Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Теза про те, що російська армія програє через недолуге планування війни проти України й узагалі через неадекватне командування воєнною операцією, почала виринати в інформаційному просторі російських пропагандистів уже у квітні 2022 року, після втечі окупантів з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Після того занепадницькі настрої посилювались у росіян хвилями.
Спочатку про «катастрофу на Харківщині», яку не помічає російське міноборони, роспропагандисти почали волати під час успішного контрнаступу Сил оборони України на північ від Харкова наприкінці квітня – у травні 2022 року. Друга хвиля «всепропальства» накрила зет-воєнкорів у вересні 2022 року під час успішної Слобожанської наступальної операції ЗСУ, в результаті якої вдалося визволити майже всю тимчасово окуповану територію Харківської області. Потім українські війська звільнили Херсон і скували найбоєздатніші частини російських загарбників у Бахмуті, повзуче захоплення руїн якого стало для них стратегічною пасткою.
російська армія не досягла запланованого на жодному з напрямків. «Жести доброї волі» змінювались «перегрупуваннями» і «важкими рішеннями», однак зробити правильних висновків із численних втрат і поразок ні російське командування, ні російські пропагандисти, ні російське суспільство так і не змогли. Навіть найдалекоглядніші з них так і не озвучили відкрито, у чому полягають головні причини російських невдач.
Спочатку основні ідеї російських прибічників війни, від ігоря гіркіна-стрєлкова та євгєнія пригожина до офіційних пропагандистів з топових телеканалів і численної когорти так званих зет-воєнкорів у Telegram, полягали в заклику «почати нарешті воювати по-справжньому». Йшлося про те, що російська армія буцімто воює учверть сили, не використовує всіх наявних у неї сил та спроможностей. Поширилась ця версія з подачі владіміра путіна, який 7 липня 2022 року під час зустрічі з керівниками фракцій держдуми заявив, що росія нібито ще нічого не починала серйозно. Однак ось як почне — стережіться, вона розгромить і переможе всіх.
Коли невдовзі армія рф використала всі наявні в неї засоби, за винятком хіба що ядерної зброї, а жодних переконливих перемог здобути не вдалося, пропаганда підхопила іншу версію: зрада і некомпетентність представників вищого військово-політичного керівництва, які чи то неспроможні, чи то не бажають вести російське військо до перемоги.
У деталях версії пропагандистів могли різнитись — більш схильні до лизоблюдства наближені до кремля телеведучі ширили версію про обдуреного владіміра путіна, якого ввели в оману неадекватними звітами про ситуацію в Україні напередодні широкомасштабного нападу, а потім годували недостовірною інформацією з театру бойових дій.
Поряд з версією «цар добрий, бояри погані» ширилася й інша, яка покладала відповідальність за провальне планування й реалізацію «спецоперації» на все вище військово-політичне керівництво з путіним включно. Дехто з пропагандистів, на кшталт ігоря стрєлкова-гіркіна, почав прямо називати диктатора відповідальним за провал в Україні. Інші, подібно до євгєнія пригожина, натякали на це, згадуючи про якогось відірваного від реальності «дєдушку» з кремля.
За всіх відмінностей версій базова ідея полягає тепер у тому, що достатньо замінити неправильних людей в управлінні армією та почасти державою на правильних, спроможних організувати життя країни в дусі гасла «все для фронту, все для перемоги» — і росія зможе перемогти. Найбільш послідовним у просуванні цього наративу став ігор гіркін-стрєлков та створений з його подачі так званий клуб розсерджених патріотів. А найбільш дієвим став його опонент євгєній пригожин, влаштувавши марш пвк «вагнер» на москву й наочно продемонструвавши неспроможність вищого військово-політичного керівництва російської федерації керувати процесами, які відбуваються на міжнародно визнаній території росії.
Попри те, що цей озвучений і наочно доведений російськими прибічниками війни висновок є слушним, він все ще лишається лише частиною відповіді на питання, чому росія неспроможна виграти війну. Повну й чесну відповідь російські пропагандисти вже відчувають, однак відверто визнати та відкрито публічно озвучити все ще не хочуть. Перебуваючи між торгом і депресією, вони все ще не дійшли до прийняття очевидного — російська федерація виявилась величезним потьомкінським селом із красивим фасадом і гнилим нутром, колосом на глиняних ногах, неспроможним витримати випробування великою війною.
Ні російська держава, ні російське суспільство, попри позірне схвальне прийняття війни, не готові і, головне, неспроможні воювати так, як того хотілося б стрєлкову чи пригожину — з тотальною мобілізацією, повним переведенням економіки на військові рейки та падінням рівня життя до межі виживання. Потьомкінський колос прогнилого путінського режиму неминуче стрімко розвалиться, щойно буде зроблено спробу змусити його напружитись сильніше, ніж це вже зроблено зараз.
