Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
«Мореуполь». Так пишуть назву українського міста російською мовою ті, хто «всегда говорил по-русски» та вимагає захисту російськомовних шляхом збройної агресії російської федерації проти України.
Російськомовність значної частини українських громадян стала одним із виправдань нападу російської федерації на Україну, яке активно використовує і поширює російська пропаганда. В Україні буцімто так жорстоко утискали й утискають російськомовних, переконують росіян штатні рашисти, що росія просто змушена була вдатися до збройної агресії проти суверенної держави, щоб захистити їхні права.
Цей доволі невигадливий і невибагливий наратив активно підхоплюється російськими прибічниками війни та колаборантами з числа громадян України, які активно поширюють його в соціальних мережах. У міру власних спроможностей вони намагаються доводити, що носіїв російської мови в Україні всіляко гнобили й утискали, аж ось тепер нарешті російськомовних прийшли захистити.
Лишаючи поза увагою повну безпідставність звинувачень української держави у переслідуванні російськомовних на підставі мови їхнього повсякденного побутового спілкування, зупинюся на іншому моменті — рівні знання російської мови її соцмережевими «захисниками» як з російської федерації, так і з України. Їхні дописи та коментарі містять безліч граматичних, орфографічних, пунктуаційних, лексичних, стилістичних помилок, хоча пишуть вони при цьому російською мовою, яку вважають своєю і яку вимагають «захистити».
Було б іще зрозуміло, якби безграмотні тексти російською мовою писали колаборанти з числа громадян України. «Подивіться, до чого довела українська антиросійськомовна політика, люди не вміють правильно писати!» — могли б заявити «захисники» російської мови. Але ж ні! Дописи і коментарі в соціальних мережах роблять самі громадяни російської федерації та навіть етнічні росіяни, які вчили російську мову в російських школах і здавали з неї так званий «егэ» — «единый государственный экзамен», щось подібне до українського Зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО).
Отже, здобувши російською мовою середню, а то і вищу освіту, перебуваючи в тотально російськомовному середовищі, споживаючи російськомовний контент російських розважальних і пропагандистських медіа, значна частка громадян російської федерації неспроможна навчитися грамотно писати російською мовою. При цьому вони вимагають або принаймні погоджуються із тим, що захищати російськомовних за межами російської федерації потрібно чи принаймні прийнятно шляхом військової агресії.
Масовість безграмотних російськомовних коментарів у соцмережах на підтримку війни проти України з метою захисту російської мови приголомшує. Виникає враження, що чим агресивнішим є зміст коментаря, тим безграмотнішою є його форма. Можна навіть припустити, що рівень грамотності (освіти) певним способом корелює із рівнем агресивності дописувача — чим безграмотнішою (менш освіченою) є людина, тим кровожерливішою і більш нетерпимою є її позиція.
Одним із перших кроків російських окупантів після захоплення Маріуполя стала заміна дорожніх знаків, у яких із назви міста прибрали українську літеру «І», замінивши її на російську «И». Це стало яскравим символом антиукраїнської політики загарбників на тимчасово окупованих територіях. Однак за усього символізму зробленої агресорами заміни літер набагато глибшим за сенсом є перекручення назви українського міста однією з численних проросійських коментаторок, яка перейменувала його на «Мореуполь».
Колись я вже зауважував, що росіяни вбили тисячі маріупольців і вщент зруйнували квітуче місто, перетворивши його будинки та вулиці на декорації до жахливого постапокаліптичного фільму лише для того, щоб замінити табличку з українською назвою «Маріуполь» на російську «Мариуполь». На жаль, усе ще гірше. Вони зробили це для того, щоб більше ніколи не було жодних правил. Бо хіба ж це місто не розташоване на березі Азовського моря? То значить правильно писати саме так! Як хочу — так і пишу!
«Мореуполь» — це не просто помилка. «Мореуполь» — це символ і принцип поведінки агресивного російського охлосу, який нарешті отримав те, чого хотів на рівні державної політики, — можливість порушувати всі правила і не зазнавати за це жодних покарань. «Мореуполь» — це прояв глибинного прагнення російських агресорів не визнавати жодних законів, жодних норм, жодних правил поведінки у пристойному суспільстві. Навіть якщо це правила російської мови, яку вони буцімто прагнуть захищати.
