Про обмеження та складнощі, які вдалося і доводиться долати військовим, а також про один з епізодів випробувань, під час яких завданням F-16 було знищити…
За час широкомасштабної війни Україні вдалося повернути з російського полону 2576 громадян, серед них 144 цивільні люди. Водночас понад 25 тисяч людей вважаються цивільними заручниками рф. Кожний черговий обмін дає надію родинам полонених та зниклих безвісти, що і їхні близькі повернуться додому. Однак психологічно це очікування і пошуки неймовірно виснажливі. Про особливості психологічного стану невизначеної втрати та допомогу таким родинам кореспондентці АрміяInform розповіла координатор проєкту ГО «Інститут психології здоров’я» Юлія Іорш.
— Поясніть, будь ласка, що таке невизначена втрата?
— Невизначена втрата — це найбільш стресовий вид втрати, що не піддається вирішенню. Зі смертю відбувається офіційне засвідчення втрати, а траурні ритуали дозволяють попрощатися. Натомість постійна двозначність блокує пізнання і формування сенсу. Втрата — це неминуча частина життя, ми постійно щось втрачаємо: цілі, роботу, стосунки. Усі втрати викликають душевний біль та горе. Коли втрата пов’язана з двозначністю, емоційний біль набагато інтенсивніший, а відтак посилюється вплив на добробут людини. Невизначена втрата — це унікальний тип втрати, який викликає унікальний вид горя, якому немає кінця, і причиною є не слабкість людини, а двозначність ситуації. Зберігається надія на те, що людина жива, але є безліч відчуттів, які неможливо прожити у зв’язку з цим.
— Яким є психологічний стан родин полонених чи зниклих безвісти?
— Стан, в якому вони опиняються, може сприйматися як патологічний, ми стикаємося зі станом хронічного ускладненого горювання або хронічного гострого стресового розладу. Однак це не патологія, а реакція на невизначеність. Невизначена втрата ґрунтується на стресі, вона не є медичною, але симптоми подібні до травми або складного горя. І ці симптоми у цьому випадку є результатом соціального контексту неоднозначної втрати, а не патологічного стану.
— Тобто людина не знає, як правильно поводитись у цій ситуації?
— Реакції людини можуть лякати її саму і виглядати ненормальними для навколишніх. І тут важливо знати, що ці реакції є природними. Саме невизначена втрата характерна тим, що навіть дуже стійка людина не може контролювати те, що відбувається. Війна — це ситуація, коли порушуються всі наші уявлення про життя, про майбутнє, про нас. По суті, світ втрачає безпеку — і це теж невизначена втрата. Тобто люди, які шукають зараз своїх близьких або чекають з полону, переживають подвійну невизначену втрату. Коли родина отримує звістку, що близька людина в полоні або зникла безвісти, часто з нею вже тривалий час немає зв’язку. З одного боку — це хоч якась звістка, а з іншого боку це горе. Це підтвердження страшних думок або підґрунтя для нових жахливих думок. Інформація, яку отримують близькі, може змінюватися по декілька разів на день, викликаючи виснажливі коливання емоцій між надією та відчаєм. Але спочатку це шок. У перші години або тижні допоміжним є повернення до відчуття власного тіла, власного дихання, розуміння «де я зараз?», «хто є поряд?», «що відбувається з тими, хто поряд?», здатності рухатися і відчувати себе взагалі. Як би довго не тривав період очікування звістки, коли її отримано, найчастіше це все одно шокове оніміння, та потім багато сильних та часто протилежних почуттів. Злість, ненависть та любов, безсилля та рішучість, надія та безпорадність, страх та сміливість, біль та радість — протилежні почуття є природною реакцією, коли існує невизначеність.
Людина може знаходитися в постійному коливанні між зосередженістю на болісних переживаннях та забезпеченням функціонування та пошуку. Це дуже виснажливо, але з часом психіка адаптується. Гірше, якщо стан людини не дозволяє відбуватися коливанням і вона застрягає в стані апатії, відчаю та сліз або навпаки, стає дуже агресивним та небезпечним. У таких випадках рекомендується звернутися до фахівців.
У прагненні полегшення людина може шукати сенс у тому, що відбулося, питаючи: чому таке сталося зі мною, чому зараз. Проте іноді в житті стається щось, що не має сенсу, і на що ми не можемо впливати. Слід згадати зауваження дослідниці невизначеної втрати Паулін Бос, що є два світогляди — східний та західний. В західному світогляді ми все контролюємо, плануємо. І коли стається щось не передбачуване, як зараз, це дуже руйнівне для психіки. Ми важче це переживаємо, аніж люди зі східним світоглядом, які усвідомлюють: завжди є щось, непідвладне нашому контролю.
Коли щось таке неминуче стається з нашими близькими, наше життя може розділитися на дві частини. Одна — де я майже нічого не контролюю і це мене вводить в тривожний стан. І друга частина, яку я можу контролювати, таким чином опанувати свій стан і допомогти собі бути стійким в такій ситуації.
— Які ще небезпечні прояви спостерігається у рідних полонених військовослужбовців?
— Важким випробуванням для близьких зниклого або полоненого стає самозвинувачення. «Чому я не зупинила його?!» За цим іде самообмеження як самопокарання. Наприклад, самообмеження щодо задоволення власних потреб (їсти, спати, усміхатися, зустрічатися з друзями, купувати щось й таке інше), що додатково збільшує виснаження. Самообмеження та самозвинувачення — це те, з чим я часто стикаюсь на перших зустрічах. В подальшій роботі ми разом з клієнтом крок за кроком знаходимо відповіді на важливі питання: «Чи були ваші дії бажанням зробити гірше рідному?», «Що саме ви дійсно могли зробити, щоб не сталося того, що є зараз?», «Чи дійсно ваша близька людина отримала б полегшення, знаючи про ваше самообмеження?», «Що саме ви зробили невірно на власний розсуд?», «Що, як вам здається ви не зробили?». Обговорення цих та інших питань, застосування фахових технік, дає полегшення, розуміння свого стану та набуття сил.
Важливо пам’ятати, не ми з вами розв’язали цю війну, тому не слід робити себе винним.
Водночас важко пережити, що немає кому висунути претензії, отримати сатисфакцію. Якщо мені боляче, я хочу дати відсіч, відреагувати, а такої можливості немає, тому з’являється самозвинувачування. Гнів — це цілком природна реакція на втрату. Гнів, спрямований назовні, стане рушійною силою, а скерований на себе — це руйнівна сила, яка буде виснажувати і забирати сили, які так потрібні в пошуку та очікуванні.
— Якщо всі в родині переживають невизначену втрату по-різному, чи можуть вони підтримати одне одного?
— Це було б ідеально, але досвід свідчить, що в такій ситуації навпаки можуть загостритися конфлікти. Ми розбираємо такі ситуації на індивідуальних і групових зустрічах. Наведу приклад: дружина шукає чоловіка, у неї двоє дітей, а батьки звинувачують, що вона шукає неправильно, що слід писати в соціальні мережі, хоча вона точно знає, що цього не слід робити, а їхні закиди сягають аж прагнення забрати дітей. Слід віддати їй належне, вона отримала повну підтримку в групі психологічної підтримки і укріпилася в своїх пошуках, відновила відносини з дітьми, змогла налагодити стосунки з батьками і колегами. Завдяки дружньому оточенню людей, які знаходяться в подібних обставинах, фаховій допомозі, жінка змогла дати собі раду. Це стало підґрунтям для відновлення стосунків з близькими, які стануть підтримкою надалі. Тому що робота з психологами триває певний час, а потім потрібно самостійно знаходити джерела підтримки.
— Що робити, коли в родині протилежне ставлення до втрати — хтось змирився, а хтось чекає?
— Існує таке поняття, як «закриття горя» — це коли є можливість попрощатися з тілом, поховати, перейти в фазу адаптації до втрати та подальшого життя. В цьому випадку цього немає і різні члени родини можуть це не витримувати. Наприклад, дружина шукає чоловіка понад рік, її сили закінчуються і вона ухвалює рішення визнати, що він загинув та ідентифікувати себе як вдова загиблого військового. А дитина-підліток не погоджується, для сина батько живий. Крім того, помилково якийсь фахівець працював з цією дитиною на закриття горя, вони навіть вигадували ритуали, щоб попрощатися. Цього робити не треба. Кожен член родини має право переживати цей стан, як може. Якщо для дружини стало нестерпним витримувати цю двозначність і їй потрібне таке внутрішнє рішення, доросла людина має право його ухвалити. Можливо, це збереже її функціональність, особливо, коли в оточенні є діти або літні люди. Дитину ні в чому не переконуємо, а тільки підтримуємо, балансуючи її стан. Кожен в родині має право переживати невизначеність у свій спосіб.
— Як запропонувати допомогу такій родині?
— На жаль, коли стається втрата, в родині досить часто близькі люди відсторонюються. Чому так відбувається? Тому що людям буває важко витримувати біль близького, водночас це загроза втратити власну безпеку. Здається: зі мною теж може статися таке.
Щоб допомогти, важливо не відсторонюватися. Слухати і бути поруч. Менш питань та порад, більш — слухання та підтримки. Такі події змінюють звичне життя родини, вона може потребувати допомоги у побуті, з догляду за дітьми, з приготування їжі. Я часто бачу, як дружини військових здійснюють особистий подвиг у пошуку чоловіка, вони перевертають світ, щоб його знайти, але в них є діти і хтось має ними опікуватися — тож побутова допомога вкрай потрібна.
У спілкуванні не кажіть: я розумію, що ти відчуваєш, якщо ви не знаходитися в східних умовах. Сформулюйте інакше: я не можу зрозуміти, що ти відчуваєш, але я бачу твій біль і розпач, твою безпорадність, відчуваю твоє горе, щиро хочу бути поряд і допомогти. Можна нагадати поїсти, вивести на прогулянку, взяти з собою на спорт, нагадуйте, як важливо підтримувати режим сну і харчування.
— Які практичні поради щодо збереження психологічної рівноваги таким родинам?
— Практичні поради стосуватимуться саме посилення складової нашого життя, яку ми можемо контролювати.
Планувати свій день, і не тільки справи, але й відпочинок. Скажімо, у цей час, понеділок 11.30-11.45, я п’ю каву і дивлюся в одну точку. Важливо знати, що вам подобається, наповнює енергією, це можуть бути дуже прості речі. Вдягнути щось затишне, коли зимно, купити запашний крем, який давно приваблює. Говорячи про ресурсні речі, ми рекомендуємо звертатися до своїх органів почуттів: на що я люблю дивитися, що люблю слухати, які аромати подобаються, що приємне на дотик. Наприклад, є річ, яка була подарована близькою людиною і сам дотик до неї надає сил.
Тобто слід знайти для себе джерело ресурсу і культивувати його. Обов’язково слід піклуватися про власний режим дня: їжа, сон, фізична активність.
Якщо важкі думки заважають сну, зверніться до фахівця, сон важливий для відновлення, а для пошуків потрібні сили. Існують вправи, методики, спрямовані на нормалізацію сну, якщо немає ресурсу для цього, лікар порекомендує препарати, які допоможуть певний час, поки ви зможете обходитись без них.
Звертаючись до психологів, зокрема і в Інституті психології здоров’я, ви дізнаєтесь, що таке психологічна сім’я. Створення психологічної сім’ї дуже важливе на етапі пошуку зниклого чи очікування полоненого, це якісне соціальне спілкування в колі людей, які перебувають в подібних життєвих обставинах, це потужна емоційна підтримка.
— Чи ефективне відновлення ритуалів, пов’язаних з полоненим чи зниклим військовослужбовцем?
— Ритуали, які були важливою частиною життя з близькою людиною, бажано згадувати та відновлювати за мірою можливості. Відновлюйте їх навіть без цієї людини. Функцію відсутнього близького може взяти на себе хтось інший. З одного боку це емоційно важко, а з іншого це підтримує емоційний зв’язок з людиною. Часом люди пишуть листи без відправлення полоненим або зниклим рідним, ідуть пішки по місцях, де було добре гуляти разом, продовжують робити те, що починали разом, поновлюють щотижневі зустрічі родини.
— Розкажіть, які проєкти пропонує Інститут психології здоров’я для підтримки родин полонених.
— Психологічна підтримка людей в горі є одним із напрямків освітньої, клінічної та дослідницької діяльності організації вже більше ніж трьох років, але саме підтримка при невизначеній втраті почалася з березня 2022 року, коли ми стали все більше отримувати запитів від партнерів про експертну допомогу та супровід. Ми познайомилися та почали співпрацю з професором Массачусетського університету Паулін Бос, засновницею досліджень з невизначеної втрати. Завдяки цій співпраці психологи в Україні отримали від неї декілька безоплатних навчальних вебінарів. Програма, яку ми зараз впроваджуємо з фахівцями Інституту психології здоров’я, розроблена спираючись на її дослідження та підтримана нею. Ця програма розроблена саме з врахуванням українського досвіду та нинішніми реаліями в нашій країні. Ситуація, яку ми маємо, є унікальною для фахівців в усьому світі. Програма психологічної підтримки родин, члени яких є зниклими безвісти або перебувають в полоні, включає в себе групові та індивідуальні зустрічі. Напередодні групової роботи проводиться індивідуальна зустріч, люди мають можливість звернутися по індивідуальну допомогу, але в групових заняттях формується психологічна сім’я, а це дуже важливо, учасники груп продовжують спілкуватися після закінчення курсу, маючи дружнє середовище. Раз на місяць ми зустрічаємося після завершення роботи в групах і підтримуємо учасників, у багатьох протягом цього часу змінюється ситуація, але вони виходять із занять з навичками самодопомоги. Стикаючись з новими стресовими подіями вони вже багато знають про себе, розуміють, що робити, більш стабільні й стійкі.
— Ця програма відбувається онлайн?
— Ми продовжуємо цю роботу на базі наших регіональних центрів очно, а також онлайн. Зараз Інститут психології здоров’я вже має сім регіональних осередків та планує відкривати нові, де люди можуть отримати психологічний супровід очно. Тут підготовлені психотерапевти допомагають дорослим, дітям і підліткам. Це психологічна допомога при невизначеній втраті, тобто родинам, де є полонені чи зниклі безвісти, а також робота з втратою, коли в сім’ї є загиблі військовослужбовці або близькі померли за інших обставин. Водночас є загальні групи підтримки для дітей. Ми об’єднуємо дітей в групи за віком і надаємо загальну підтримувальну психологічну допомогу. Це арттерапія та інші техніки, які допомагають вивільняти важкі емоції під час невизначеної втрати, очікування батьків з війни. На нашому сайті та сторінці Facebook можна знайти контакти регіональних центрів, роз’яснення щодо груп психологічної підтримки, також можна зареєструватися і протягом трьох днів з вами зв’яжеться адміністратор, скоординує з психологом для першої зустрічі.
Завдяки проєкту міжнародної підтримки зараз ми маємо можливість надавати цю допомогу безоплатно. Але, на жаль, наступного року дія проєкту завершується і ми вже зараз шукаємо фінансування для продовження безоплатного надання психологічної підтримки при невизначеній втраті.
— Чи збільшилась кількість звернень по психологічну допомогу з початком широкомасштабного вторгнення?
— Часто люди, які переживають невизначену втрату, отримують пропозицію щодо психологічної підтримки на початку свого шляху і багато з них відмовляються. У них виникає питання: чим це мені допоможе знайти близьку людину? Питання може виглядати логічним, якщо не враховувати, що шлях пошуку буде потребувати сили. Щоб мати сили долати цей шлях, потрібна фахова психологічна допомога. Ми не знаємо, скільки це триватиме і скільки сил знадобиться, щоб витримувати ці емоційні гойдалки. Люди звертаються по допомогу, але не всі й не одразу. Допоміжними стають повідомлення в соціальних мережах і ЗМІ про можливість отримати психологічну підтримку, про людей, яким це допомогло. Віра і надія людей, їхнє прагнення віднайти і повернути своїх близьких непереможна, вона створює дива, але тіло та психіка має обмеження, тому треба себе підтримувати. Слід зауважити, що до війни довіра до психологів дійсно була нижча, ніж зараз, нині звертаються частіше, психологи завантажені роботою. Зараз у нас одночасно працюють понад 20 груп у різних містах з визначеної втрати, а ще 5–6 з невизначеної втрати. Водночас ми продовжуємо вести групи психологічної підтримки для дітей військовослужбовців. Зараз триває набір в декілька груп як онлайн, так і очно у Києві. Зустрічі спрямовані на стабілізацію психологічного стану, зниження рівня тривоги, страху та напруги, розвиток взаємної підтримки однолітків, навчання технік саморегуляції. Цей напрям роботи здійснюємо спільно з Громадським рухом «Жіноча Сила України». Звертайтеся по психологічну підтримку, щоб триматися, навчитися самостійно регулювати свій емоційно-психологічний стан та мати змогу допомагати оточенню.
