«Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий…
Риторика кремлівських покидьків і пропагандистів, якою вони виправдовували «визвольний» похід у вересні 1939-го до Західної України, не відрізняється від риторики їхніх наступників зразка 2022 року. Вони тими ж «аргументами» виправдовують широкомасштабне вторгнення російської орди на нашу землю.
23 серпня 1939 року під час візиту до москви міністра закордонних справ гітлерівської Німеччини Ріббентропа було укладено угоду про ненапад. Ця подія широко висвітлювалася в радянській пресі. Але дещо, як згадував через десятиліття
колишній нарком мзс срср вячеслав молотов, залишилося за кадром. Він мав на увазі домовленості про розподіл Європи на сфери впливу. За словами особистого перекладача сталіна Володимира Павлова, вусатий дідько спілкування з Ріббентропом розпочав з необхідності встановити нові кордони в Європі і сфери впливу. Господар кремля заявив: «Наші країни не можуть задовольнятися сьогоднішніми кордонами. Наші народи почуваються ображеними, і ми повинні виправити цю помилку, встановити справедливість». Ріббентроп терміново зв’язався з Гітлером і пізно ввечері отримав згоду на це.
Близько 3-ї ночі, тобто вже 24 серпня, Пакт про ненапад між срср і Німеччиною було підписано. Проте заради того, щоб він уже вранці був опублікований в газетах, дату підписання вказали «23 серпня».
У середині вересня, коли розгром Польщі був очевидним, з військ Київського особливого військового округу було створено Український фронт. Трудящі західноукраїнських земель переважно позитивно зустріли радянські війська, сподіваючись на возз’єднання з українським народом Східної України, мріючи про єдину Україну.
— Лише протягом 1939–1940 років було репресовано, здебільшого депортовано без суду і слідства, майже 1,2 мільйона населення Західної України, — говорить доктор історичних наук Віктор Король. — На листопад 1940-го із цих районів виселили, за неповними даними, понад мільйон осіб. Репресії спочатку були направлені проти «соціально ворожих елементів» з числа заможних верств населення та учасників національно-політичних об’єднань. До січня 1941 року населення краю зменшилося майже на 400 тисяч осіб. Всього ж на західноукраїнських землях було репресовано в 3–4 рази більше громадян, ніж за цей період у німецькій зоні окупації, населення якої було вдвічі більшим. Кульмінацією репресій стало знищення майже 15 тисяч в’язнів в західноукраїнських в’язницях у перші дні і тижні німецько-
радянської війни.
В урядовій ноті, підготовленій для вручення послу Польщі Ґжибовському на світанку 17 вересня, підписаній наркомом закордонних справ срср вячеславом молотовим, було сказано: «радянський уряд не може байдуже ставитися до того, щоб
єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишалися беззахисними. Зважаючи на ці обставини, радянський уряд віддав розпорядження головному командуванню червоної армії дати наказ
військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії. Польський народ також потрібно звільнити від злощасної війни, оскільки він став заручником політики нерозумних керманичів».
Щоправда, польський посол так і не прийняв цього «документа». Та кремлівські посіпаки не розгубилися: того ж дня, тобто 17 вересня, вся комуністична преса рясніла заголовками на кшталт: «Звільнимо наших українських та білоруських братів від гніту польських панів», «Радянські воїни-визволителі допомагають поневоленим народам», «Годі націоналістам-буржуям панувати» тощо.
У вересні 1939-го газета «Правда» писала: «Доблесній червоній армії випало особливе щастя та велика честь — першими нести прапор визволення від панських утисків братам-українцям. Ми входимо на землю Західної України не як
завойовники, а як визволителі».
Більш як пів століття радянська пропаганда повторювала цей наратив. Суспільство всю правду про «визвольний похід» дізналося лише після розвалу срср. І жахнулося. Адже відкрилася вся правда про наслідки цього «визволення»: зокрема,
справжні його мотиви, а також виселення і фізичне винищення сотень тисяч людей. кремль стверджував, що польські офіцери після капітуляції не стануть полоненими, проте більшість захопили і розстріляли наступного року. За два дні
після початку наступу наказом нквс створили управління у справах військовополонених й інтернованих, організували 8 таборів для утримання польських військовополонених. У березні 1940-го берія доповів особисто сталіну, що «всі вони
є заклятими ворогами радянської влади, сповненими ненависті до радянського ладу…
Справи військовополонених, що перебувають у таборах, — 14 700 осіб колишніх польських офіцерів… а також справи арештованих із західних областей України й білорусі в кількості 11 000 осіб розглянути в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання — розстрілу».
83 роки по тому, 24 лютого 2022 року, теж на світанку, на українську землю вторглася багатотисячна російська орда, а на ніші міста і села впали перші «Калібри» та «Іскандери»: так розпочинався другий «визвольний похід доблесної російської
армії». Коли проаналізувати вересневу ситуацію 1939-го і лютневу 2022 року, то висновок напрошується один: сьогоднішні кремлівські виродки є достойними учнями кремлівських виродків зразка 1939-го. Спробую аргументувати свою думку.
Ноти нашому послу не вручали, але напередодні вторгнення путін неодноразово патякав про «захоплення в Україні влади націоналістами-нацистами», «гноблення російськомовного населення». Правда, про буржуазію не згадував. Коли вже були вщент зруйновані сотні шкіл, лікарень, дитсадків, та ж преса, підконтрольна кремлю, почала писати про «благородну місію російської армії», яку вона виконує в Україні. Ось, наприклад, що писала торік влітку «червона зірка» —
головний інформаційний рупор російської армії: «Наші солдати прийшли на українську землю не з метою загарбати її. У нас
своєї предостатньо. Наша мета — покінчити з фашистським режимом на нашому кордоні, убезпечитися від агресивного сусіда».
Вам ця маячня не нагадує маячню зразка 1939 року, оприлюднену вище? У сьогоднішніх кремлівських пропагандистів, на відміну від їхніх попередників, є ТБ. А на ньому вже роками твориться інформаційна вакханалія: пересічним московитам
вдовбують у їхні і без того — принаймні у більшості — хворі голови наративи, які не мають нічого спільного з реальністю.
