«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Сапера Михайла на позивний «Чарлі» в одній з окремих мотопіхотних бригад, що б’є окупантів на Донецькому напрямку, командування частини відрекомендувало кореспонденту АрміяInform як одного з найдосвідченіших та унікальних фахівців. Його бойовий шлях вражає. Про таких, як він, після нашої Перемоги писатимуть книги та зніматимуть художні фільми…
Замість передмови
… З Михайлом ми зустрічаємося у місці тимчасового розташування його підрозділу в районі, де нині веде важкі бої його бригада. Спілкуємося кілька годин. Й поміж іншого наша розмова повернула в дуже цікаве русло.
— Друже, тобі вже під час великої війни з росіянами доводилося робити все: встановлювати мінно-вибухові загородження, пророблювати проходи на аналогічних загородженнях противника, знешкоджувати та знищувати міни всіх типів та фугасів, забезпечувати наступ наших підрозділів у їхньому складі тощо. Можеш пригадати найнебезпечніший для себе день?
— То був наш спільний рейд зі спецпризначенцями на острів Зміїний одразу після того, як звідти вибили кацапню. Ми підпливли у шторм двома десантними гумовими човнами. Висадилися. «Специ» зайнялися виконанням своїх завдань, а моя підгрупа — забезпеченням їхніх дій за нашим фахом. Усе попервах йшло начебто добре, але за деякий час росіяни вдарили по острову крилатою ракетою. Всі ми порснули у найближчі можливі укриття. А для моєї підгрупи таким став пірс. Але, заскочивши туди, ми мало не заледеніли. Знизу пірс, навіть, на перший погляд, був замінований за дуже складною схемою, й кількість вибухівки там сягала кількасот кілограмів.
— Що було далі?
— Далі у Зміїний поцілила друга ракета, й ми отримали наказ на евакуацію. Один з наших човнів був знищений. Тому в другому човні, розрахованому усього на дванадцять осіб, ми мусили евакуйовуватися удвадцятьох. Нагадаю — на морі тривав сильний шторм. Відійшовши від острова на деяку відстань, ми побачили, що орки почали його «прасувати» авіабомбами. Здогадалися, що саме цими боєприпасами, позаяк отримали повідомлення з «великої землі», що нам навздогін пішли одразу три російських літаки-винищувачі. Від загибелі нас врятувало тільки те, що вони не могли вести по нас прицільний вогонь здалеку через шторм. Й те, що вони відвернули, коли наблизились до зони враження наших засобів ППО.
— У тебе дуже кваліфіковані побратими. Змогли б ви самостійно розмінувати пірс за більш сприятливих умов, якби не авіаудари?
— А от це — більш ніж актуальна тема…
Тема «одноразових» саперів
Далі говоримо з Михайлом про те, що російсько-українська війна докорінним чином змінила класичне розуміння способів ведення сучасних бойових дій, зокрема в інженерно-саперній справі. Бо канули в минуле майже всі догми колишніх фахових настанов та інструкцій. Скажімо, примітивна на вигляд гранатна розтяжка нині може містити одразу кілька «сюрпризів». Й зазвичай всі інші мінування росіяни тепер, як правило, проводять комплексно, із купою тих самих «сюрпризів». Наприклад, коли ініціювання вибуху однієї міни спричиняє спрацювання цілої системи інших розривних пристроїв. Окрім того, існують міни, спроби знешкодити чи «обдурити» які дорівнюють самовбивству.
— Михайле, чимало наших побратимів дійсно намагаються самостійно знешкоджувати деякі вибухові пристрої. Наприклад, розстрілюючи протипіхотні міни спрямованої дії на кшталт МОН-50 з автоматів, чи кидаючи здалеку на міну «Пелюстку» щось важке. Що про це скажеш?
— Невігластво й дурість! Візьмемо для прикладу міну «Пелюстку». Кинути на неї, скажімо, цеглину — все одно що підірвати поряд із собою осколкову гранату. Бо насправді «Пелюстка» набагато потужніша, ніж багато хто вважає. Й вона розірве цеглину, утворивши цілий рій кам’яних уламків, що полетить у вас та ваших побратимів. Ще вона застосовується способом дистанційного мінування й має термін самоліквідації. Тобто, касетні «Пелюстки» вкривають великі площини. Поряд з однією обов’язково лежить ще з десяток, й невідомо, коли вони самоліквідуються. Затримаєтесь біля однієї — й може статися непоправне.
— Кажуть, твоя група спеціально вивчає ці питання.
— Наведу дуже характерний та показовий приклад. Нещодавно до наших рук потрапила касета КПОМ-3 дистанційного встановлення, що не спрацювала у повітрі — вона «не розкрилася». У ній було найнебезпечніші за оцінками навіть провідних експертів світу чотири міни ПОМ-3 «Медальйон». ПОМ-3 має сейсмічний датчик цілі, який спрацьовує лише на вагу людини й амплітуду її кроків. Блок електроніки приймає сигнали вібрації ґрунту під міною і порівнює їх з наявними в закладеній пам’яті.
Якщо вібрації схожі на ті, які викликані кроками людини, мають достатню амплітуду, що свідчить про наближення цілі, сейсмодатчик та пов’язані із ним пристосування дають команду на спрацьовування бойової частини. Відбувається підрив вибиваючого заряду, після чого бойова частина міни «вистрибує» на висоту близько 1-1,5 метри та відбувається підрив основного заряду. У бойовій частині ПОМ-3 використовуються 1850 напівготових уламків, зона суцільного ураження ними становить від 13 й до 50 метрів. Дехто вважає, що її можна «обдурити», йдучи повз неї «гусячим» кроком та повільно. Й ми, маючи в себе зразок, вирішили це перевірити.
— Ризики, як на мене, тут мали бути просто недопустимими!
— Але хто сказав, що ми дурніші за росіян? Та й служба і робота в нас така. Перед експериментом ми вивчили масу спеціальної літератури. До речі — і безліч статейок про цю міну на ворожих інформресурсах, за що їм від нас величезна дяка. В результаті нам вдалося вилучити із контейнера ще неактивовані міни. Потім я в спеціальному захисному костюмі ті «Медальйони» розібрав й дістав з них бойові частини. Затим ми вилучили з них всі уламки, зібрали міни наново вже без них, й встановили на місцевості вручну — із сейсмодатчиками, звісно.
— Що було далі?
— До яких би хитрощів ми не вдавалися, як би не рухалися, міна спрацьовувала — вибиваючий заряд вистрілював бойову частину вгору.
— Але ж повинні бути якісь способи знешкодження подібних та інших, не тільки «хитрих» мін?
— Звичайно — це їхній підрив. Але цим повинні займатися тільки фахівці за допомогою спеціальних пристосувань та засобів. Не раджу займатися подібним нікому іншому. Не дарма ж ми, фахівці, називаємо аматорів-розміновувачів, попри усю їхню хоробрість та відчайдушність, «одноразовими саперами». І шкодуємо, коли вони безглуздо гинуть.
До речі, це й відповідь на запитання, чи змогли би ми на Зміїному розмінувати пірс. Без спеціального обладнання, вивчення характеру та схем вибухових закладок то було би повною дурістю. Впевнений, що на «сюрпризи» там московити не поскупилися.
Якщо підрозділ мусить наступати без сапера
— Найпідліша штука для наших піхотинців є саме різноманітні протипіхотні міни, якими всіяний чи не кожен метр територій, які ми звільняємо від окупантів. Так що робити групам чи підрозділам, які у наступі чи інших видах бойових дій з певних причин не мають у своєму розпорядженні чи втратили сапера?
— Найперше правило таке: виявивши будь-яке мінування або його ознаки, зупинись, уважно вивчи місцевість на наявність інших можливих вибухових пасток, познач це місце доступним тобі способом й зроби доповідь про «знахідку» по команді. Друге правило: повернись назад вже пройденим раніше маршрутом й шукай обхідні шляхи для подальшого виконання бойового завдання.
— Проте, всі мінування орки вже навчилися гарно маскувати. Й не всі, навіть досвідчені наші побратими, здатні їх віднайти самостійно. Можеш назвати найпростіші, але більш-менш надійні способи виявлення мінувань без спеціальних засобів?
— Хоча це і не просто, втім їх можна виявити візуально, та за дійсно простими ознаками. Місцем небезпеки, тобто потенційно замінованим, може бути те, яке «випадає із загальної картинки» місцевості. Себто, все, що «не має бути тут знаходитися» апріорі. Наприклад: вся земля навкруги зеленіє травою, але в деяких місцях вона пожовтіла-пожухла. Це вірна ознака того, що там деякий час тому може бути встановлена натискна протипіхотна міна.
— Можеш перелічити ще якісь ознаки мінувань?
— «Свіжі» трупи або скелети тварин. Вощене упакування або дерев’яні, пластикові чи металеві контейнери військового вигляду, одяг, іграшки. Порушені ґрунт і рослинність, незрозумілі на ділянці прогалини в траві та між дерев. Ще — паперові пакети, шматки тканини або дошки, будь-які дроти. Загалом усе, чому тут «не місце». Будьте уважними…
— Дякую за бесіду.
Фото автора
