І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Напередодні та на початку широкомасштабного нападу російської федерації на Україну пропагандисти рашизму наввипередки вправлялися у заявах про те, що українська держава має бути знищена. Коли ж загарбницька російська армія зазнала дошкульних поразок і пересвідчилась у неспроможності перемогти українців, російські окупанти раптом заговорили про необхідність розпочати переговори, щоб «зупинити кровопролиття» і домовитись «десь посередині».
Це звична поведінка росіян, які ігнорують будь-які мирні ініціативи, коли впевнені у власних силах, і починають натомість скиглити про переговори, щойно отримають по зубах. Мета окупантів зрозуміла — закріпитися на загарбаному та легалізувати на певний термін status quo, щоб порожньою балаканиною виграти час, накопичити сили й завдати нового удару.
Погоджуватись у такій ситуації на переговори Україні не можна в жодному разі — будь-які попередні контакти з метою початку переговорного процесу можна розпочинати лише після повного виведення російських окупаційних військ з міжнародно визнаної території України станом на 1991 рік. Ба більше, недостатнім може виявитися навіть цього — армія рф повинна бути відведена на безпечну відстань від українських кордонів, щоб унеможливити артилерійські обстріли території нашої держави і неочікуваний напад.
читайте також:
Тішить, що потребу в створенні смуги безпеки на території російської федерації вздовж українських кордонів усвідомлюють і притомні росіяни. Про це, як про одне із важливих завдань своїх дій на бєлгородщині заявляли представники легіону «Свобода россии» та російського добровольчого корпусу. Така смуга необхідна для захисту українського цивільного населення, оскільки жодної довіри до будь-яких обіцянок влади рф бути не може — офіційні представники російської федерації настільки часто і нахабно брехали світовій спільноті, що втратили будь-який кредит довіри.
Варто зазначити, що така ситуація виникає в історії українсько-російських відносин не вперше — трохи більше як століття тому, у травні-червні 1918 року, саме на території бєлгородщини за підсумками українсько-російських переговорів було створено нейтральну зону між Українською Державою на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським та радянською росією. Смуга мала ширину від 10 до 40 км й обмежувалась лінією фактичного розташування військ української та російської сторін. У межах смуги заборонялися військові дії, виключався вступ до неї будь-яких військових частин, охоронних патрулів чи розвідувальних груп, припинялась реквізиція продовольчих запасів у місцевих мешканців.
Слід пам’ятати про цей цікавий історичний прецедент, коли йдеться про можливість будь-яких мирних переговорів з росією. На території російської федерації вздовж міжнародно визнаного кордону з Україною станом на 1991 рік мусить існувати демілітаризована смуга. Вона стане одним з необхідних елементів, який разом з іншими умовами гарантуватиме безпеку української держави та українського народу, знижуючи можливість раптової неочікуваної агресії з боку росії.
З історії російсько-українських переговорів у травні-жовтні 1918 року необхідно також винести ще один урок. 105 років тому переговорний процес усіляко затягувався російською стороною, розгляд багатьох питань, насамперед щодо встановлення міждержавного кордону, унеможливлювався через зволікання з боку російських представників. Радянська росія погодилась тоді на перемовини лише під тиском та через власну слабкість, і щойно росіяни відчули слабину з українського боку, як віроломно зламали і порушили усі досягнуті раніше домовленості. Тож історичний досвід свідчить, що надійною запорукою твердого миру може бути лише сильна Україна — держава з міцною економікою, потужною армією та твердою підтримкою іноземних партнерів на міжнародній арені.
