Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем,…
Окрім ротацій бригад, на фронті постійно відбуваються ротації окремих підрозділів, коли частина мотопіхотної бригади штурмує позиції противника, а решта — виведена на кілька кілометрів у тил на відновлення та відпочинок. Як правило, власне відпочити вдається день-два, а так увесь час не на «нулі» підрозділи присвячують тренуванням.
Начальник штабу одного з батальйонів окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, керівник занять із позивним «Марцин» розповів, що сьогодні на полігоні тренуються новоприбулі військовослужбовці.
— Заняття проводять сержанти, а своїм досвідом на практиці діляться досвідчені солдати, які тільки вчора прибули зі штурму, — каже «Марцин». — Готуємо до всього. Звичайно, це — тактична медицина, вивчення штатної зброї, вогнева, тактика, інженерна підготовка, мінно-вибухова справа… І особливо по кілька разів на день, до автоматизму, відпрацьовуємо штурм траншей, окопів, зачистку, проходження, заняття оборони. Тобто основне — загальновійськовий бій: одиночна робота, двійки, трійки, штурм «зеленки», будівель, окопу.
За словами «Марцина», зараз основний напрямок роботи їхньої бригади — «зеленка», лісопосадки навколо транспортних шляхів біля Бахмута: «У населені пункти намагаємося не входити — це завдання інших підрозділів. Наприклад, кілька тижнів тому ми «врізалися» в позиції противника між Берхівкою і Ягідним, а інші підрозділи, у тому числі танкові, вирівнюють лінію фронту».
«Марцин» розповідає, що під час польових занять враховується досвід реальних бойових дій, який іноді суттєво відрізняється від тактики, прописаної керівними документами. Зокрема велика увага приділяється закріпленню на зайнятих позиціях: «Під час штурмових дій втрати мінімальні, але коли штурмові підрозділи закріпилися, їх починають дуже сильно «розбирати» вогнем артилерії — потрібно знати, як зберегти життя штурмовиків».
Уважно вивчається і «нестандартна» тактика ворога. «Марцин» наводить один із таких прикладів, з яким зіткнувся ще під Сєвєродонецьком:
— Це коли піхота підповзає при щільному вогні мінометів. Є бойовий статут, де сказано, що вогонь своїх мінометів зупиняється за 200 (наступ з «бронею») або 400 метрів (без «броні») до позицій противника. Але вони не припиняють вогонь, використовують те, що під обстрілом спостереження об’єктивно погіршується, і в цей момент піхота підходить на дистанцію ближнього бою, закидає гранатами, лізе в траншеї. А вогонь мінометів переноситься далі, в тил, унеможливлюючи підхід резервів.
Але, за словами «Марцина», цьому можна і треба протидіяти, тут головне — не злякатися, не втратити контроль над ситуацією.
— Навіть коли ми стояли під Сєвєродонецьком, то швидко розібралися з цієї тактикою ворожої піхоти, — говорить «Марцин». — Правда, тоді з цим було трохи простіше. Більшість особового складу були контрактники й мобілізовані оперативного резерву першої черги, які теж розуміли, що треба робити. Вони навіть під щільним вогнем не припиняли спостереження, доповідали, що противник підлазить прямо під обстрілом власної артилерії. Їх помічали, відкривали вогонь, вони розуміли, що викриті, піднімалися, починали тікати, наша артилерія їх в цей момент добивала. Бо навіть коли відступаєш, треба розуміти, як це робити грамотно. Якщо ви побіжите, вас будуть доганяти — якщо не піхота, то міномети. Навіть під обстрілом завжди треба йти на зближення з противником, щоби припинився вогонь артилерії. Нюансів багато… і все це ми по-максимуму намагаємося донести до нового поповнення для збереження їхнього життя.
Батальйон «Марцина» нам відрекомендували як найкращий у бригаді: «вони не провалили ще жодного поставленого завдання, все й завжди виконують».
— Ні, ну я поправлю, були у нас як успіхи, так і… неуспіхи, — відповідає «Марцин». — Просто є два важливі фактори для успіху: коли заздалегідь добре знаєш своє завдання і коли впевнений у своєму особовому складі. У нас із цим усе нормально. Ось останнє завдання я знав приблизно за два тижні, у мене був час на підготовку, я знайшов місця для тренувань, максимально наближені до реальних бойових, і ми відпрацьовували геть усі можливі й неможливі варіанти.
Як зі звичайних цивільних хлопців і чоловіків можна зробити звитяжних воїнів, «Марцин» знає на власному досвіді. Колишній учитель фізичного виховання за майже десять років у війську пройшов шлях від строкової служби, першої хвилі мобілізації у 2014 році до офіцерських посад командира взводу і роти, начальника штабу батальйону — під час широкомасштабного російського вторгнення. За словами Євгена («цивільне» ім’я «Марцина») величезну роль на війні відіграє власний приклад командирів.
Фото автора
