Про свій бойовий шлях в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів оператор полку Сил спеціальних операцій, який наразі продовжує службу на інструкторській посаді навчально-тренувального…
Над тим, що росіяни притискають українців, зокрема в мовному питанні, військовослужбовець Харківської окремої бригади тероборони на псевдо «Друг Вода» замислювався ще в дитинстві.
Чоловік розповідає, що і його батьки, і він у колі родини, або приїжджаючи в село до бабусі влітку, — усі спілкувалися переважно українською. Щойно поверталися до Харкова, переходили на російську — «солов’їна» в місті не віталась…
— У дитинстві, пам’ятаю, їдемо до Харкова з села на автобусі, ну і я ж продовжую говорити українською, а мені дорослі кажуть: «Та переходи на русский — в школу приедешь, будешь там на украинском говорить что-ли?». Мене це з дитинства обурювало. А потім у школі випадок був — у шостому класі видавали табелі за чверть. Це було в 1986 році. Я тоді звернув увагу, що там було написано: «родной язык», «родная литература», «украинский язык, украинская литература». Я спитав класну керівницю, чому це російська мова і література — рідні, я ж українець. А вона мені спокійно каже: «Якщо ти ставитимеш такі дурні питання, ми напишемо листа за місцем роботи твоїх батьків і їх позбавлять тринадцятої зарплати». Ну і пообіцяла створити інші неприємності, — пригадує тероборонець.
Тож коли наприкінці 2013 року після скасування колишнім президентом януковичем наміру підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом тисячі українців не захотіли миритись із перетворенням батьківщини на одну з колоній росії та вийшли на вулиці з протестами, «Друг Вода» опинився у вирі подій.
— Для мене ця війна почалася з Харківського майдану, але 1 грудня 2013 року я зрозумів, що всі визначальні події відбуватимуться в Києві, тому поїхав туди.
У 2014 році чоловік разом із побратимами як добровольці вирушили на схід України, де набирала обертів сучасна російсько-українська війна…
«Друг Вода» воліє не говорити про завдання, які виконував на той час у складі підрозділу, який він же і створив. Лише, усміхаючись, відповідає:
— Скажімо так, я там більше не стрілецькою зброєю працював, а ножем…
Останні кілька років чоловік вів життя пересічного українця — ростив дітей, працював. Але пильності не втрачав, розуміючи, що рано чи пізно російські окупанти підуть великою навалою на Україну.
— 24 лютого 2022 року мені не спалось. О 3:30 ранку вийшов на балкон покурити, і бачу, як у сусідньому будинку люди починають метушитися. Відкривши новини, зрозумів, що розпочалося те, на що очікував упродовж останніх 9 років… Я зібрав наплічник, кілька мішків із «кікіморою», вдягнув військовий однострій. Виходжу з помешкання, а жителі під’їзду стоять унизу й вирішують, що робити. Вони мене побачили й питають: ти куди? Мабуть, думали, що я тікаю. Я лише відповів тоді: «Усе нормально, я на точку збору, воювати». Ну так і почалася для мене велика війна….
Армієць розповідає, що стояв біля початків створення Харківської окремої бригади тероборони. Пригадує, що влітку 2018-го керівництво частини запросило його поділитися набутим бойовим досвідом із резервістами. Тому торік 24 лютого чоловік вирушив прямо на місце дислокації підрозділу.
Будучи на посаді головного сержанта одного з батальйонів бригади, «Друг Вода» навчав особовий склад і допомагав формувати його. Розповідає, що боронити Україну від загарбників до частини як добровольці прийшли різні люди, але вони переважно не мали бойового досвіду.
— Хтось був підприємцем, хтось прийшов з ІТ-галузі, були трактористи, фермери. Взагалі-то, на війні неважливо, ким ти був у минулому житті… Важливо, як поводишся в бою, в колективі, знаєш, де можеш бути кращим за інших. Наприклад, хлопці, які мешкають у селах, знаються в облаштуванні позицій, а ті, хто прийшов з комп’ютерної сфери, стають чудовими аеророзвідниками, мисливці — розвідниками, — ділиться думками тероборонець.
…«Друг Вода» разом із побратимами пройшов крізь бої на Харківщині й Донбасі. Але найзапеклішим називає оборону Курдюмівки та Невського. Тут ворог гатив по українських підрозділах зі всього, що мав: з артилерії, РСЗВ, з неба підступно працювали дрони, скидаючи ВОГи та гранати. Але понад усе докучали міни-пелюстки…
— А ще й ворожі снайпери працювали… Так і воювали — під ногами міни, над головою — снайперські кулі…
«Північних сусідів» тероборонець уже давно не вважає за людей.
— Взяли ми одного разу росіянина в полон. Він, як для кацапів, виявився більш-менш інтелігентною людиною — філателістом, збирав марки. Жалівся, що на їхній «великій» московії роботи немає, жити немає за що. Аби придбати все необхідне для того, щоб поїхати вбивати українців, довелося йому не тільки продати всю колекцію марок, а ще й кредит взяти. Каже: «В армії хоча б годують і гроші якісь платять, квартиру в Донецьку отримав». Як їх схарактеризувати? Нелюди вони, у яких немає ані волі, ані сили волі, ані мети. Гідні вони лише чуже силою забирати. Треба змести їх з лиця землі, винищувати, як непотрібний бур’ян!
Фото автора
