Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Окрім високоточних артилерійських установок, які Україні надають партнери, багато окупантів знищують і розрахунки реактивних систем залпового вогню типу «Град». Кореспондент АрміяInform поспілкувався з артилеристами нещодавно сформованої механізованої бригади.
З новою бригадою планувалося проводити ґрунтовну підготовку і більшість її воїнів не мали досвіду бойових дій до широкомасштабного вторгнення. Але дехто починав точно не з нуля. Прикладом цього є командир реактивної артбатареї Ярослав з позивним «Ярий». В армії він третій рік, спочатку служив в окремій артилерійській бригаді імені Великого князя Вітовта. Там колишній учитель історії, в якого за плечима була лише військова кафедра, дослужився до командира протитанкової батареї МТ-12 «Рапіра», з якою пройшов від Салтівки до Званівки.
— Перед 24 лютого ми їхали на злагодження, бригада мала висуватися в район ООС через півтора місяця, — розповідає «Ярий». — Але ешелон став посеред поля і командир дивізіону нам повідомив, що почалася широкомасштабна війна. І ми поїхали на Харків. 26 лютого вночі зайшли в Північну Салтівку, поставили свої протитанкові гармати на пряму наводку.
На початку 2023 року підрозділ Ярослава перейшов на американські гаубиці M777. За його словами, це — «ніжна техніка, яку не можна кувалдою, як наші «Гіацинти» чи «Мста-С», але вона вирізняється надзвичайною легкістю, точністю і дальністю стрільби — «артилерійські реактивні снаряди 549 до 25 км летіли».
— А точність була феноменальною, — згадує Ярослав. — Був, наприклад, такий випадок, коли кацапи поставили 120-мм міномет біля заводу в Лисичанську, то ми його відпрацювали з першого пострілу на холодний ствол — точно в ціль.
Серед уражених цілей були і ворожі БМ-21 «Град». І тоді Ярослав навіть не уявляв, що сам очолить батарею реактивної артилерії у своїй нинішній бригаді.
— Я «ствольник» і для мене це було щось нове, учився разом із солдатами три місяці на полігоні, — згадує Ярослав. — Тепер усе доведено до автоматизму. Для нас зробити залп — це як цигарку викурити.
Навчання не пройшли даремно: нині Ярослав відзначений «Сталевим хрестом» Головнокомандувача Збройних Сил України та представлений до нагородження орденом Богдана Хмельницького.
За словами комбата, на відвіданих нами позиціях перебувають не всі машини батареї — поки одні чергують, решта в резерві: «Сенсу немає тягнути сюди всі машини, щоби вони стояли по кущах, і чекати, поки по них прилетить».
Загалом такі чергування тривають близько місяця, за час якого «Гради» щоденно виїжджають на дальні й ближні вогневі позиції. Резервні машини проходять дрібний ремонт, адже техніка 1980 років не може у такому напруженому режимі працювати без ламання. Навіть самі «Урали», на яких установлений «Град», на межі можливостей справляються із навантаженням.
— Порожні ще нормально їдуть, а коли на них ракети, а кожна по 66 кг, то вони вже тяжко йдуть, — розповідає командир батареї. — Тож дрібні ламання завжди бувають.
Основна ціль українських «Градів» на Бахмутському напрямку — піхота противника. Буквально перед нашим приїздом повернулася одна з машин з далекої вогневої позиції: «Ось щойно ми відпрацювали скупчення піхоти до 50 осіб, — каже комбат Ярослав. — Вони пробували йти на прорив, «стволка» виявилася не дуже ефективною, тож ми 20 АРС (артилерійські реактивні снаряди. — Авт.) кинули — все, вони затихли, розбіглися, зараз тиша. Коли росіяни починають нахабніти, командир використовує мою батарею. У мене калібр маленький, але перевага в тому, що за 20 секунд повним залпом я вкриваю квадрат 400 на 400 метрів. Крім піхоти, працюємо по легкових машинах — якщо їх багато заїжджає в посадку, значить там який важливий об’єкт, по пунктах управління, по засобах РЕБ, по вузлах зв’язку. Наприклад, знайшли бліндаж і там багато антен — ми туди бахнули.
Така ефективність роботи БМ-21 не залишається непоміченою противником, тому за батареєю полюють і вдень, і вночі.
— Ми працювати можемо з будь-якої точки, і «стволкою» мене важко спіймати, — розповідає «Ярий». — Тому найчастіше вони мене намагаються дістати такою ж самою машиною.
Ще одна серйозна небезпека — касетні боєприпаси росіян, які теж накривають велику площу. Командир машини Олександр з позивним «Малиш» показав залишки російської авіаційної ракети, суббоєприпасами якої нещодавно накрили їхню позицію. Але, на щастя, тоді все обійшлося.
— Ми завжди робимо перекати, з однієї позиції стараємося ніколи не стріляти, — розповідає «Ярий». — Крім того, все робиться дуже швидко: якщо польотний час снарядів до цілі 45 секунд, то в мене хлопці відпрацювали і вже через 40 секунд їх там немає. Тобто ракета ще не досягла цілі, а мої хлопці вже здійснили перекат.
…До реактивників бригади нас привело відео нічної роботи «Градів», опубліковане у соцмережах. І випадково виявилося, що авторами цього відео є хлопці, з якими ми просто зараз і спілкувалися: стріляла тоді машина «Малиша», а відео знімав командир відділення «Сова» (в цивільному житті — Влад з Миколаївщини).
— Ціль була «жирна», — розповів «Малиш», але не став уточнювати, яка саме. — Відео дійсно гарне вийшло — повний пакет із 40 снарядів уночі має дуже ефектний вигляд. Зазвичай ми стріляємо 10-20 АРС, іноді до 30, а перед ними пристрілочні. Але вночі пристрілочні не мають сенсу, бо дуже видно, звідки ми стріляємо, й одразу прилетить у відповідь.
Фото автора
