У Харкові викрито злочинну групу з 13 осіб, до якої входили посадовці медико-соціальних експертних комісій та їхні спільники. Суд визнав…
«Ліворуч нуль два! Заряджай! «П-ооо-стріл!»… Снаряд із характерним звуком лине у вирій в сторону орків. Невеличка пауза й знову команда: «Ще один — на «нуль два ліворуч»! Розрахунок у секунди досилає в ствол снаряд й пороховий заряд. «Готово!» — лунає доповідь. Кілька команд — й знову різкий звук пострілу. Пі-ііі-йшло «поросятко» вагою в пів центнера із шурхотом та ледь чутним підвиванням мінусувати окупантів. А старший офіцер батареї вже видає наступну команду: «Чотири снаряди — в ціль. Потім хутко згортаємося, й усім — до укриття!»
В українських «Трьох сокир» свої «снайперські» критерії
… Половина розрахунку, згорнувши гармату, перебігає до укриттів та змійкою втягується у бліндаж. Інша тримається поблизу укриттів, дослухаючись сторони ворога. Буває, що вогонь у відповідь він розпочинає без зволікань, але буває, що і бариться — мабуть, чекає на дані від своєї артилерійської та повітряної розвідок. «Три сокири» з об’єктивних причин зараз виявити не так легко.
Командир взводу «Сокир» на позивний «Вогник» явно у доброму гуморі. «Чи висока у нас точність вогню? — перепитує. — Після пристрілочного другий снаряд кладемо у ціль з мінімальною похибкою, всі наступні — вже геть-чисто в ціль. Ви самі сьогодні це бачили. Два перших снаряди ми скорегували від попередньої „засічки“ координат в сторону, на 20 метрів лівіше. А наступні чотири швидким вогнем поклали, куди треба.
Звідки знаю? Звичайно, підтвердження від командування про результати ведення вогню отримаємо трохи пізніше. Але тут у нас є свої критерії точності влучань. Приміром, якщо після серії пострілів нам дають зверху команду „відбій“ — значить ми визначені цілі рознесли на друзки. Сьогоднішню роботу я вважаю ідеальною. „Солодкі“ цілі? Це арта орків, звісно, й скупчення живої сили, коли вони атакують позиції нашої піхоти. Коли ці тварюки пруть на неї, ми відволікаємося навіть від контрбатарейного вогню, й кладемо їх, як кажуть, зграями».
Від гармат радянського зразка — до «снайперки» 155-го калібру
«Вогник» і його побратими розповідають про нещодавнє минуле підрозділу вже під час великої війни. Бити рашистів вони розпочинали 2022 року на Херсонщині. Виходили хлопці до обласного центру із боями з Олешок, потім відступали під шаленими обстрілами через Антонівський міст до Миколаєва. Тоді у цих гармашів були 152-мм гармати Д-20, боєкомплекту на кількох вантажівках до них «під зав’язку». Можливостей вести ефективний вогонь вони фактично майже не мали.
А от на Миколаївщині підрозділ вже воював, як-то мовиться, по-дорослому. Він кочував уздовж кордонів міста та передмість, завдаючи по ворогу нищівних ударів, миттю «перекочуючись» на іншу позицію, бо відповідь від ворога отримували за лічені секунди — тоді аеророзвідка орків панувала у повітрі й почувалася безкарною. Якихось стаціонарних позицій підрозділ не мав взагалі.
Потім знову хлопці билися з росіянами за Херсонщину, коли «асвабадітєлєй» відкинули від Миколаєва. Вони вели з артилерією рашистів контрбатарейну боротьбу, відпрацьовували по скупченнях їхньої тимчасово живої сили й техніці. А після звільнення Херсона «перекотилися» сюди, на Донеччину. Й 155-мм британсько-американську причіпну гаубицю М777 калібру 155 мм, в просторіччі «Три сокири», отримали вже тут.
Над «неймовірними складнощами» опанування українцями західних зразків озброєння та бойової техніки, про що так полюбляють говорити деякі так звані експерти, вони навпрямки глузують. Позаяк з M 777 вони вчилися стріляти лише дві доби, а на третю вже вели по ворогу точний вогонь.
Тут у них не менш «гаряче та весело», ніж на півдні країни. Чотири їхні тимчасові чи запасні позиції й одну вантажівку з боєкомплектом орки спалили вщент вже в цьому районі відповідальності. А лісосмуги навколо деяких справжніх та обманних позицій потрощили снарядами, мов біснуваті дроворізи.
В укритті, під обстрілом…
Чуємо «виходи» зі сторони ворога. З поверхні хлопців, мов вітром, здуває в укриття. Вони зосереджені, поки не вибухає пристрілочний й наступні снаряди окупантів. Утім, визначивши на слух приблизне місце «приходів», веселішають. Бо «мажуть» росіяни до непристойності безбожно. Цього разу повинно «пронести», бо росіяни за звичкою більше гатять по площинах, аніж точково.
Хоча були по українцях і прямі невипадкові влучання. В першій половині червня їхню вантажівку із боєкомплектом та кілька позицій орки рознесли та спалили вщент. З КРАЗу, що палав, хлопці ледве встигли витягнути 40 рідкісних американських порохів, що дають їм змогу бити в тютельку техніку й інші цілі окупантів на відстанях понад 22 тисячі метрів.
Але бойовий медик підрозділу на позивний «Таможня» розповідає, що то не було заслугою артилерійської чи повітряної розвідок рф. Їй допомогли визначити точне місцеположення підрозділу агентура та колаборанти, в чому гармаші впевнені на сто відсотків. Чоловіки розповідають про місцевих «ждунів», пряму зраду яких відчули на власній шкірі. Ті їхні позиції, де ворожа арта спалила КРАЗ та поцілили в бліндаж, на їхнє переконання, «здав» росіянам один з місцевих фермерів.
Усе свідчить на користь цієї версії: вся навколишня місцевість побита російськими снарядами, але на його господарство та поля не впало жодного із них. Обробляючи поля, він побачив нашу арту, помахав їй рукою. Зробив для проформи два кола полем та поїхав. Одразу й почалося… Зрадник був настільки впевнений, що артилеристи не вижили, що не поспішав втекти, і його вчасно перехопила й «прийняла» наша контррозвідка.
Не обходяться розмови в бліндажі й без фронтового гумору. Бувало, що ворожий снаряд падав буквально хлопцям під ноги, й не вибухав. Один з номерів розрахунку доповнює розповідь «Таможні». «Ми тоді укрилися у бліндажі, й чуємо звуки „виходів“ від орків, але геть не чуємо приходів снарядів, їхніх розривів. „Нерозриви“, подумали.
Але коли піднялись на поверхню, побачили, як наша КРАЗ із боєкомплектом й все навкруги палає — вони, собаки, запалювальними по нас вдарили. І в наш бліндаж поцілили точно. Нас врятували два накати із дубових колод над головою й коріння дерев, під якими ми його облаштували. „Таможні“ он на живіт ціла брила землі впала, й він спросоння подумав, що якесь „тіло“ йому на живіт сіло, матюкався. Ще й руку трохи осколком посікло.
Два автомати вибухом розтрощило, ледве знайшли їх рештки. Але — живі всі, майже неушкоджені! Знаєте, що найприкріше було того разу? У КРАЗі згоріла трилітрова банка свіжого меду, який ми не доїли. Коли її нам подарували, ложки під рукою не було, так ми його чистим гайковим ключем на 19 куштували, ще й чи не чубилися за нього…»
… Артилеристи мало не сповзають з нар від реготу — було!
Ще один приклад зради — вчинок місцевого колаборанта-«батюшки». Піп привозив на позиції усякі смаколики та мало не вгробив увесь їхній розрахунок свіжозвареною кукурудзою із «конячою» дозою сильнодійного снодійного. Виручила хлопців пильність «Таможні», якого стурбувало, що довго немає зміни на постах біля гармат. Медик знайшов хлопців у бліндажі непритомними, швидко викликав на підмогу своїх колег із бригади імені Якова Гандзюка, й вони гуртом їх привели до тями. А піп щез…
Цікавлюся враженням чоловіків про «Три сокири». Гармати, кажуть, просто класні. Мають гарний механічно-оптичний приціл, систему керування вогнем, що в поєднанні з нашим програмним комплексом АСУ ” Кропива” робить її вбивчо точною. Ствол гаубиці має титановий корпус та хромоване внутрішнє покриття, тому він самоочисний, й на її обслуговування витрачається мінімум часу. Розгортається й згортається у пару-трійку хвилин, дає можливість зробити 2-5 прицільних пострілів на хвилину.
«Одну „москву“ ми вже втопили…»
До бліндажа спускається військовослужбовець служби зв’язків з громадськістю бригади Віктор Залевський, ми давні фронтові знайомі. Запитує, чи можемо їхати назад. Але «Вогник», знаючи ворожу тактику, рекомендує хвилин десь сорок зачекати — прильоти ще будуть. Й він виявляється правим, один раз «прилетіло» якраз приблизно по маршруту нашого повернення.
А поки чекаємо, «Вогник» розповідає ще про дещо. Всі хлопці взводу, розповідає, воюють з 24 лютого 2022 року. Всі досвідчені, й боягузів тут нема за визначенням — інакше не прижилися би. Командир розповідає про тісну співпрацю із усіма видами розвідки. Особливо — з повітряною, через що на точне враження розрахунки гармат витрачають мінімум снарядів, як сьогодні.
Потім він згадує про крайню їхню «солодку» вражену ціль. То була 2С3 «Акацію» орків, яку вони вразили за несприятливих погодних умов з першого пострілу. Бачили відеофіксацію події нашими «пташками» — «Акація» горіла, як миленька, нічого від неї не лишилося. Та й взагалі, роботи вистачає… Оркам бажає, щоби тікали, поки живі. Одну «москву» ми вже втопили, другу — спалимо. Своїми руками чи руками самих росіян, не важливо. Перемога невідворотна, й все буде Україна!..
