У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Старший сержант Олександра Деміхова вже понад 20 років займається улюбленою медичною справою. У 2002 році вона закінчила Сумський медичний коледж і більше як 15 років працювала за фахом медсестрою у міській і дитячій лікарні та в опіковому відділенні Сумської обласної лікарні.
Жінка не з чуток знає про військову службу, адже її тато в минулому був військовим льотчиком. У травні 2017 року вона остаточно вирішила поєднати медицину з військовою службою, уклавши контракт із ЗСУ.
«Військовому медику рішення треба ухвалювати миттєво, адже від тебе залежить життя армійців»
Олександра розпочинала свою службу в реактивній артилерійській бригаді у рідних Сумах на посаді фельдшера медичного пункту. Проте знань про військову справу медикині не вистачало, й командування частини направило її до навчального центру смт Десна Чернігівської області, де вона опанувала ази військової справи.
— Там ми вивчали загальновійськові дисципліни, як-от вогнева підготовка, тактика, вимоги керівних документів тощо. Військовий медик суттєво відрізняється від цивільного. Якщо в цивільного є суто окреслені свої визначені функції і робочий час, то для військового медика існують цілодобові наряди, а інколи й рішення треба ухвалювати миттєво, адже від тебе залежить життя армійців. Особливо це стосується строковиків, які постійно перебувають у військовій частині, — каже Олександра Деміхова.
Зі слів жінки, військова служба їй дала певний досвід, аби бути універсальним медиком і надавати медичну допомогу швидко та професійно, як у пункті постійної дислокації частини, так і під час виконання завдань на полігонах та виїздах у райони виконання завдань, розпочинаючи від підвищеного тиску хворих військових, до травмувань та непритомностей.
Водночас для медиків, які проходять службу в Сумській області, є певні незручності, адже військовий шпиталь розташований на великій відстані, зокрема в Харкові та Полтаві. Тож медик із військової частини повинен супроводжувати хворих та поранених саме туди.
У 2018-2019 роках Олександра виїжджала на Донеччину в складі одного зі своїх підрозділів для виконання завдань на сході України в районі проведення АТО/ООС, де перебувала на посаді бойового медика. Тож і такий досвід для неї не був зайвий.
— Шпиталі там були на великій відстані, проте допомогу багатьом військовим доводилося надавати оперативно. Лише тих, у кого були важкі захворювання, ми відвозили до госпіталів і одночасно отримували таблетовані препарати. На той час для медичного персоналу великою проблемою став і COVID-19, який набирав обертів. Багато українських захисників хворіли на цю хворобу, водночас кожен був під нашим постійним наглядом, — пригадує жінка.
Досвід, здобутий у навчальному центрі тактичної медицини, став у пригоді
У 2021 році жінка вже проходила службу на посаді старшого бойового медика роти охорони. Освіту здобувала 2,5 місяці у спеціалізованому навчальному центрі тактичної медицини смт Десна Чернігівської області, де готували медичних фахівців рівня взводу й роти за стандартами НАТО з врахуванням досвіду АТО/ООС. Навантаження, на думку жінки, тут було велике, проте воно варте здобутого досвіду.
— Щодня треба було засвоїти великий обсяг інформації. Водночас було і велике фізичне, психологічне та емоційне навантаження. Навчання тривало з 8-ї ранку до 5-ї дня. Після невеличкої перерви фізична підготовка — біг 5-7 кілометрів на день і потім вивчення викладеного матеріалу. У нас на навчання вступили 114 військових, проте закінчили його майже 60, а вже сертифікати отримали близько 40, — розповідає медикиня. Тоді сертифікованих бойових медиків у ЗСУ було трохи більше як 600. У цьому центрі дуже висококваліфікована підготовка, а ситуації на практичних заняттях наближені до бойових. Тож можна було отримати вночі умовний наказ і в повному екіпіруванні його виконувати. Основна увага приділялася тренуванню накладання турнікетів та евакуації пораненого, як правило найважчого, під час перебування в червоній зоні, в поганих погодних умовах зі зброєю та в бронежилеті. Практичні заняття там проводили на межі витривалості. Важлива теорія, проте ще важливіша практика, адже вона відіграє важливу роль на фронті.
Під час перебування в навчальному центрі тактичної медицини жінка усвідомила, що цивільна медицина значно відрізняється від медичної допомоги, яку необхідно надавати на полі бою. Зараз Олександра після закінчення навчального закладу ділиться набутими знаннями і з іншими медиками. Для неї така підготовка стала в пригоді.
«Необхідно самовдосконалюватися, адже без цього не можна стати професіоналом своєї справи»
З початком широкомасштабного вторгнення жінка виконувала завдання разом з військовими своєї реактивної артилерійської бригади на Чернігівщині, але вже з травня 2022 року й дотепер Олександра Деміхова проходить військову службу на посаді фельдшера медичної служби в Сумському обласному ТЦК та СП.
— Багато хто каже, що проходити службу в територіальному центрі комплектування та соцпідтримки набагато легше, проте, на мою думку, це не так. Тут треба бути фахівцем своєї справи як у практичному сенсі, так і знати багато нормативно-правових актів та документів. Через тебе проходить дуже багато призовників та мобілізованих і кожного потрібно ретельно перевірити. Проте і самому треба постійно самовдосконалюватися, адже без цього не можна стати професіоналом своєї справи. Ми, всі, хто були у навчальному центрі тактичної медицини, створили групу в соціальних мережах і там підтримуємо одне одного, ділимося досвідом тощо, — розповідає Олександра.
Олександра Деміхова дуже сподівається на перемогу української армії найближчим часом. Великою підтримкою для жінки є батьки та 16-річна донька, для якої мама є взірцем. Вона планує обрати військову професію та навчатися у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного й вже зараз бере активну участь у підготовці до військового життя, зокрема в рамках обласного етапу військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»).
Фото Олександра Варухи та з особистого архіву Олександри Деміхової
