Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Про таких, як він, кажуть — майстер своєї справи. Без зайвих слів він просто виконує роботу, а скромність — то його природна риса.
Ярослав на псевдо «Шаман» навідник одного з артилерійських розрахунків окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Йому 28 років, до початку широкомасштабної війни встиг відслужити строкову — у 2013-2015 роках. Але тоді не думав пов’язувати своє життя з військом. Тож після служби повернувся до цивільної професії — кранівника баштового крана. Однак у лютому 2022 року все змінилося, і тепер він щоденно розкриває свій потенціал в артилерійській справі.
— Насправді в мене не було особливо часу, щоб сидіти десь за партою і знайомитися з азами нової справи: все вивчали «на ходу» уже безпосередньо на практиці, — пригадує «Шаман». — Пам’ятаю, як відбулося моє знайомство з нашою гарматою — то незабутні емоції. Я тоді вперше сів навідником і вже з другого пострілу вцілив у ворожий БТР. Подумав, що то гарний знак.
Відтоді влучних пострілів було чимало, у якийсь момент навіть перестали їх рахувати. Єдине, про що бідкається навідник — це те, що в їхньої «Гвоздики» за останні роки ствол на межі зносу, тому дуже важко влучити в ціль з першого пострілу.
— Нашій «коробочці» особливо дісталося під час наступу на Херсоні, тоді люди працювали на межі можливостей, не те що техніка. Але попри це ми й досі з усією артилерійською гостинністю пригощаємо окупантів уже знайомими їм «смаколиками», — з гордістю говорить «Шаман».
Через таку «гостинність» розрахунок Ярослава працює, постійно змінюючи позиції, адже на них ворог відкрив справжнє полювання.
— Бувають дійсно виснажливі виїзди. Часом прилітає зовсім поруч, тоді ми ховаємося по укриттях. Позиції в нас завжди обкопані, тому здебільшого почуваємося більш-менш у безпеці, якщо це взагалі можливо на війні,— говорить навідник.
Коли стає зовсім важко, Ярослав із побратимами намагається розрядити напругу, вигадуючи нові жарти та змушуючи усміхатися втомлених українських гармашів. Адже без гумору на війні ніяк, запевняють військові.
— Втома — то дрібниці. Важливо лише те, що кожен наш виїзд наближає Перемогу й підтримує наші мрії про повернення до своїх близьких та рідних. А додаткова мотивація з’являється тоді, коли спостерігаєш, як гучно вибухає й розлітається на друзки в повітря ворожа техніка, — підсумовує «Шаман».
Фото автора
