Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
АрміяInform продовжує публікацію матеріалів про військових, які вільний час приділяють образотворчому мистецтву.
Цього разу наш кореспондент мав можливість поспілкуватись із воїном однієї з військових частини, що підпорядкована Командуванню Сил логістики ЗС України, Олександром Шуляком. Сьогоднішні його графічні малюнки присвячені російсько-українській війні. Найчастіше їх бачать співслужбовці Олександра. Але після нашої публікації, сподіваємось, поціновувачів його таланту побільшає.
— Я вчився у школі, що розташовувалась у військовому містечку. Звісно, переважно туди ходили діти військових. І питання для мене «ким стати» взагалі не виникало. До того ж у мене батько й дядько були військовими, — розповідає Олександр Шуляк.
Каже, що малював із дитинства:
— На партах, у зошитах, на стінах. Це не хобі, мабуть. Скоріше, пристрасть…
За словами військового, в його творчому житті було два найактивніші періоди.
— Зараз і у 2004 році, коли звільнився з армії. Були такі часи… І тоді більше малював ліс, море, квіти, тварин. Бо звільнився і, як-то кажуть, «на стіни почав лізти». Така депресія була. Згодом влаштувався до кінотеатру афіші робити. До кожного фільму робив ілюстрацію. Директорка все мені казала: «Не мучся, напиши назву стрічки та йди додому». А я все одно намагався ілюструвати так, щоб зацікавити глядачів, — згадує Олександр.
Сьогодні він працює у плакатному стилі:
— Щоб кожен міг зрозуміти, про що я хочу сказати. В певному сенсі орієнтирами для мене є плакати часів Першої та Другої світових війн, американські плакати про війну у В’єтнамі.
Військовослужбовець розповідає, що його дружина підтримує те, що він робить.
— Кілька моїх робіт вона розмістила на стінах нашої оселі. На одній зображений вітрильник, на другій — шторм на морі, на третій — лев, на ще одній — квіти…
Олександр Шуляк любить працювати гуашшю, олівцем, та найчастіше — кульковою ручкою.
Наприкінці розмови військовий побажав захисникам мужності, витривалості та згуртованості:
— А народу нашому — віри в перемогу. Я вірю в Україну.
