Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
У Бахмуті в найгарячіші дні з однієї гармати вистрілювали близько 400 снарядів — командир артбатареї «Кузен»
Завжди усміхнений та вмотивований, сміливий і впевнений у своїх побратимах. Цими словами можна описати командира артбатареї 2-го механізованого батальйону 67-ї окремої механізованої бригади Віталія з позивним «Кузен».
Його підлеглі працюють із гармат, які надали західні партнери. У проміжках між бойовою роботою та ворожими обстрілами командир погодився дати інтерв’ю для Інформаційного агентства АрміяInform і розповісти про власний шлях під час війни.
— Мені відомо, що раніше ваша батарея працювала на Бахмутському напрямку. Що ви можете згадати по ті дні?
— Там воювали понад два місяці. Роботи було доволі багато, адже наші гармати працювали цілодобово. Ворожа піхота наступала групами, наші гармаші відразу накривали орків прицільним вогнем. Ми дивувалися, що буквально за десять хвилин ішли нові групи ворога тим самим маршрутом — вони бачили своїх товаришів розкиданими, але просто переступали тіла і йшли далі. Наші артилеристи-«росомахи» з двох снарядів чітко клали ворогів, але ситуація з боку противника не змінювалася, й московити далі лізли. Ба більше, ніхто з них навіть не намагався евакуювати поранених чи забрати тіла полеглих. Тобто їм просто байдуже на свій особовий склад і вони керуються логікою «ще нових пришлють».
— Чи доводилося працювати у самому Бахмуті або його околицях?
— Так, звісно. Але в місті зовсім інша специфіка роботи. З плюсів було те, що завжди були якісні стріми, що дозволяло нам коригувати вогонь і точно влучати в ціль. Якось працювали по п’ятиповерхівці. Там був ворожий кулеметний розрахунок. Наше завдання було влучити не просто в будівлю, а в конкретне вікно, в якому базувалися кацапи. Другий снаряд залетів просто у вікно. В той же день наші аеророзвідники знайшли точку, звідки працював ворожий пілот БПЛА. Ми швидко навелися й поклали чотири снаряди просто у вікно москалям.
Цікавий випадок трапився під час одного з нічних стрімів. Група орків ховалася за рогом будинку. Ми влучили в цю групу. Як тільки поклали їх, то через декілька секунд вибігло ще п’ять кацапів подивитися, що трапилось. Хлопці одразу по них відпрацювали. Тож снаряд все ж влучає двічі в одну вирву — дві групи орків майже одночасно відправились у пекло.
Під час роботи в Бахмуті ми спостерігали по стріму накопичення груп орків для підготовки ворожого штурму. Давали їм можливість зібратися в якомога більшу групу й розносили будинок ущент. Зазвичай звідти вже ніхто не виходив.
— Чи відрізняється тактика ворога на Бахмутському напрямку й на Луганщині?
— Звичайно, це різні види бою зі специфікою місцевості. Бій у лісі — зовсім інший, ніж бій у місті. У лісі складніше виявити переміщення ворога — ліс маскує. Тут важче коригувати вогонь — важче побачити свій розрив.
Тут проти нас стоять регулярні війська, там були переважно вагнерівці. Крім цього, тут вони воюють більш позиційно на відміну від Бахмута. Там противник день і ніч ішов уперед, незважаючи на втрати.
— До широкомасштабного вторгнення ви були кадровим військовим. Чим особисто для вас відрізняється війна 2014 року від початку 2022 року?
— По-перше, тоді я не був артилеристом, я служив в авіації. Тоді війна була іншою — не було масового застосування ворожої авіації, артилерії, крилатих ракет і загалом кількість залучених військ була значно меншою. В принципі, ми з побратимами-атовцями очікували, що москалі просто так не покинуть нашу територію, але особисто я не очікував, що вони почнуть гатити ракетами по цивільних будинках і вбивати ні в чому не винних дітей. Коли це все бачиш, це доволі болісно. Тому щойно прокинулися о 05:20 24 лютого, то відразу з побратимами домовилися, де зустрічаємось, і вирушили обороняти стратегічно важливі об’єкти нашого міста. Коли окупантів вибили з Київщини, ми почали думати з хлопцями, в який підрозділ можемо піти, щоб служити разом. Так потрапили в Добровольчий український корпус. Згодом пройшли навчання за кордоном, а далі продовжили воювати вже в артилерії.
— Що дає вам сили та як ви мотивуєте своїх побратимів?
— Усі, хто проходить службу у моїй батареї — добровольці. Усі вмотивовані люди й розуміють, для чого вони тут, та усвідомлюють, яка відповідальність покладена на них. Коли хлопці бачать, що їхній командир усміхнений та спокійний, то це вже заряджає їх. А я заряджаюсь від роботи з ними. Ми всі однодумці, які тільки і марять Перемогою. Коли ти бачиш результати своєї роботи й розумієш, що краплинка до краплинки й ми наближаємо неминучу свободу та процвітання нашої країни, це дає сили. Кожен, хто тут служить, прагне перемогти й відбудовувати вільну та незалежну Європейську країну. А москалям час усвідомити, що їх сюди ніхто не запрошував, і ми їх будемо гнати звідси до останнього!
Фото автора
