Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
З 22-річним командиром гранатометного відділення взводу вогневої підтримки сержантом Павлом ми зустрілися на Донеччині під час запеклих весняних боїв на Авдіївському напрямку. Підрозділ морської піхоти, у складі якого перебував досвідчений молодший командир, протягом чотирьох місяців стримував навалу ординців на одному з найнебезпечніших напрямків фронту. За цей час Павло разом зі своїми побратимами відбили чисельні атаки окупантів, які намагалися захопити Авдіївку. Про відвагу і мужність морпіхів наочно свідчить той факт, що вони не тільки не дали ворогу жодного шансу просунутися вперед, а ще завдали московитам суттєвих втрат, кожного дня знищуючи по декілька десятків загарбників, їхню броньовану техніку та інші вогневі засоби.
Незважаючи на свій досить молодий вік, Павло користується безперечним авторитетом серед побратимів. І хоча за віком він один із наймолодших в підрозділі, до його порад прислухаються навіть ті, хто має за плечима неабиякий бойовий досвід. І річ тут не тільки у виконавчій дисципліні, а в повазі й довірі до людини, яка особистим прикладом демонструє високий рівень бойової майстерності, вміння ухвалювати правильні й своєчасні рішення у складних ситуаціях.
Свій військовий шлях воїн розпочав у 18 років. Це сталося у 2019 році, коли був призваний на строкову службу в один з бойових підрозділів морської піхоти. Розповідає, що військової азбуці вчився в людей, які пройшли сувору школу російсько-української війни. Через рік підписав контракт і вже сам брав участь у бойових діях на сході країни. До речі, його друга ротація у 2022 році співпала з початком широкомасштабного вторгнення російських загарбників в Україну. Згадує свій першій бій на Херсонщині. — Було дуже страшно. Ворог атакував великими силами, — розповідає Павло. — Спочатку по наших позиціях вдарила артилерія. Вогонь був настільки щільний, що від наших укріплень майже нічого не залишилося. Потім пішла броньована техніка: танки, БМП. Ситуація стала вкрай критичною і загрозливою. Психологічно витримати це було важко. Зрозумів, що люди на мене дивляться, і якщо побачать хвилювання або панічний настрій, втратять віру в свого командира. Тому зібрав всю волю в кулак і почав керувати боєм. Звертався до тих, хто перебував в ступорі або не міг подолати свій страх. Казав їм, що все буде добре, що я знаю, що треба робити. Віддавав накази, змушував рухатися і не чекати коли ворог нас остаточно зімне. Це діяло. Люди починали потроху оговтуватися і працювати по ворогу.
Тоді Павлу вдалося згуртувати особовий склад і налаштувати на жорсткий спротив. Врешті-решт це змусило ворога зупинитися і відступити. Це був не тільки перший бій молодшого командира, а ще його перша важлива перемога над подоланням особистих сумнівів. Після цього Павло став більш впевнений у своїх силах і вже знав, як діяти в тій чи інший складній ситуації. Найголовніше — люди повірили у свого командира і стали довіряти йому під час виконання завдань. Знали, що він ніколи не підведе і не схибить у важку годину.
Після звільнення Херсонщини підрозділ Павла перекинули на Авдіївський напрямок. Там ситуація повторилася. На одній з ділянок оборони виникла загроза втрати позиції. Відділення Павла отримало завдання: закрити діру в обороні. — Тоді нам пощастило, — згадує сержант. — Окупанти не знали, що на опорнику вже нікого немає, і нам вдалося непомітно туди дістатися і швиденько зайняти позицію. Коли ворог дізнався, що його ошукали, почав скаженіти. Спочатку полізли туди нахрапом. Декілька груп чисельністю 15-20 осіб за підтримки БМП, намагалися нас вибити, але ми їм добряче дали по зубах. Потім, розуміючи, що нас голими руками не візьмеш, почали крити артою, градами. Але ми вже встигли на той час добре укріпитися і витримали цей вогняний вал. Ми утрималися і організували оборону.
Нещодавно підрозділ отримав сучасні броньовані автомобілі, й Павло очолив мобільну групу, в якій був призначений старшим на ББМ «Козак 2». На ній морпіхи вже виконували бойові завдання з рейдових дій.
— Дуже мобільна броньована машина, — поділився своїми враженнями сержант. — Завдяки високій мобільності й прохідності нам вдається уникати переміщення звичайними автошляхами, де на нас полюють. Долаючи складний рельєф, ми зненацька з’являємося перед самим носом у ворога, завдаємо вогневе ураження і швидко відкатуємося. На «Козаку» дуже потужне озброєння: великокаліберний кулемет НСВТ 12,7 мм, а також гранатомет АГС-17, є амбразури для ведення вогню зі стрілецької зброї. Таким чином нам уже вдалося разом з іншими підрозділами провести декілька вдалих виїздів під час яких знищити три вогневі позиції ворога, а також їхній укріплений опорний пункт. Так сталося, що ми зайшли з флангу на їх опорник і відкрили кинджальний вогонь зі всіх наявних вогневих засобів. рашисти не витримали нашого тиску і відійшли, залишивши на полі бою з десяток «200-х» орків.
Сьогодні Павло разом зі своїми побратимами бере участь у наступальних діях на Донецькому напрямку. Його бойовий досвід, особисті якості допомагають підрозділу вдало нищити ворога і поступово звільняти нашу землю від окупантів.
Фото автора
