Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
На війні людина, та і машина, не може воювати без відпочинку. Тому підрозділи постійно змінюють одне одного на лінії бойового зіткнення та в районах відведення. Кореспондент АрміяInform відвідав екіпажі самохідних артилерійських установок окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького неподалік лінії фронту на Бахмутському напрямку та побачив, як насправді «відпочивають» артилеристи.
У лісах на відносно безпечній відстані від активних бойових дій екіпажі двох САУ 2С3 («Акація») щоденно під час відведення відпрацьовують практичні навички: вихід на вогневу позицію, її зміна, націлювання та багато іншого. За словами командира взводу Сергія, хлопці відвоювали понад рік, але помітно, що навчальні дії відпрацьовуються, як слід. Не дивно — від цього залежить, як ефективна бойова робота, так і безпека самих артилеристів у жорстоких боях з росіянами.
Головний сержант Сергій розповідає, що машини старенькі, 1970 років, але їхні стволи в доброму стані: «Настріл є, зносу, як такого, — немає», — говорить командир взводу. За його словами, «Акації» стріляють, в основному, осколково-фугасними снарядами, але загалом використовуються кілька видів.
На заняттях Сергій керує однією з машин, відпрацьовує з екіпажем зміни напрямків та дальності стрільби. Усе, як в реальному бою, лише наведення не завершується пострілом.
— Я для себе, так само для тренування, створив вогневу позицію у спеціальній програмі, де обираю ціль, екіпаж на неї наводиться, потім даю коректуру, — розповідає Сергій. — Потім хлопці знову наводиться, і я даю контроль. Тобто вони дають відмітку по бусолі, і я перевіряю контроль точності.
Артилерійська бусоль — це прилад, який використовується для визначення азимутів і кутів, вимірювання відстані, засічення цілей, орієнтування гармат та батарей, а також для спостереження і розвідки.
Якщо ви не артилерист, то напевно теж мало би що зрозуміли зі сказаного командиром взводу. Тож уточнюємо: як командир бачить, що артилеристи правильно навелися на ціль? Він намагається пояснити: «Вони мені дають кут на бусоль, кутомір, я даю кутомір зворотний на панораму, рахую всі довороти, і воно показує помилку… Коротше, під час практичних занять усе самі побачите», — вирішує Сергій, коли розуміє, що в наших очах багато поваги до артилеристів, але розуміння — малувато.
Проте під час спостереження за діями екіпажу набагато простіше не стало, а команди продовжували звучати чарівними заклинаннями: «правіше нуль-нуль-три», «готові», «відмітитись по бусолі», «49 нуль-один», «так», «приціл менше десять», «готові», «381», «лівіше нуль-нуль-два», «плюс», «50-41», «контроль», «відмітитись по бусолі»… і так багато разів поспіль.
Але важливіше, що все це зрозуміло хлопцям і це допомагає їм потім ефективно нищити ворога. До речі, за словами командира гармати Олександра, під час Харківського контрнаступу нерідко бувало, що відмінне корегування призводило до прямого влучання в танки, що стрільбі гаубицями загалом не притаманне.
Відпрацьовується під час занять усе, що можливо, навіть якщо воно ніколи не буде застосоване в реальному бою. Наприклад, під час одного з етапів екіпаж використовує для наведення коліматор — спеціальний оптичний прилад, і попри його точність, артилеристи відмічають, що він застарілий та незручний у практичному використанні.
— Ми ним стараємося не працювати, тому що гармата дуже потужна, і після першого ж пострілу коліматор відлітає, як ти його в землю не заривай, — розповідає Сергій. — Він потрібен, коли обмежена видимість, позиція десь в низині, взагалі немає, що взяти за орієнтир, тоді коліматор мусимо ставити. Але ми ще з таким не стикалися. Завжди є якийсь стовп, дерево, зріз хати…
До речі, більшу частину занять ми провели біля командира взводу та почули від нього багато хороших слів про екіпаж цієї «Акації», в якому зібралися представники різних регіонів України. Сергій розповів, що всі вони і до широкомасштабного вторгнення воювали на 2С3 «Акаціях» — під час проведення АТО/ООС. За словами головного сержанта, в разі потреби, кожен член екіпажу може сісти на будь-яке робоче місце і виконувати обов’язки іншого.
Багато нахвалюючи своїх підлеглих, командир взводу скромно не розповідав про свою незвичайну долю. Він починав службу зв’язківцем… на флоті, де підписав свій перший контракт. Його морський тральщик «Чернігів» у березні 2014 року був захоплений росіянами, Сергій залишився вірним присязі та повернувся додому, до Новоград-Волинського (нині місто Звягель). Там одразу пішов до «військкомату» та був призначений в артилерійську розвідку місцевої механізованої бригади, у взвод управління батареї. Так почалася його служба артилеристом, яку він провів у боях на Донеччині. У 2018 році звільнився, але за рік, після цивільного «відпочинку», підписав новий контракт та пройшов перепідготовку в навчальному центрі.
Велика війна застала Сергія під час несення вартової служби в пункті постійної дислокації бригади. Але вже 27 лютого, разом із мобілізованими, він уже отримав гармати та заступив на бойове чергування.
— Був доведений порядок дій на випадок прориву росіян на Житомирщину, — розповідає Сергій. — У плані були задіяні й піхотні підрозділи, і самохідна артилерія. Були підготовлені кілька вогневих позицій, на які можна швидко перекочуватися і стріляти без підготовки. Лише кожні дві години корегували координати залежно від метеоумов, які впливають на стрільбу.
Командир гармати Олександр висловлює спільну думку: добре, що росіяни не дійшли до Житомирщини. Проте, за словами Сергія, нерви не витримували: «Тут, на Донбасі місиво твориться, а ми там сидимо. Але в кінцевому підсумку нас саме сюди і направили». Частина бригади воювала на сході, на Світлодарській дузі, ще до початку вторгнення, а підрозділ Сергія прибув за кілька тижнів. Але хлопцям дуже скоро довелося надолужувати свій вимушений «простій» біля північного кордону, коли вони воювали за Бахмут, потім брали участь у Харківському контрнаступі та боях на Херсонщині, а потім знову були перекинуті на Бахмутський напрямок. Зокрема, нині командир взводу Сергій — кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня, яким його нагороджено місяць тому.
До речі, бойовий командир навіть на війні встигає заочно навчатися — наступного року він буде одним з випускників Житомирського військового інституту, і ми зможемо привітати в лавах Збройних Сил України нового офіцера.
Фото автора
