Дія цього механізму добігає кінця 20 вересня, тож скористатися ним ще можуть встигнути всі охочі. На цьому в спілкуванні з АрміяInform наголосив лейтенант 40-ї окремої артилерійської бригади…
Лісові посадки між полями на Донеччині зараз рясно «пересипані» артилерійськими системами, які підтримують просування українських штурмових підрозділів та «накривають» спроби російських контратак. А самих артилеристів від ударних та розвідувальних дронів ворога оберігають численні екіпажі зенітних ракетних комплексів та підрозділи, озброєні зенітними установками. Кореспондент АрміяInform побував на місці чергування ЗУ-23-2 воїнів окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.
Основна ціль зенітної установки — російські баражуючі боєприпаси «Ланцети». Розвідувальні безпілотники «Орлан» чи Zala, які рухаються на великій висоті, із гармат «зеушки» збити важче, за ними, переважно, полюють «Стріла-10» та різні ЗРК західного виробництва.
У складі зміни на бойовому чергуванні зенітної установки перебуває п’ять людей. У «нашій» команді четверо — з Житомирської області, де розташований пункт постійної дислокації бригади, та один, навідник Сергій, — із Прилук, що на Чернігівщині.
Сергій на війні з 2021-го, відколи загострилася ситуація поблизу кордонів. «Працював на хлібозаводі, а душа боліла за неньку Україну, — нехитро розповідає він. — Розрахувався, підписав контракт і пішов». Ці прості слова ми чули на фронті від десятків звичайних українських чоловіків, що взяли до рук зброю і стали на захист своїх сімей. Ось і за плечима Сергія — жорстокі бої на Світлодарській дузі, біля Троїцького, Попасної, а після відкритого вторгнення рашистів він із побратимами стримував ворога на Луганщині, Донеччині, звільняв Харківщину. Сьогодні зенітний підрозділ Сергія прикриває наші позиції на Бахмутському напрямку.
— Тут у мене в сусідній десантно-штурмовій бригаді двоюрідна сестричка служить медиком. Колись проїжджала мимо, обнялися, ліків передала, таке… — згадує Сергій.
Строкову нинішній зенітник служив у роті охорони, але каже, що навчитися на навідника ЗУ-23-2 неважко: «Було б бажання». Окрім навідника зенітної установки, в групі ще двоє контрактників, Юра і Андрій, та двоє мобілізованих військовослужбовців — Рома і Женя. Але за час війни ці хлопці та чоловіки, із різним життєвим та бойовим досвідом, навчилися воювати чітко і злагоджено, як єдиний армійський «механізм».
-
- Прихована позиція зенітної установки
-
- Прихована позиція зенітної установки
На позиції підрозділи чергують «по ситуації», три-п’ять днів. Сергій показав нам бліндаж, обідній стіл, невеличкий намет від дощу, антену Starlink…
— Їжу беремо із собою: тушонку, ковбасу, сало, воду, — розповідає Сергій. — Є невелика газова пічка — каву заварити, «мівіну» запарити тощо.
У бліндажі, де під стелею висить залишена попередниками «підкова на щастя», — умови спартанські. За словами Сергія, бліндаж використовують як укриття, адже ЗУ-23-2 в темну пору доби «відпочиває», тож військовослужбовці, як правило, на ніч, за командою, повертаються до іншого місця дислокації, сплять там, вечеряють, перуть речі, готуються до досвітнього виїзду на позицію.
Ми роздивляємося позиції та побут українських вояків, а по рації час від часу передають повідомлення про прольоти російських та своїх безпілотників, але вони далеко від позиції. Коли ж настає черга Сергія спостерігати за повітрям, то йому «щастить»: на відстані кількох сотень метрів виявлений дрон-камікадзе «Ланцет» у супроводі «Орлана». Останнього беруть на себе та супроводжують сусіди-зенітники на «Стрілі». А небезпечний «Ланцет» стає мішенню спочатку для стрілецької зброї, а потім і для «зеушки», яка викочується з-під укриття на край поля. Чутно постріли й з інших посадок, де чергують колеги. Але цього разу над нами «Ланцет» пролетів надто швидко і досить далеко, тож зіб’ють його інші підрозділи.
Фото та відео автора
