донеччині.
Ексклюзивно для АрміяInform члени розрахунку САУ «Богдана» розповіли про її результативність під час бойової роботи, переваги над радянськими зразками озброєння, а пізніше продемонстрували відпрацювання по координатах противника.
— Ми надзвичайно задоволені цією установкою, адже її маневреність та точність тішать кожного, хто працює на нашій «Дівчинці», так ми її ласкаво називаємо, — розповідає командир батареї Віталій і продовжує: — 152 та 155 калібри мало чим відрізняються, все залежить від боєприпасів, якими ми стріляємо. Переважно працюємо з осколково-фугасними та касетними снарядами, у деяких уламки розлітаються від 200 до 400 метрів, а це свідчить про потужну ударну силу гаубиці.
За словами командира батареї, щодня його підлеглі відпрацьовують у середньому 100 снарядів. Основні цілі, по яких влучають артилеристи, — скупчення живої сили противника, склади боєприпасів, броньована техніка та командно-спостережні пункти.
— Крайня ціль, яку нам довелося вразити, була вранці. Наші аеророзвідники постійно спостерігають за будь-якими пересуваннями противника. Як тільки вони помітили, що в бік однієї з переправ на тимчасово окупованих територіях їде ворожий БТР, то одразу передали нам координати, і мої побратими влучили прямо по ньому. Якщо не вдається вразити ціль з першого снаряда, то з другого «Богдана» обов’язково досягає своєї мети. Напевно, через це ворог постійно полює за нами.
Головний сержант батареї з позивним «Фрегат» каже, що перевагою САУ 2С22 «Богдана» є пульт управління основними органами машини, адже він повністю автоматичний і дозволяє швидше виконувати бойове завдання.
— Сам пульт має певний цикл. Ти просто тиснеш на кнопку — і основний орган автоматично розгортається або згортається. Це займає близько хвилини. Якщо в наступних модифікаціях додати автоматичну систему заряджання, то наша «Дівчинка» буде нічим не гіршою від французької САУ «Цезар». Тим не менше, кожен з нас більше ніж задоволений роботою саме на «Богдані», адже це дійсно крута та влучна гаубиця. Це вже не радянський тип озброєння, а наше — українське, а це кожного, безумовно, мотивує в душі, — поясняє головний сержант «Фрегат».
Крім цього, командир гармати Федір з позивним «Житомир» розповідає, що зараз у них з розрахунком дійсно багато роботи, адже ворог не спить.
— У нас бували виїзди, коли ми всю добу безперервно доставляли наших «кабанчиків» до ворога. Вантажили 20 снарядів, відправляли їх по цілях, швидко поверталися назад, перевіряли справність гаубиці, знову повний пакет снарядів брали і їхали далі працювати. Такі дні інколи бувають доволі виснажливими, але кожен з нас знає, що ми відстоюємо та боронимо рідну землю від окупантів, які просто нагло вдерлися до наших домівок, — наголошує командир гармати Федір.
Поки ми спілкувалися із захисниками, аеророзвідники передали командиру батареї, що прийшла нова ціль. Отже, ми швидко збираємось і вирушаємо на бойову позицію.
— Робота на позиції загалом займе не більше ніж 30 хвилин. Це час, за який ми вирушаємо від нашої точки очікування на саму позицію, потім розгортаємось, навідник вводить координати, прицілюється і ми робимо постріл. Далі необхідно швидко згорнутися і покинути позицію, щоб не прилетіло у відповідь, — каже «Житомир».
Після успішного відпрацювання по цілі артилеристи згортаються, покидають бойову позицію та повертаються в точку очікування нових координат.
Дорогою назад старший водій Денис розповідає про те, що САУ має високу прохідність, навіть успішно вивозила захисників під час ворожого обстрілу.
— Наша гаубиця доволі легка в керуванні, має вісім передач та багато приладів. Максимальна швидкість, яку ми розвивали на ній, становила 90 км/год, а переважно їздимо — 60–70 км/год. Якщо погана погода і дуже багато болота, то головне — не зупинятися, і вона обов’язково проїде всюди, незважаючи на свою велику вагу. Ми з хлопцями жартома кажемо, що наша «Дівчинка» інколи ніби розуміє та відчуває кожного члена розрахунку, адже навіть коли після бойової роботи трапляється якась поломка, то вона ніколи не зупиняється, а довозить нас у безпечне місце. Коли ми потрапили під ворожий обстріл зі ствольної артилерії й уламки пробили колесо, машина все одно не зупинилася, — згадує артилерист Денис.
Після прибуття в безпечне місце захисники радісно видихають і очікують нових цілей, адже кожен з них вмотивований боронити нашу землю аж до самої перемоги.
Фото автора
