Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
У Національному музеї літератури відкрито персональну художню виставку викладачки Національної академії образотворчих мистецтв і архітектури, заслуженої діячки мистецтв України Марини Соченко «Держава будується нині», на якій представлені найкращі її роботи, присвячені визвольній боротьбі нашого народу. Серед картин художниці особливо виділяються портрети тих, хто віддав за наші цінності, за волю, за віру найдорожче — життя. На виставці побував кореспондент АрміяInform.
Усамітнення дало розвиток творчої уяви…
Марина Соченко народилася в родині військовослужбовця. У зв’язку зі службою батька сім’я багато «мандрувала» гарнізонами неіснуючої нині країни. Та це не завадило розкритися таланту здібної україночки. Про початок свого шляху до живопису Марина Петрівна розповідає з усмішкою:
— Мене часто-густо «підкидали» в село до бабусі, яка мені доручала пасти козу. На пасовиську тварина була прив’язана, а я лягала на травичці горілиць і роздивлялася хмаринки, які створювали надзвичайні картини на небі. Вважаю, що те усамітнення дало мені розвиток творчої уяви. Це був такий собі перший знак. Другий відбувся в одному з військових гарнізонів, де ми отримали службову квартиру. Пам’ятаю, заходжу до кімнати, відкриваю «КЕЧевський» стіл, а в ньому — акварельні фарби, які, ймовірно, залишили попередні мешканці. У мене було таке відчуття, що я знайшла якийсь скарб.
З дев’яти років Марина навчалася у Києві в дитячій художній школі № 2 на Березняках, а згодом — у Республіканській художній школі імені Тараса Шевченка й паралельно два роки займалася у приватній школі видатного українського художника-шістдесятника Віктора Зарецького. Потім були студентські роки в Київському художньому інституті (нині Національна академія образотворчих мистецтв і архітектури. — Авт.), де з 1998 року пані Соченко викладає.
Революція Гідності круто змінила напрямок живопису
— До 2014 року у моїй творчості переважала жіноча та дитяча тематика, — розповідає Марина Петрівна. — Революція Гідності круто змінила напрямок мого живопису. Багато написала портретів учасників Майдану. Навіть була невеличка виставка під час Революції. Потім війна, Іловайська трагедія, героїчна оборона ДАПу. Все це знайшло відображення у моїх картинах. Тематика героїзму наших воїнів захопила мене з перших днів війни й не відпускає донині.
Спочатку пані Соченко відвідувала госпіталі й писала портрети захисників безпосередньо в палатах. З метою патріотичного виховання дітей організувала проєкт «Волонтери — дітям» і провела серію виставок під назвою «Заради майбутнього України» у столичних школах Києва. З офіцерами центру морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України кілька разів виїжджала в район бойових дій. Писала портрети наших захисників там, де все просякнуто війною. В той час героями її робіт стали бійці з батальйону «Донбас», підрозділів 17-ї та 93-ї бригад ЗСУ.
У виставковій залі привернув увагу портрет усміхненого танкіста…
Війну художниця переживає в біографіях героїв своїх робіт, серед яких, на жаль, уже чимало загиблих. У виставковій залі привертає увагу портрет усміхненого танкіста.
— Подвиг командира танкового взводу 3-ї танкової роти танкового батальйону 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького старшого лейтенанта Артема Абрамовича мене надзвичайно вразив, — розповідає Марина Петрівна. — Танковий екіпаж під його командуванням, прикриваючи відхід поранених військовослужбовців з блокпосту, вступив у нерівний бій з російськими танками. У ході бою танк Абрамовича здійснив таран ворожого танка Т-72, що рухався на нього на шаленій швидкості. У результаті зіткнення здетонував боєкомплект українського танка, екіпаж якого відтоді вважався зниклим безвісти. Мати Артема дуже довго ходила в тому чорному від боїв полі, розшукувала синочка. А її Артемчик навіки зостався в тому танку… Тільки через 9 місяців після бою рештки Артема Абрамовича були ідентифіковані завдяки експертизі ДНК. Портрет я писала з фото. А мати Артема побачивши мою роботу, сказала: «Ви мене повернули до життя».
Ще з одного портрета на нас дивляться втомлені очі Героя України молодшого сержанта медичної служби Збройних Сил Ігоря Зінича, який загинув 20 січня 2015 року в Донецькому аеропорту. У терміналі летовища йому вдавалося робити під ворожим вогнем дуже складні операції, що, власне, витягувати побратимів з того світу.
— Перед тим як взятися до написання портрета героя, обов’язково дізнаюсь про нього якомога більше інформації, — продовжує Марина Соченко. — Знаю, що Ігор тричі відмовлявся залишити термінал і щоразу казав: «Я своїх не покину!». Такими були і його останні слова матері. Коли бойовики підірвали термінал, бо вже нічого не могли вдіяти з «кіборгами», він, поранений, все ж примудрявся рятувати побратимів. Не вистачало води — клав їм на губи сніг, перемішаний із землею. Та 20 січня 2015-го у 30-градусний мороз серце важкопораненого медика зупинилося.
«Перед тим як взятися до написання портрета героя, обов’язково дізнаюсь про нього якомога більше інформації»
«У час страшних боїв був єдиним медиком і врятував багато бійців. Сам поранений, вирішив залишатися з пораненими до кінця й загинув під завалами ДАПу», — так підписала портрет Ігоря Зінича авторка.
Загибла 23-річна медикиня Сабіна Галицька усміхається з полотна художниці
20 лютого 2018 року поблизу Кримського у БРДМ з червоним хрестом окупаційні війська влучили протитанковою керованою ракетою. Загинула білявка, яку побратими з теплом називали «Сонечко», — 23-річна медикиня Сабіна Галицька… Марина Соченко увічнила її на полотні веселою та життєрадісною — саме такою її запам’ятали друзі по медичному коледжу, де вона навчалася, та розвідники 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».
Побратими з теплом називали загиблу дівчину «Сонечком»
— Якось під час відвідування Національного військово-історичного музею України до мене звернулась жіночка і каже, що на війні загинув її хрещеник, протягує чорно-білу світлину і питає, чи не могла б я зробити портрет, — розповідає чергову історію Марина Петрівна. — Я подивилась на фото й нутром відчула, що хлопець загинув, — Денис Денисюк з батальйону «Азов». Фото було неякісним і я могла відмовити, але взяла. Воно тривалий час лежало, доки не прийшло натхнення. Потім цей портрет було виставлено з багатьма картинами інших художників на бієнале в Національній спілці художників України. Запросили маму Дениса. Вона тільки-но зайшла до зали, як одразу промовила: «Я бачу очі свого котика», і попрямувала повз сотень картин до того місця, де був портрет її сина. Мені здалося, що вона просто серцем відчула місцезнаходження картини.
«Молитва за Маріуполь»…
Серед багатьох картин виставки привертає увагу й полотно художниці «Молитва за Маріуполь», яке написано під великим враженням подвигу захисників міста.
— Почала працювати над картиною, коли тільки розгорталися страшні бої за Маріуполь, — пригадує Марина Петрівна. — Не могла ночами спати, серце боліло за тими, хто страждав і гинув під російськими обстрілами, за наших бійців. На картині намалювала захисників міста — легендарних азовців. У центрі шеренги — три командири: Прокопенко, Волинський і Калина. Про їхній подвиг має знати вся Україна, весь світ.
Пані Соченко багато та вдало працює у жанрі історичного живопису. На виставці він представлений портретами діячів Центральної Ради, героїв УНР, Героїв Крут.
Унікальністю стилю художниці є відтворення історичних подій: сьогодення, минулого й майбутнього
Не випадково на одному з центральних полотен ми бачимо Козака Мамая, а картина має назву «Мамай — Переможець».
Тема російсько-української війни Марині Соченко близька ще й тому, що її старший син уже півтора року перебуває на фронті, на Запорізькому напрямку. Хоча, за словами жінки, за станом здоров’я міг і не йти воювати. Нині ще й молодший син збирається долучитися до брата. Не важко здогадатися, що відчуває Марина Петрівна за мольбертом, коли створює черговий образ захисника української землі. Кожна така картина написана не лише пензлем, а й, без перебільшення, серцем і душею художниці високої мистецької культури.
Р.S. Виставка робіт Марини Соченко у Національному музеї літератури триватиме до кінця серпня.
Фото автора
