Зміни внесено до постанови Кабінету Міністрів № 560. Вони передбачають автоматичне продовження більшості відстрочок, пріоритет оформлення в цифровому форматі через…
Військовослужбовець і видавець Марко Мельник, засновник першого в Україні видавництва ветеранської літератури, завітав до інформаційного агентства АрміяInform напередодні Дня Незалежності України й розповів про найважливіші, на його думку, зрушення в країні за час, що минув від 24 лютого 2022 року, про важливість книговидавничої справи під час війни, а також про перевидання «30 війн із zаклятим сусідом».
читайте також:
— Що, на вашу думку, змінилося в Україні за час широкомасштабної війни?
— Цей час став каталізатором багатьох процесів у різних сферах: від бізнесу до культурної сфери. Широкомасштабне вторгнення запустило конструктивні процеси й в Україні, й у світі. Україна стала трендом, допомога Україні, завдяки нашій владі, стала моральним обов’язком багатьох керівників держав. Відбулося об’єднання суспільства навколо загальних цінностей безпеки, навколо України як великої цінності. Це дуже конструктивний фактор. Коли ми постали перед обличчям небезпеки, яка загрожує не тільки українській державності, а фізично кожному з нас, то всім стало зрозуміло, що Україна — це цінність. Національна оборона — це справа кожного. Зараз більшість українців об’єднана тим, що вони якимось чином допомагають Збройним Силам України. Хтось донатить, хтось фізично допомагає, хтось безпосередньо бере участь у бойових діях. Коли ми щось втрачаємо, ми починаємо це цінувати. Ми майже втратили Україну минулого року, і ми почали її цінувати. Ми щодня ризикуємо втратити життя, майно, українські території, українські інтереси, і ми починаємо їх цінувати. І це стає особистим інтересом. Тобто ми, по суті, пробуджуємося як нація.
— Які ви бачите зрушення в культурі, в розумінні історії?
— У культурній сфері зараз тренд допомагати Україні в будь-який спосіб. Культурна сфера стає волонтерською, ці сфери перетинаються. І культурні діячі, письменники нині опановують ту бездонну криницю знань, яка була перед нашими очима весь час, але яку ми просто ігнорували через те, що наша свідомість була опанована російськими наративами за роки окупації. Ми просто звикли жити в моделі світу, де національно-визвольна боротьба була на якихось манівцях. А зараз ми починаємо освоювати досвід, знання, історичну ретроспективу, починаємо її просто бачити. Через те, що ми постали перед тією самою загрозою, перед якою поставала Україна 100 років тому, 200, протягом нашої тисячолітньої боротьби з росіянами. Всі сфери суспільства відчули небезпеку, відчули можливість втрати всього, в буквальному сенсі. Тому навіть ті люди, які були далекі від націоналізму, які не були носіями української національної ідеї, перейнялися загальними українськими цінностями, і українська національна ідея нарешті сформувалася. І вона продовжує формуватися, тому що постійно відбуваються конструктивні й деструктивні процеси. росія бере нас заморою, і частина суспільства просто ламається, не витримуючи постійної небезпеки, постійних тривог, поганих новин, повідомлень про те, що гинуть найкращі українці. Напевно, майже в кожного з нас уже зараз є знайомі, друзі, рідні, які загинули на війні. Їх стає дедалі більше, і це той деструктивний фактор, який ще зіграє проти нас. А втім, ми всі закрили питання самоідентифікації. Ми всі розуміємо, хто ми, чим ми відрізняємось від наших ворогів. І ця разюча відмінність, яку намагалися спростувати росіяни протягом багатьох років окупації та 30 років уже незалежної України, стала для нас очевидною.
Водночас зріз суспільства, який представляють учасники бойових дій, ветерани, військовослужбовці, — це органічна частина всього суспільства, і серед них величезна кількість діячів культури — митців, творчих людей. Війна — це таке середовище, що дає творчий поштовх. Тобто на війні народжуються найкращі поезії, на війні народжуються ідеї. Це я і по собі можу сказати. Коли ми виїжджаємо з волонтеркою до різних підрозділів, що ближче до фронту, то більше відчувається життя й більше конструктивних, життєздатних ідей спадає на думку. Бо коли ми бачимо різницю між цивільним, спокійним життям і лінією фронту, де все набуває ознак екстремуму, то ми починаємо цінувати і час, і людей, і можливості, і ті набутки, які в нашому суспільстві є, зокрема творчі. Це хороший творчий стимул. Тобто пласт культурного ветеранського військового мистецтва досі не розкритий, і я впевнений, що в найближчі роки буде сплеск такої активності, зокрема завдяки державним інституціям, які опікуються ветеранами. У нас буде величезна кількість творчих проєктів, які творять саме учасники бойових дій, учасники війни й на них орієнтовані.
— У чому особливості книговидавничої справи саме зараз?
— Мілітаризація суспільства набула тих обсягів, яких вона мала набути ще у 2014 році і з певних причин не набула. 2014 рік так само був стимулом для того, щоб розвивалося багато сфер, зокрема й видавнича діяльність, і моя, і моїх колег, які також започаткували різні видавництва, друковані видання. Тоді це було нішево, зараз це мейнстримне. Якщо зайти в інстаграм, він одразу пропонує цілий ряд новодруків про війну, тому що банально величезна кількість людей бере участь у бойових діях. Мобілізовані, добровольці, територіальна оборона й так далі. Їм ці знання необхідні.
Ті книжки, які ми зараз готуємо, наприклад «Життя Івана», «30 війн із zаклятим сусідом», чітко демонструють різницю між українцями й росіянами, що в нас екзистенційний конфлікт, конфлікт світоглядів, конфлікт підходів до способу життя, конфлікт світоглядної парадигми, моделей світобудови. Тобто зараз кожен із нас бачить, чим ми відрізняємось і чому ми маємо з ними воювати, чому ми маємо їх перемогти.
Українське суспільство за останні півтора року отримало величезний поштовх для того, щоб самоідентифікуватися, відокремитись, побачити перспективу своєї перемоги, повірити у власні сили, почати осягання тієї складової, яка передувала нашій боротьбі. Українці підсвідомо відчувають, що ця боротьба не зараз почалася й не у 2014 році, а вона триває від заснування москви щонайменше. І чудово якраз книга «30 війн із zаклятим сусідом», яку ми хочемо перевидати й передати до всіх підрозділів Сил оборони України (зараз триває збір коштів. Задонатити можна за посиланням), ілюструє те, що ця боротьба не закінчувалась ніколи й почалась вона не зараз і не 10 років тому, а це постійний процес. В інтересах росії було, щоб цей процес був прихований, але зараз уже маски скинуті, всі карти на столі. Весь світ побачив, що таке Україна, за що ми боремося, що таке росія, за що вони борються.
— Які, на ваш погляд, найголовніші українські Перемоги за останні півтора року?
— Переломним і переможним моментом була оборона столиці, коли стало зрозуміло, що ми витримаємо, що ми здатні надавати підсрачників москалям, і вони це відчувають і розуміють нашу силу й наш потенціал. Це дало величезний енергетичний поштовх для всього суспільства, адже в нас прокинувся стихійний дух звитяги. Ми, навіть не розуміючи коріння цього імпульсу, відчули в собі козацький дух. Хоч би як це звучало. І здобули той досвід, коли ми даємо по зубах москалям, вони від нас просто тікають піджавши хвости. Звільнення Ірпеня, бої в Мощуні, напівкотел на Київщині, звільнення після того нашими військами всієї Київщини, мені здається, вирішило подальший хід бойових дій і розвитку суспільства. Тому що всі зрозуміли, що це можливо. Навіть ті, хто сумнівався.
Відтоді ми можемо говорити з ворогом з позицій сили — здавайтесь і збережіть собі життя. Ми розуміємо, що перевага в мотивації на нашому боці, перевага в ідеологічній складовій на нашому боці. Тому що навіть російське суспільство, якщо стежити за їхніми наративами, не розуміє навіщо їм узагалі ця війна. Днями дивився інтерв’ю, де двоє російських військових розказують, що їх свої ж у метро цькують і кажуть, що вони вбивці. А в Україні кожен розуміє, навіщо ця війна потрібна й навіщо кожному брати в ній участь, і бачить перед собою в більш чи менш осяжній перспективі нашу перемогу. Тому в цьому плані в нас є велика перевага.
Ну, звісно, що під час бойових дій звільнення Харківщини було знаковим. І хоча величезна кількість найдостойніших людей там полягли, але це була видатна воєнна перемога. Це військова майстерність найвищого рівня. І мені здається, замало цьому приділено уваги в українській пропаганді. Тобто ми досі не усвідомлюємо, наскільки успішною була Харківська операція.
Харківський регіон дуже зросійщений, але там існує якийсь дикий симбіоз російських наративів і українського патріотизму в головах у людей. З цього середовища вийшла величезна кількість найдостойніших патріотів, зокрема Микола Міхновський. Весь рух, з якого потім постав «Азов», так само, осердя — це Харківщина. І перемога на цьому напрямку була визначною не тільки у воєнному плані, а й в ідеологічному, тому що Харків, попри всі свої нюанси світоглядні, все одно ідентифікує себе як Україна й вони доклали величезну кількість зусиль до цієї перемоги.
Херсон так само. Це теж недооцінена воєнна перемога, що в українському суспільстві має більше мотивувати. Адже насправді це була величезна поразка російської армії, яку завдали їм саме ми. Ми зробили все для того, щоб вони там зазнали дуже великих утрат і зазнали поразки.
Весь цивілізований світ став на бік України. Це неможливо переоцінити. Україна набула тієї ваги, якої вона заслуговує. І в осяжній перспективі, я думаю, ми побачимо наддержавні утворення, що після нашої перемоги будуть об’єднуватися навколо України. Тому що країни, які нас підтримують, бачать наш потенціал. Зараз про існування України знає весь світ. Звитягою українських воїнів захоплюється весь світ. Тепер інструктажі у воєнних справах будуть проводити українці. Раніше ми в когось чогось навчалися, а зараз досвіду успішних воєнних дій найбільше в Україні. Я видав книжку кілька років тому про Ісламську державу, вона називалася «Наймасштабніша битва сучасності». Але порівняти оборону Київщини і якусь там ісламську державу вже неможливо. Назва втратила актуальність. І це дає велике підґрунтя для того, щоб уже в Голлівуді знімати бойовики про те, як українці кришать русню. І це теж стане мейнстримом. Кіно, література, мистецтво зараз розвивається в тому напрямку. В україноцентризмі, в осягненні власного потенціалу, власної сили, ідеологічних та історичних основ — наша перемога. У нас є всі підстави для того, щоб перемогти. І також є всі підстави для того, щоб стати у багатьох аспектах світовим центром ухвалення рішень.
Фото Дмитра Юрченка
