Стабілізація та повільне відновлення 2024 рік — третій рік широкомасштабної війни — минув під знаком стабілізації української економіки. Після падіння…
У першу неділю липня в Україні традиційно відзначають День Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Цього року вперше від початку повномасштабного вторгнення військовослужбовці українських ВМС, попри щільний графік виконання бойових завдань та несення повсякденної служби, проводять урочисті заходи.
Напередодні дня ВМС ЗС України кореспонденти АрміяInform поспілкувались із командувачем українського флоту віцеадміралом Олексієм Неїжпапою та отримали відповіді на найбільш актуальні питання щодо діяльності Військово-Морських Сил України в умовах відсічі збройної агресії рф проти нашої держави.
— Пане командувачу, війна з росією триває, наші Військово-Морські Сили протистоять агресору ще з 2014 року. В найскладніший період на початку широкомасштабного вторгнення військові моряки зруйнували всі плани росіян щодо висадки морського десанту в Одесі, а згодом і потопили ряд ворожих кораблів, включаючи флагман чорноморського флоту «москва». Завдяки чому вдалося нашим ВМС досягнути цього успіху?
— Я не відокремлював би ВМС від Збройних Сил України. Ми всі разом — єдина велика сім’я. Ці успіхи є досягненням усього Українського війська та ВМС як невіддільної його складової.
Звісно, якщо порівнювати потенціал на початку широкомасштабної агресії між нами та російським флотом, то він був на користь росіян. Але ми теж не стояли на місці та розбудовували наш флот, постійно рухалися вперед. Яскравим прикладом тому, зокрема, є втілення ракетних програм, які були затверджені Верховним Головнокомандувачем ЗС України. Завдяки їх реалізації було створено український ракетний комплекс «Нептун». Серед людей, що впроваджували ракетні програми, були й мої колишні підлеглі-ракетники, які ще в Криму мали досвід використання крилатих ракет. І це саме завдяки їм, цим людям, сьогодні противник не наближається до узбережжя Одеси на відстань менше ніж 100 морських миль, і між нами і ворогом нині існує «сіра зона», яка охоплює 25 тисяч квадратних кілометрів.
Проте війна триває, і на цей час противник має перевагу в повітрі в цій частині Чорного моря. Тому ті ж західні багатофункціональні винищувачі F-16 нам потрібні не лише для успішного проведення операцій на суходолі, а й на морі.
Звісно, з моменту широкомасштабного вторгнення наш потенціал виріс. Це передусім пов’язано з надходженням нових зразків ракетного озброєння, іншої допомоги від наших західних партнерів. Ви знаєте, що нині на озброєнні ВМС є протикорабельний комплекс «Гарпун», який уже дуже добре себе зарекомендував під час бойових дій із захисту нашої держави. Цей комплекс, зокрема, потопив російське судно забезпечення, яке мало на борту ЗРК «Тор» та прямувало на острів Зміїний, щоб забезпечити зброєю російський гарнізон та доставити свіжу партію окупантів на підсилення.
— Розкажіть, будь ласка, про авіаційну складову ВМС та її роль у протистоянні загарбникам.
— Морська авіація з перших днів широкомасштабної російської агресії бере участь у бойових діях разом зі всіма Силами оборони України. І почалося це із застосування «Байрактарів». Ще перед самим початком війни я доповідав Верховному Головнокомандувачу, що не лише Повітряним Силам, а й морській авіації потрібні безпілотні літальні апарати «Байрактар», які передусім здійснюватимуть розвідку та по можливості завдаватимуть ударів по противнику. Так і сталося: з перших днів вторгнення ескадрилья «Байрактар» відігравала дуже серйозну роль щодо надання відсічі збройній російській агресії. «Байрактари» працювали і над суходолом Херсонської та Миколаївської областей, і над морем. На їхньому рахунку знищення декількох патрульних катерів типу «Раптор» та навіть вертоліт, який підбили наші авіатори під час його приземлення на острові Зміїний, коли той намагався доставити туди ворожий десант.
Також слід відзначити й вертолітну ескадрилью, що призначена для підтримки морської піхоти. Вона брала безпосередню участь у боях на Херсонщині й зараз там працює та підтримує піхоту з повітря, уражаючи ворожі цілі.
Окрім цього, сьогодні ми маємо деякі поповнення. Наприклад, ми отримали від наших партнерів вертольоти Sea King. І наші льотчики дуже швидко опанували цю техніку. До речі, у складі ВМС України це перші вертольоти не радянського виробництва. Тому коли питають, як швидко наші льотчики можуть опанувати західні зразки, — ось вам приклад: льотчики морської авіації зробили це дуже швидко. І я вважаю, що і решта льотчиків з Повітряних Сил також швидко опанують літальні апарати наших партнерів та надалі їх вдало застосовуватимуть.
Та, окрім здобутків, на жаль, ми зазнавали і втрат серед наших льотчиків. Ви знаєте, що у ході операції зі звільнення Зміїного загинув Герой України полковник Ігор Бедзай. З його загибеллю взагалі пов’язана історія, яка ще раз відкриває нам обличчя ворога. Адже льотчик, який збив вертоліт нашого Героя України, отримав за цей злочин героя росії. При цьому український вертоліт був пошуково-рятувальний, і росіянин бачив, що він призначений для рятувальних дій. Але все одно почав полювання на нього, добре розуміючи, що йому ніхто не відповість. Завдяки майстерності полковника Бедзая ані з першого, ані з другого заходу ворог не зумів збити наш вертоліт. І тоді противник застосував ракетну зброю. Полковник Бедзай, намагався зберегти екіпаж та машину, спробував вийти і з-під третього удару, але, на жаль, не судилося…
Таким є обличчя ворога, який знущається з цивільних людей, ґвалтує наших жінок, вбиває дітей. Так само він поводить себе і в повітрі. Цю потвору просто потрібно знищувати, бо вона не має нічого людського.
— Майбутній флагман ВМС України корвет «Гетьман Іван Мазепа» уже спущено на воду, проте його будівництво триває. Коли цей корабель зможе ввійти до складу ВМС?
— Усе триває відповідно до плану, навіть швидше. Попри повномасштабну російську агресію, з боку керівництва держави є підтримка й розуміння, що ми маємо будувати потужний флот та дивитися в майбутнє. Те, що наша перемога є неминучою, ми розуміємо, але, на жаль, противник і після того, як залишить нашу територію, все одне буде нашим сусідом. І ми повинні мати такий флот, який більше не дасть загарбнику взагалі подумати знову здійснити на нас напад та подивитися в бік нашої країни. Тому будівництво таких кораблів триває, і воно триває відповідно до графіка та навіть трішки з його випередженням. Усе озброєння, призначене для корабля, буде поставлене своєчасно, і вже наступного року цей корабель має увійти до складу ВМС. Оснащення корабля озброєнням визначене контрактом. На ньому будуть встановлені артилерійські системи калібром 76 та 205 мм, крилаті ракети, зенітно-ракетний комплекс дальністю понад 20 км, засоби радіоелектронної боротьби.
Відповідно до чинного контракту, ми будуємо два такі кораблі за кордоном. Наступні ми планували будувати на території України, адже ми зобов’язані в майбутньому розвивати нашу суднобудівну галузь. Тому третій, четвертий корабель має вже будуватися в Україні.
Також у Туреччині триває підготовка команди цього корабля. Спочатку екіпаж індивідуально опановуватиме техніку та озброєння, що встановлені на кораблі. А після проходження індивідуальної підготовки за спеціальностями вже триватиме загальна підготовка екіпажу, бо у складі турецького флоту є кораблі цього типу. Стажування та тренування на них наших військових моряків дозволить їм якнайшвидше здобути необхідні практичні навички.
Однак ще раз підкреслюю, що флот — це не лише ракетний катер або корвет, а потужна система. Військово-Морські Сили повинні мати багато платформ, щоб виконувати свої завдання. Це і кораблі класу «корвет», протимінні кораблі, які, до речі, зараз дуже нам потрібні. Це стосується і платформ для десантних сил. І з цього приводу вже ухвалене рішення Верховного Головнокомандувача щодо створення корпусу Морської піхоти. Не можна акцентувати лише на чомусь одному. Адже з таким підходом ми нічого не зробимо. Флот — це взагалі дорога річ. Далеко не кожна країна може дозволити собі мати флот.
— І ще про кораблі. Яка доля морських тральщиків «Черкаси» та «Чернігів»? Коли ми зможемо їх побачити в Чорному морі?
— Є конвенція Монтре, і ми дуже вдячні нашим турецьким колегам за те, що вони дотримуються вимог цього документа. Завдяки цьому припинено переміщення кораблів рф до Чорного моря для поповнення їхніх втрат. Адже у Середземному морі перебуває ціла ескадра російського флоту. У них нема можливості заходу до Чорного моря з метою збільшення свого угруповання. Але, на жаль, відповідно до конвенції, так само і наші військові кораблі не можуть зайти через протоки Босфор і Дарданелли, щоб поповнити наші Військово-Морські Сили. Попри це можна констатувати, що у складі ВМС України вже є два протимінні кораблі — «Чернігів» та «Черкаси», які нині тимчасово перебувають у Великій Британії.
Там здійснюється, причому на дуже високому рівні, підготовка екіпажів. Через те, що Велика Британія має потужний досвід як морська держава, в цій країні дуже прискіпливо ставляться до морської підготовки. Вони готують не лише кораблі та екіпажі свого королівського флоту, але й за програмою НАТО готують кораблі інших країн Північноатлантичного альянсу. І далеко не кожний командир корабля без проблем проходить цю підготовку через дуже високі вимоги, які їм висувають. Можна сказати, що нашим екіпажам пощастило й вони проходять підготовку за програмою НАТО, під час якої, як кажуть, з них вичавлюють усі соки. Пройти таку потужну підготовку, а потім ще й перевірку екіпажу — дуже важко. Але це робиться задля того, щоб потім у бою було легше.
Також ці кораблі були частково модернізовані, і я думаю, що вони ще багато років служитимуть у складі ВМС України і будуть першими, хто візьме участь в операціях щодо протимінної безпеки в Чорному морі та вивільнення Чорного моря від мін для захисту цивільного судноплавства.
— А чи впораються ці два кораблі з таким масштабним завданням — розмінування Чорного моря?
— Зауважу, що у зв’язку з підривом дамби на Каховській ГЕС кількість мін у Чорному морі зараз збільшилася в рази. Тому що росія, побоюючись нашого контрнаступу через річку Дніпро, створила цілу систему мінних загороджень, установивши на річці протидесантні, якірні, річкові міни, які, звісно, потоком води були змиті та опинилися в Чорному морі. Тому кількість мін, які були в морі до цієї трагічної події, з тим, що ми маємо сьогодні, дуже важко порівняти.
Але ми добре усвідомлюємо це та, звісно, готуємося до того, щоб за першої нагоди розпочати протимінну операцію з розчищення від мін Чорного моря. Для цього ми вже створили штаб, який уже сьогодні розробляє такого змісту операції. У цьому ж напряму існують певні домовленості й з нашими партнерами, зокрема з країнами НАТО щодо долучення в перспективі до цієї роботи протимінної групи Північноатлантичного альянсу, яка на постійній основі працює у Середземному морі.
Вважаю, що ми маємо бути завжди напоготові до подальших дій, щоб якомога швидше забезпечити безпеку цивільного судноплавства. Тим більше, що судноплавство є невіддільною складовою розбудови економіки нашої держави, що, погодьтеся, дуже важливо. І ми, військові, робитимемо для цього все, що від нас залежить, та навіть більше.
— Нещодавно Президент України оголосив про створення корпусу Морської піхоти. Можете деталізувати, що означає це рішення?
— Створення корпусу Морської піхоти передбачає збільшення кількості відповідних бригад, а також створення органу управління та підрозділів забезпечення, які будуть залучені на Приморському напрямку.
Основне завдання морської піхоти полягає в захопленні плацдармів на території, яку утримує противник, а також в охороні та обороні військово-морських баз та інших важливих об’єктів. Але під час висадки десанту морпіхам потрібна допомога сухопутних військ. Створення ж корпусу дозволить морським піхотинцям стати самодостатніми та надалі вже без підтримки сухопутних військ розв’язувати питання щодо першого, другого та третього етапу морського десанту. Тому корпус має стати дуже потужним кулаком, який здійснюватиме й висадку десанту, й рейдові дії, й висування у глиб нашої території.
Кількість бригад збільшується через те, що, крім Чорного моря, у нас є ще й Азовське море та багато річок, де мають бути мобільні сили, які здатні подолати водні перешкоди. Тому і створюється такий потужний організм, як корпус морської піхоти, який має почати повноцінне функціонування вже поточного року.
— Пане командувачу, а які перспективи в нещодавно створеної річкової флотилії? Вона також буде розвиватися?
— Цікаво, що річкова флотилія була створена за ініціативи сухопутного командування, тому що річки теж має хтось обороняти. Особливо це питання стало актуальним під час оборони Києва.
Спочатку ми зробили дивізіон, який був направлений на північ річки Дніпро. Там він нині перебуває у складі певного угруповання. Звісно, що Дніпро є потужною та великою річкою, і в складі одного дивізіону важко виконувати завдання. Тому зараз ми вже створили другий дивізіон, який працює на півдні Дніпра в складі іншого угруповання. А для організації взаємодії на річці Дніпро була створена річкова флотилія, яка є органом управління цими підрозділами та катерами.
Ці підрозділи не дуже схожі на звичайний дивізіон, який перебуває на морі. Вони відрізняються організаційно, специфікою дій на річках, тією ж логістикою. Загалом для нас це було нове. Напевно, це була помилка, що колись, на початку будівництва Військово-Морських Сил, флотилія була скорочена на Дніпрі та на Дунаї. Але, як кажуть, війна все розставляє на свої місця.
Загалом, завданням річкової флотилії є підтримка сухопутних військ на прирічкових напрямках. Тобто йдеться про доставку та перекидання сил, щоб мати вплив на противника, а також протидію плаваючим засобами ворога. Але основне завдання — це все-таки здійснення висадки десанту, переміщення з правого берега на лівий наших сил та їхня підтримка.
Також наші дивізіони беруть участь у протиповітряній обороні в загальній системі ППО. Тож завдань у військових моряків річкової флотилії дуже багато. Серед них і протимінні. Адже, як ми знаємо, на узбережжі противник створив дуже потужну систему мінних загороджень, зокрема і на річці, яку треба буде вивільняти від цих мін.
— Продовжуючи тему переоснащення та розвитку українського флоту, розкажіть, які ми маємо перспективи щодо отримання від наших західних партнерів нових зразків озброєння та техніки?
— Я, як командувач, звісно, багато чого очікую і хотів би мати більше сучасних кораблів, які здатні вести бойові дії. Звісно, що будування нових кораблів — це досить тривалий процес. Водночас є плани на отримання деяких кораблів, які мають потужності та потенціал та здатні служити у Військово-Морських Силах ще 10–15 років на високому технічному рівні.
Одразу після здобуття нашої перемоги нам треба буде мати такий флот, який не дозволить противнику навіть дивитися у бік моря, усвідомлюючи, що там у нього немає жодних перспектив. Тим більш, що економіка України дуже залежить від моря. Тому ми зобов’язані стати морською державою, а не державою біля моря. А для цього потрібно мати й потужні кораблі, й потужну морську авіацію та морську піхоту. Усе в нас повинно розвиватися.
А від наших партнерів я чекаю допомоги в забезпеченні корабельними платформами, побудові Корпусу морської піхоти, особливо щодо комплектування технікою. Потрібні нам і літаки, і ударні вертольоти для підтримки дій морської піхоти. Тобто флот у нас різноплановий та повинен розвиватися в усіх напрямах.
— За час широкомасштабного вторгнення уже відбулось чимало подій, пов’язаних з Військово-Морськими Силами України. Що вам запам’яталось найбільше, що, на вашу думку, буде назавжди записано на сторінках сучасного етапу історії українських ВМС?
— Передусім це дії морських піхотинців. Ніколи не забути, як у перші дні війни один із морських піхотинців підірвав себе разом із мостом на Кримському напрямку. Вразило і те, як один із хлопців за один день збив одразу три вертольоти. Назавжди залишиться в пам’яті подвиг Героя України полковника Ігоря Бедзая, який сам сів за штурвал вертольота, хоча міг доручити цю справу молодим льотчикам. Не можу не згадати й героїчних наших ракетників, які своїми вчинками пишуть нову історію морських битв. Адже далеко не щодня іде на дно ворожий ракетний крейсер. Дякую і водолазам, які в надважких умовах працюють удень та вночі, знищуючи міни. А загалом можна годинами розповідати про героїзм моїх підлеглих. І когось особливо виокремлювати справді важко. Кожному роду ВМС є чим пишатися, адже наш народ дійсно є непереможним!
— Дякую за розмову, успіхів вам, вашому колективу, всім нам у справі перемоги над ворогами України!
