Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Восени цього року в німецькому Дюссельдорфі відбудуться «Ігри Нескорених – 2023». Змагання проходитимуть на «Меркур-Шпіль-Арені», яка вміщує понад 50 тисяч глядачів. У змаганнях візьмуть участь 600 учасників з понад 20 країн світу. Кольори українського прапора на цих іграх захищатимуть 25 ветеранів із різних підрозділів Сил оборони України.
Кореспондент АрміяInform поспілкувався з Миколою Заріцьким — членом української збірної, ветераном російсько-української війни із Сумщини.
Микола Миколайович Заріцький народився у місті Білопілля, що на Сумщині, 22 січня 1993 року. У 2013 році закінчив кафедру військової підготовки при Сумському державному університеті. Проходив службу в лавах Держприкордонслужби України. З початком широкомасштабної агресії російської федерації був мобілізований до лав ЗС України. 11 жовтня 2022 року Микола дістав поранення під час виконання бойового завдання на Херсонщині. На початку цього року успішно пройшов протезування у Сполучених Штатах.
— У яких дисциплінах братимеш участь?
— В індивідуальних видах я візьму участь у штовханні ядра, метанні диска, веслуванні на тренажерах та естафеті. Щодо командних видів, то це волейбол сидячи та баскетбол на візках.
Під час навчально-тренувальних зборів у Конча-Заспі тренери запропонували нам спробувати свої сили в адаптивних видах спорту. Кожен міг перевірити свої можливості в різних видах. Мені було неважко зробити свій вибір, оскільки я з юнацьких років займався спортом і мені відомі ази деяких спортивних дисциплін. Звісно, що за такий короткий час важко здобути спортивну техніку, проте динаміка результатів досить позитивна.
— Понад 200 ветеранів взяло участь у відборі до національної збірної. Відбір пройшли 25 і ти — один з них. Що ти відчуваєш?
— Для мене це велика честь. Я всіма силами старатимусь гідно представити Україну на «Іграх Нескорених». Світу потрібно постійно нагадувати про нашу визвольну війну, а один зі способів — це здобуття спортивних перемог на світових спортивних аренах. Ми маємо зробити так, аби над ними постійно лунав Державний Гімн України та майорів наш Державний Прапор. Ми це зробимо! Ми ж незламні! Ми ж Українці!
— Чим плануєш займатися після звільнення з лав ЗС України? Які в тебе плани на майбутнє?
— У майбутньому хочу повернутись до війська, до своїх побратимів.
Загалом, усе, що я роблю, — це заради своєї доньки Софійки. Крім того, власним прикладом хочу продемонструвати українцям, які зазнали різних травм на війні, що ніколи не потрібно здаватись, завжди треба йти вперед. Дія набагато продуктивніша за співчуття.
Щодо сьогодення, то моя головна мета — це підготовка та участь у змаганнях. Намагатимусь перемогти заради доньки та України.
Фото автора та з особистого фотоархіву героя
