Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
150 років тому, 5 серпня 1873 року, народився Олександр Осецький (1873-1936) — відомий український військово-політичний діяч, один із творців модерних українських збройних сил за доби Української національно-демократичної революції 1917-1921 років, генерал-хорунжий Армії УНР. Саме його можна вважати головним творцем Окремого корпусу залізничної охорони. Також упродовж нетривалого часу в різні моменти бурхливої історії Української революції йому випало стояти на чолі Українського генерального штабу, виконувати обов’язки Військового міністра та головного інспектора військ Української Народної Республіки.
«Генерал Осецький, що закінчив російську академію генерального штабу, був добре вишколений керовник, що не тратив голови в ніяких випадках, але політично не вироблений; думав, що певними гаслами можливо скермувати народні рухи в інше русло, а тоді, коли це не вдалося, коли політичне положення ускладнювалося, тоді радо переходив на невтральні посади, які не вимагали займати виразне становище», — писав про нього у спогадах Всеволод Петрів. (Петрів Всеволод. Спомини з часів української революції (1917-1921). Львів, 1931. Ч. 4. Гетьманщина і повстання Директорії. С. 96).
Військова освіта, здобута Олександром Осецьким, справді була блискучою. 1892 року він закінчив Полоцький кадетський корпус, 1894 року — Павлівське військове училище, а згодом, 1900 року, Миколаївську академію Генерального штабу. Цікавим моментом його біографії стало також навчання в імператорському археологічному інституті у санкт-перербурзі, який він закінчив 1903 року.
Такою само перфектною стала військова кар’єра Олександра Осецького, який відзначався відповідальністю та хоробрістю. Під час Першої світової війни 1914-1918 років він у званні полковника командував 3-м гренадерським Перновським полком, 6-м гренадерським Таврицьким полком, згодом бригадами 31-ї піхотної та другої гренадерської дивізій Гренадерського корпусу. 1917 року Олександр Осецький отримав звання генерал-майора.
Про те, що він завжди був у пеклі боїв разом зі своїми бійцями, свідчать дві контузії, а також золота георгіївська зброя «За хоробрість». Нею Олександра Осецького нагородили в 1914 році за бій 7-9 листопада 1914 біля с. Віржбице, під час якого вдалося захопити в полон більше як 900 солдатів та офіцерів противника, а також два кулемети.
З початком Української національно-демократичної революції Олександр Осецький долучається до творення модерних українських збройних сил. У листопаді 1917 року він прибув до Києва, де перейшов у розпорядження Української Центральної Ради, працював при Генеральному секретаріаті військових справ, брав участь у формуванні Українського Генерального штабу. У лютому 1918 року він навіть на короткий термін очолив цей вищий командний орган української армії, а в березні служив начальником Головного штабу збройних сил Української Народної Республіки.
За часів правління гетьмана Павла Скоропадського Олександр Осецький продовжив службу в армії Української Держави. До початку червня 1918 року він командував 6-м Полтавським корпусом, а від 6 червня 1918 року став на чолі Окремого корпусу залізничної охорони, який саме формувався з колишнього так званого Полку залізничників доби Центральної Ради. Корпус підпорядковувався міністру шляхів сполучення Борисові Бутенку, який був послідовним провідником українізації залізничного сполучення Української Держави.
Очоливши корпус залізничної охорони, Олександр Осецький доклав значних зусиль для того, щоб сформувати це з’єднання збройних сил для підтримки безпеки на українській залізниці. Водночас він також приділив чималу увагу створенню так званого Резервного полку та невеликих збройних загонів охорони на всіх ключових вузлових станціях, які складалися з проукраїнськи й одночасно демократично налаштованих бійців. Ці формування стали згодом одними з рушійних сил антигетьманського повстання під проводом Директорії.
«…він зібрав у Залізничній Охороні багато боєздатного, демократично успосібленого, свідомого елєменту, що став опісля кадрами для чудових так званих Залізничних Полків», — згадував про це Всеволод Петрів. (Петрів Всеволод. Спомини з часів української революції (1917-1921). Львів, 1931. Ч. 4. Гетьманщина і повстання Директорії. С. 96).
Важливу роль відіграв Олександр Осецький під час повстання проти гетьмана Павла Скоропадського. У цей час він був Наказним Отаманом і водночас начальником Оперативного штабу повстанських військ Директорії. Це обумовило його повернення на вищі керівні військові посади. Зокрема у грудні 1918 — лютому 1919 року він виконував обов’язки військового міністра, а згодом також головного інспектора військ УНР.
Від початку квітня 1919 року Олександр Осецький виконував обов’язки Наказного Отамана (командувача) Армії УНР й одночасно командував Холмською групою Дієвої армії УНР, беручи участь у відсічі агресії більшовицької росії. Після розгрому Холмської групи продовжував виконувати функції Наказного Отамана, будучи заступником Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюри.
У грудні 1919 року Олександр Осецький перейшов на територію, контрольовану польськими військами, де був Військовим комісаром Директорії України. У 1920 році був представником Симона Петлюри в контактах із Начальником Польської держави Юзефом Пілсудським.
Після поразки Української національно-демократичної революції Олександр Осецький емігрував 1923 року до Франції. Помер 1936 року в Парижі.
У сучасній Україні пам’ятають і вшановують Олександра Осецького. 2017 року Київська міська рада ухвалила рішення назвати на його честь вулицю у Голосіївському районі столиці.
