«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
У той час, коли його ровесники катаються на гіробордах і самокатах чи ходять у кіно й кафе, 16-річний Радомир Тютюнник проводить свої літні канікули в польових умовах. Хлопець за власним бажанням проходить ази початкової військової підготовки, а паралельно з цим випробовує FPV-дрон власної конструкції.
— Син почав займатися цією тематикою, бо, спілкуючись зі мною, зрозумів необхідність FPV-дронів на передовій, тож вирішив спробувати зібрати свій дрон, та ще й — зробити його доступним фінансово і кращим технічно, — розповідає батько юнака. — Нині залучено 30 тисяч гривень волонтерських коштів, плюс він мав свої власні збереження — близько двох тисяч доларів він розміняв, купив комплектуючі за свої кошти. Також зі своїх заощаджень він подарував міні-Mavic нашій бригаді.
Військова родина Тютюнників
Тютюнникам, як то кажуть, сам Бог велів бути захисниками України й ненавидіти москалів усіма клітинами мозку. Дідусь глави цієї сім’ї, підполковника Олександра Тютюнника, воював проти них у складі УПА. І потім від смертного вироку його врятував лише вік: за паспортом юнак був неповнолітнім, тож розстріл йому замінили величезним терміном ув’язнення. Мати Олександра народилася в таборах, у Магадані. Тож зрозуміло, що любити росіян цій родині, власне кажучи, немає за що. Та до війни про це якось не думали. Все змінилося в чотирнадцятому, коли зайди з північних боліт знову посунули на українську землю, вкотре за останні кілька століть намагаючись знищити Україну та українців. Тоді онук українського повстанця служив в українському війську вже понад два десятиліття, був майором. І — батьком трьох дітей. Доньці Аліні тоді ще не було й чотирнадцяти, син Радомир тільки пішов до школи, ну а молодший, Богдан, був ще зовсім малим — 3 рочки. І вже за кілька місяців Олександр Тютюнник пішов добровольцем у складі зведеного загону Повітряних Сил, що згодом отримав назву «Дика качка», боронити українську незалежність на охоплений полум’ям війни Донбас. Там вартові неба, здебільшого — офіцери-добровольці, утримували позицію «Зеніт» поблизу Авдіївки, нищили орків, що намагалися просуватися з боку окупованого Донецька — із селища Спартак та околиць Донецького аеропорту.
Широкомасштабне вторгнення московської орди Тютюнники зустріли у Харкові. Підполковник Олександр Тютюнник тоді був уже старшим викладачем на факультеті радіотехнічного забезпечення польотів державної авіації Харківського національного університету Повітряних Сил, донька Аліна — курсантом цього ж військового вишу, факультету автоматизованих систем управління. Військову кар’єру обрав і чоловік Аліни — курсант Андрій Шевченко також здобуває освіту у ХНУПС. У перші тижні війни Олександр пересвідчився в тому, що вибір доньки був вдалим: вони разом із зятем боронили Харків від російських окупантів, а у бойових умовах, як ніде інше, видно, чого вартує людина.
Перші два місяці великої війни підполковник Тютюнник воював на Північній Салтівці у складі батальйону «Світоч» — батальйонної тактичної групи ХНУПС — разом із підрозділами 92-ї окремої механізованої бригади тримали в’їзд до Харкова. Згодом, з червня до грудня 2022 року, — вже у складі БТГр «Материк» обороняв Харків на дальньому периметрі. Курсанти в той таки час займали оборону на визначених об’єктах всередині міста.
Молодших дітей, як тільки розпочалося вторгнення, за допомогою волонтерів із Харкова евакуювала Аліна, яку для цього відпустили на кілька годин із підрозділу. Спочатку брати поїхали до бабусі з дідусем, а згодом Олександр орендував для них у Вінниці квартиру. Навчаються хлопці в харківських закладах, але, звісно, дистанційно: молодший — у школі, старший — у пожежному ліцеї з посиленою фізичною підготовкою.
Ну а батько, щойно завершилася героїчна оборона Харкова й загарбників відігнали від столиці Слобожанщини, у складі факультету передислокувався до іншого регіону. А невдовзі знову, як і колись, пішов добровольцем до зведеного підрозділу — цього разу до зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил.
Канікули майбутнього захисника
Поки молодший брат Богдан живе у Вінниці і ним опікується няня, 16-річний Радомир ось уже два місяці живе поруч із батьком. Підполковник Олександр Тютюнник проходить службу в управління бригади — він начальник однієї зі служб, тож наразі перебуває не на передовій. Завдяки цьому у старшого сина є можливість познайомитися з військом трохи ближче. А ще — зайнятися виготовленням і випробуваннями дрона, який він зібрав і якому дав назву Rama Drones.
За словами батька юного винахідника, на виробництво першого дрона в сина пішло три тижні. А якщо конкретніше — три тижні чекали з-за кордону на замовлені комплектуючі та ще 3 години Радомир збирав і програмував свою пташку.
— Радомир почав вивчати питання безпілотної авіації після того, як я розповів йому про БПЛА та, зокрема, FPV-дрони, — розповідає батько. — В інтернеті він заробив фрилансом трохи грошей, і за ці кошти придбав спочатку «мавік» для нашої бригади, а потім і комплектуючі для власного дрона. «Мавік» тепер працює у групі інструкторів з бойової підготовки — з його допомогою вони навчають особовий склад під час занять з тактики. Ну а Радомир дочекався запчастин, зібрав свій FPV-дрон і ми почали його льотні випробування. Наразі польоти пройшли нормально, починаємо випробувальні польоти з навантаженням.
Як розповідає офіцер, вони із сином планують виробництво двох типів БПЛА: FPV-дрона, тобто дрона-камікадзе, та безпілотника багаторазового використання, що обладнаний системою скиду боєприпасу.
— Що більше корисне навантаження, то, відповідно, менша дальність застосування, — пояснює Олександр Тютюнник. — Приміром, із найлегшим боєприпасом, гранатою типу ВОГ, наш дрон здатен долати відстань до 10 кілометрів, із найтяжчим, 82-міліметровою мінометною міною — кілометрів 5-7.
Наразі Rama Drones літає з пластиковою пляшкою води, але вже днями виконуватиме польоти з навчальними боєприпасами і згодом уже з бойовими. Батько і син Тютюнники планують застосовувати гранати ВОГ, Ф-1, РГД, а також міни калібру 82 мм.
— Зараз ми намагаємось увійти на ринок, аби нашим військовим FPV-дрони стали більш доступними й за менші кошти, — каже Олександр. — На один такий дрон іде від 10 до 15 тисяч гривень. Почавши з власних заощаджень, ми залучили волонтерські кошти, і зараз ми з ним назбирали вже на 4 дрони для нашої бригади. Якщо небайдужі українці допомагатимуть, то працюватиме не лише Радомир — у нас є група ентузіастів, які мешкають у різних містах України й готові долучитися до проєкту.
Головна перевага Rama Drones Радомира Тютюнника — його собівартість. Він значно дешевший за всі відомі FPV-дрони. Як написав на своїй сторінці у мережі Facebook Олександр Тютюнник, «Мета — зробити доступними та масовими надходження нашим воїнам. Бо поки побудують заводи для виробництва дронів, то воювати не буде кому. Охочих допомогти вітаємо. А-Банк 4323347357307690».
Ось таким видалося цьогорічне літо для офіцерського сина Радомира Тютюнника. А як проводять свої канікули ваші діти?
