Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
У Києві в приміщенні Кримського Дому відбувся закритий прем’єрний показ документального фільму «По той бік миру», створеного творчою командою «ТРО Медіа», яку очолює начальник служби зв’язків з громадськістю Командування Сил територіальної оборони ЗСУ полковник Олексій Дмитрашківський.
Документальна стрічка створена на основі зйомок, які відбувались у Бучанському районі Київщини від самого початку широкомасштабного російського вторгнення. На екрані — моторошні кадри масового вбивства українського цивільного населення, що супроводжувалося викраденнями, тортурами, зґвалтуваннями, зокрема дітей, та мародерством. Про злочини окупантів у фільмі свідчать жителі Ірпеня, Бучі, Бородянки, Гостомеля, Михайлівки-Рубежівки та інших населених пунктів області.
Мешканці Київщини зі сльозами на очах розповідають, яке жахливе пекло їм довелося пережити під час рашистської окупації. Багато з тих, хто вижив, ховалися від росіян в підвалах у постійному страху вийти на вулицю. Деякі з них тижнями не мали світла та електрики, використовували свічки для нагрівання води та приготування їжі.
Тільки в самій Бучі від рук загарбників загинуло понад 420 мешканців міста. Чимало тіл убитих чоловіків, жінок і дітей знаходили в підвалах будинків. Огляд тіл виявив сліди катувань: відрізані вуха та вирвані зуби. Трупи інших убитих мирних жителів тривалий час залишались на дорозі, імовірно, деякі з них загинули від російської вибухівки як приманки перед тим, як воєнні злочинці відступили.
Зі слів мешканців, ми дізнаємось, що основним способом убивства був розстріл у потилицю. Особливу жорстокість окупанти виявили в останні дні окупації безпосередньо перед відступом, зокрема, стратили майже всіх чоловіків, що залишилися в окупованому місті.
Одне з найзруйнованіших місць на Київщині — Бородянка. Мальовниче селище, яке розташоване за 50 кілометрів від столиці, окупанти практично зрівняли із землею. Кадри фільму свідчать про розбомблені багатоповерхівки, спалені та розстріляні авто, повалені дерева, зруйноване дорожнє покриття — масштаби руйнації просто шокують. До війни в Бородянці проживало 13 тисяч мешканців, а оператори кінострічки фіксують понівечене селище з вигорілою вщент землею, суцільними руїнами, розрухою і слідами смерті.
Серед перших глядачів документального фільму в залі була присутня сім`я Безоглюків, яка пережила страхіття окупації в Бородянці — Валентина, Сергій і їхній неповнолітній син Женя.
— Після звільнення нашого міста ми ще довгий час не могли оговтатися від пережитого, — розповідає Сергій. — Не могли повірити певний час, що нам уже нічого не загрожує, що ніхто на тебе не наставить зброю.
— Коли я в залі переглядала фільм і вглядалась у своє обличчя, було відчуття, що в той час мені було на років 20 більше, — приєднується до розмови Валентина. — Окупація мене зістарила. Слава богу, сліду від того нині не залишилось. Бачите, яка зараз у мене коса, а тоді довелося відрізати волосся, тому що не було чим мити голову.
— За час окупації ми звикли спати одягнутими, і після звільнення ще деякий час за звичкою спали в одязі, — говорить Сергій. — Знімали його лише на час, коли потрібно було помитися.
— Ходжу по хаті, і чоловік питає, чому я світло не вмикаю, а я йому: «А хіба вже можна?» — посміхається жінка. — Дуже важко скидали із себе звички окупації, яка була суцільним жахіттям. Після п`яти годин ми не мали права вийти на вулицю, тим паче без білої пов’язки на рукаві. За порушення росіяни могли розстріляти.
За словами авторів фільму, жоден злочин російських загарбників, скоєний на території України, не має залишитися безкарним, а робочі матеріали кінострічки можуть бути долучені в доказову базу і направлені до Міжнародного військового трибуналу.
— Вже незабаром фільм вийде на телеекрани та буде розміщений в YouTube, — поділився планами продюсер Олексій Дмитрашківський. — Є ідея і бажання виготовити ще й англомовну версію. Світ повинен бачити і знати про злочини «русского миру».
Фото автора
