Для тих, хто не сидів тижнями під шквальними обстрілами, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, такі суми разом із бойовими 100 тис. можуть здатися захмарними….
Євроатлантична інтеграція України за умов російської агресії є одним з пріоритетів зовнішньої політики нашої держави. Вступ України до НАТО включає в себе зміни в секторі безпеки та оборони для подальшої взаємосумісності з арміями Альянсу. Більше про значення статусу партнера з розширеними можливостями НАТО для України та як Україна почала брати участь в «Іграх Нескорених» як частини роботи з ветеранами війни розповіла в інтерв’ю для АрміяInform заступник голови правління Центру оборонних стратегій Аліна Фролова.
— Розкажіть, будь ласка, свою історію про початок проєкту «Ігри Нескорених». Як Україна вперше взяла участь в них у 2017 році?
— Ми добре знали ціну війни. Розуміли, що варто підтримувати ветеранів. Багато людей потребувало допомоги — тих, які втратили кінцівки, були поранені, з ПТСР. І у 2015 році до мене в агенцію StratCom Ukraine завітав знайомий і розповів про Ігри Нескорених у Британії. Він розповів мені, що «то було феноменально, що там роблять для ветеранів».
«Ти ж, Аліно, працюєш з ветеранами. Давай спробуємо», — казав він мені. Я подивилася, почитала і мені дуже сподобалася ця ідея.
У мене в агенції працювала Оксана Горбач, яка була одним з лідерів комунікаційних проєктів саме для сектору безпеки і оборони. Делегувала їй завдання щодо організації участі України в Іграх Нескорених (нині Оксана Горбач є представницею Управління стратегічних комунікацій Апарату Головнокомандувача ЗСУ. — Авт.).
Британці здивувалися, адже в усіх державах Міноборони відповідає за своїх військовослужбовців, які брали участь у бойовий діях. І оборонне відомство готує групу, тренує її та відправляє на Ігри. А ми прийшли з громадської організації та почали казати, що Україна має бути серед країн-учасниць Ігор. До того ж в Іграх могли брати участь не лише ветерани ЗСУ, але й Нацгвардії, СБУ, Нацполіції. Відповідно різні інституції.
Зрештою ми доклали багато зусиль та часу, але домовилися з британцями про участь України в Іграх Нескорених. Самі Ігри були засновані благодійницьким фондом принца Гаррі, який бачив реалії війни в Афганістані. Він заснував їх для спортивної реабілітації ветеранів.
Зрештою британці надіслали запрошення Україні для міністра оборони (Степана Полторака. — Авт.) взяти участь в Іграх Нескорених.
У Міністерстві сказали, що ветерани МВС та інших структур — це не їхня зона відповідальності. Зрештою ми прийшли до віцепрем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе. Вона сказала, що «це чудовий проєкт, давайте працювати». Потім вона зібрала під своєю егідою всі міністерства, створила робочу групу, ввела нас до її складу.
Так, з 2015 року Stratcom Ukraine — ГО, яке заснувала, почало займатися Іграми Нескорених. Ми, як представники громадянського суспільства, дуже тісно співпрацюємо з державою.
— Згодом ви працювали вдруге в Міністерстві оборони — заступником Андрія Загороднюка у 2019–2020 роках. Україна отримала статус партнера НАТО з розширеними можливостями (EOP). Розкажіть, будь ласка, як це все відбувалося? І чим статус EOP важливий?
— У 2019 році, коли формувався уряд, Андрія Загороднюка запросили бути міністром. Перед цим ми працювали разом у Проєктному офісі реформ при Міноборони, а тут з’явилася можливість завершити розпочате. Андрій запросив мене стати заступником. Вирішили, що буду займатися не виключно комунікаціями, а координувати міжнародний напрям роботи загалом.
НАТО було пріоритетом номер один, тому що всі реформи йшли згідно зі стандартами Альянсу. Ми все робили для того, щоб у ЗСУ була сумісність з НАТО, адже це ключовий компонент євроатлантичної інтеграції.
У 2019 році ми розуміли, що в НАТО нас не візьмуть прямо одразу. Але потрібно було працювати, щоб рух України до Альянсу тривав і надалі.
Політично це теж важливо бачити, що держава рухається вперед. Зразком для нашої команди, напевно, була Фінляндія, яка не була членом НАТО, але повністю була сумісна з Альянсом (4 квітня 2023 року Фінляндія стала 31 членом Альянсу. — Авт.).
Фіни могли воювати абсолютно з першого сигналу, адже були інтегровані в системи розвідки, спостереження, обладнання. Країна повністю готова — просто не прийняла політичного рішення щодо вступу до Альянсу.
До речі, коли Фінляндія торік ухвалила рішення, то НАТО отримало одну з найбільш потужних армій. Чому? Тому що фіни завжди готувалися до війни з росією. Вони знають, що це таке.
Тоді, у 2019 році, ми розуміли, що в НАТО нам не дадуть документ, де б говорилося про членство. Але треба було щось зробити в бік політичного наближення до Альянсу.
Ми радилися з Дмитром Кулебою, який був тоді віцепрем’єром з європейської та євроатлантичної інтеграції України та шукали наявні варіанти. І побачили, що є кілька країн, які отримали статус EOP. Вирішили, що ось воно те, що нам потрібно.
Це буде якась зміна формату. Нам всі сказали, що це нереально. Ми переговорили з послами, які знають позиції країн НАТО. Нам сказали, що Франція, Німеччина, Угорщина не погодяться. Через Угорщину було заблоковано можливості проводити офіційні зустрічі (на рівні Комісії Україна — НАТО з 2017 року, які було відновлено у 2023 році. — Авт.).
А ми виділили країни, які нейтральні, які проти та які за. Почали дізнаватися аргументи в держав, які були проти. Ми працювали над цим кожен день чотири місяці. Визначили всі заперечення і почали з ними працювати.
На момент, коли мав відбутися саміт, десь вже за два тижні ми знали, які країни будуть за те, щоб Україна отримала статус EOP. Так, наприклад, було з Німеччиною. Тоді ми переконували Угорщину, бо Будапешт не може сказати «ні», якщо вже Берлін сказав «так».
Офіційно ми не могли зібрати країни НАТО, адже через Угорщину ця можливість була заблокована. Але міністр національної оборони Канади Гарджіт Саджан зібрав всі країни Альянсу на сніданок. І, власне, цей сніданок і був тестом, що скажуть всі держави відносно України.
Загороднюк зробив доповідь, де пояснив, що статус EOP буде означати для України. І далі кожна країна брала слово і говорила. Були заперечення лише від Болгарії та Угорщини, які стосувалися нацменшин — те, що накручувала російська пропаганда. Що Україна нібито «притісняє» нацменшини на своїй території. Але позиції Болгарії та Угорщини були дуже м’якими, бо всі решта висловили свою підтримку. І рішення пройшло.
Я не кажу, що членство в НАТО отримати так само легко. Це трохи інша історія. Але ця історія мені показала, що якщо ти чогось прагнеш і ти над цим працюєш, то це буде. Спочатку нам всі казали, що EOP для України це нереалістично, дуже мало часу. Але все спрацювало.
Однозначним у НАТО є лише членство — воно зрозуміле, зрозумілі обов’язки. Решта форматів юридично не прописані. Коли ти отримуєш певний статус — країна може нарощувати в нього все, про що вдається переговорити.
Для нас був дуже принциповим обмін розвідувальною інформацією, інтеграція систем спостереження та інші речі, які ми хотіли закласти в пакет. Багато речей у 2020 році зрушилося. І це була частина підготовки України до російського вторгнення, яке маємо зараз.
— Після 24 лютого 2022 року багато що змінилося у відносинах Україна — НАТО. Мадридський саміт, де було створено Комплексний пакет допомоги, Україна подала заявку на вступ до Альянсу за прискореною процедурою. Як ви оцінюєте нинішній рух України до НАТО?
— Ми цього навіть не планували і не бажали, але Україна шаленим темпом рухається до Альянсу. Чому? Тому що давайте подивимося на озброєння, яке в нас є зараз. Це виключно натівські зразки.
Думаю, що до кінця війни пострадянської техніки в нас майже не залишиться. Українці навчилися працювати із цим обладнанням. Це і є сумісність з НАТО. Якщо ти вмієш працювати з військовою технікою, яку мають французи, німці, американці, то це і є сумісність. В разі необхідності воювати разом — ці армії сумісні.
З точки зору використання військового озброєння українці теж показали себе з найкращого боку. Бо партнери, які його створювали, ніколи його так інтенсивно не використовували. Іноземці не завжди знають, які є проблеми, помилки, як добре озброєння відпрацьоване, наскільки заявлені характеристики відповідають дійсності. Ми в Україні навіть придумуємо, як комбінувати різну військову техніку.
Інший момент — інтенсивне навчання українських воїнів у країнах НАТО. Там вчать, як, власне, вести війну за натівськими стандартами. Думаю, тому ми війну і виграємо, адже ведемо бойові дії по-іншому — не так, як росіяни. Якщо б ми вели так само, як вони, то ніколи «мала радянська армія не перемогла б велику радянську армію».
Тому велике значення має наша винахідливість і мотивація. Вже оголосили, що понад 80 тисяч українських військових пройшли навчання після 24 лютого. Там є й інструктори, які продовжують тут навчати. Там є командири підрозділів, навіть якщо відбувається ротація, то вони новачків починають навчати за стандартами НАТО.
Третій компонент, який ще в нас не закритий — це система управління військами. Тут нам є з чим працювати та що вдосконалювати.
Ми ввели нову структуру менше ніж за пів року до початку широкомасштабного вторгнення. Вона ще не працює так, як має бути. Маю на увазі систему підпорядкування — те, що главком має підпорядковуватися міністру, а не президенту. Власне, міністерство має здійснювати цивільний контроль.
Друге — це розподіл функцій. Є функції, які стосуються генерування (навчання солдатів, підготовка техніки та озброєння), а є частина ЗСУ, яка займається війною. А є Генеральний штаб, який здійснює планування або адміністративні функції.
Розподіл на J-структуру ще недосконалий у нас. Загалом, дискусії про структуру Міноборони та ЗСУ тривають, попри те, що є частина людей, які чітко виступають за впровадження того, як воно є в НАТО.
І це дуже важливе питання, адже система командування дуже впливова щодо того, як ми можемо воювати. І з точки зору сумісності. Загалом є питання щодо реформування інституцій сектору безпеки і оборони. А НАТО вимагає цих реформ, зокрема реформу СБУ.
Зараз воюють усі: змішалися функції ЗСУ, Нацгвардії, Нацполіції, ДПСУ, СБУ. І нам треба зрозуміти, якою буде майбутня конфігурація сектору безпеки і оборони України. Також НАТО вимагає демократичних реформ, адже армія — це відображення суспільства. Якщо суспільство схильне до автократії, то армія теж.
НАТО — це політико-військовий блок, тобто політична складова є головною. Тому реформи в судовій сфері є в переліку завдань від Альянсу для України. Реформування буде впливати на рішення того, чи готові Україну взяти в НАТО.
Інтерв’ю записане в межах UAreNATO — спільного проєкту АрміяInform, Місії України при НАТО і Центру інформації та документації НАТО в Україні про історію і сучасність відносин між Україною та Північноатлантичним альянсом.
Фото, відео Віктора Дехтяра
