Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Державний Прапор України — це символ свободи та волелюбності нашої Нації, чеснот, які українці плекали протягом багатьох віків. У наші дні кожен захисник перед важкими боями бере із собою Державну символіку як оберіг та має надію підійняти український стяг над звільненими містами й селищами.
Кореспондентка АрміяInform бачила, як захисники Донеччини розписувалися на головному Прапорі України, та дізналася історії військових про те, що для них означає синьо-жовтий стяг.
— На початку широкомасштабного вторгнення ми виконували бойові завдання в Ізюмі. Коли противник нас оточив і прийшла команда, що треба відходити з оточеного міста, я зняв з міської адміністрації наш прапор, щоб він не дістався ворогу. Це наша народна святиня. З самого дитинства я підіймав прапор у школі, потім у Військовій академії і зараз, коли ми з побратимами звільняємо наші населені пункти, ми теж підіймаємо наш Державний Прапор. У такі моменти в тебе серце просто співає від усвідомлення того, що ми боронимо нашу країну і відстоюємо недоторканність рідної землі, — сказав Герой України Денис Макаровський.
Крім цього, свою історію, яка пов’язана з українським прапором, і про емоції від підписання головного Прапора України розповіла десантниця Тетяна.
— Коли я побачила цей великий прапор, то одразу згадала минулий рік, коли моя рідна окрема повітрянодесантна Січеславська бригада звільняла Харківщину. Коли ми заходили в кожне село, яке було під окупацією, нас зустрічали літні люди, родини з дітьми й усі тримали в руках прапор України. Тобто, перебуваючи в окупації, можливо, навіть ціною власного життя ці люди зберігали наш стяг… Це викликало неймовірні емоції та сльози. Мої побратими отримували величезну мотивацію. Незважаючи на високу ціну, яку ми платимо сьогодні, ми зробимо все, щоб наш рідний прапор майорів у кожному куточку нашої суверенної та неподільної України, — наголосила десантниця Тетяна.
Танкіст Олександр сказав про те, як важливо на головному Прапорі України писати імена загиблих героїв.
— На цій війні у мене загинув молодший брат. Я надихнув його вступити до лав Збройних Сил України і він дуже пишався тим, що був піхотинцем. У багатьох війна забрала рідних та близьких, тому важливо щоб на цьому стязі, який одночасно є головним бойовим Прапором України, були закарбовані імена тих, хто загинув, боронячи нашу незалежність, — сказав танкіст Олександр.
Фото автора
