Він чітко усвідомлював характер та наслідки своїх дій, скерованих на підрив боєздатності частин та підрозділів Сил оборони України. Суд засудив громадянина України до 5 років…
Син князя Гюргі Долгорукого і дочки половецького хана Аєпи Осєнєвіча був названий Китаєм і успадкував від матері монголоїдні риси обличчя. Пізніше охрестився і дістав ім’я Андрій… Андрій Боголюбський.
Отримавши змолоду «на горіхи» під час спроб узяти Луцьк, Чернігів і Рязань, люто зненавидів Русь. Після бою під Черніговом він ледь вижив, а з Рязані тікав у одному чоботі, тож не дивно, що Китай постійно переконував батька не воювати за Київ, а грабувати його. Незабаром Андрій власноруч пограбував Вишгород, викравши, зокрема, місцеву святиню — ікону Божої Матері Вишгородської, привезену із Константинополя.
Коли Китай віз намародерене до Ростова, уві сні йому з’явилася Богородиця і наказала залишити ікону у Володимирі, інакше… На жаль, історія не зберегла для нас інформації, чим саме налякала онука половецького хана Мати Божа, але Андрій не тільки завіз ікону до Володимира і наказав вшановувати її як найбільшу святиню, а й на місці, де побачив сон, заснував кам’яне місто Боголюбове, зробивши його своєю резиденцією. А сам відтоді почав називатися Боголюбським.
У 1161 році Андрій, бажаючи правити одноосібно, прогнав із князівства свою мачуху, грецьку царівну Ольгу, разом із її нащадками — своїми братами і племінниками. А також скасував віче, вигнавши разом із родичами й «передніх мужів» батька свого, тобто бояр.
читайте також:
Тож у ХІІ столітті на Заліссі почав формуватися новий етнос зі своїм окремим суспільним ладом. Його політичною основою був антикиївський союз північних князів із половцями. В особі князя Андрія Боголюбського, який був авторитарним правителем із буйним норовом і вирізнявся особливою жорстокістю, «великорос уперше ступив на історичну сцену».
1168 року Боголюбський спустошив сусіднє Полоцьке князівство, а 1169-го зібрав велике військо, командувачами якого були нащадки і свояки половецьких ханів, та рушив походом на Київ. 9 березня того року до Києва підступила і розпочала облогу велика північно-східна орда. На третій день нападникам вдалося захопити місто, піддавши його нещадному терору та грабунку. Суздальці та половці «грабували два дні все місто — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна багато, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали… І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота…» Як підсумував літописець, «суздальці так зруйнували у 1169 році Київ, що татари не мали вже що руйнувати 1240 року».
Похід військ Андрія Боголюбського часто називають першим проявом московської агресії проти України. Загарбники не відчували жодної етнічної єдності з киянами. А знущаючись з авторитетного міста, столиці всієї Русі, «молодші» Рюриковичі компенсували власну малозначність у династичній ієрархії того часу.
Не напившись вдосталь крові в Києві, Андрій-Китай у 1170 році пішов походом на Новгород. Але новгородці перемогли суздальців та їхніх союзників і полонили так багато ворогів, що продавали їх за безцінь у Європу, намагаючись подолати голод, що почався після володимиро-суздальського спустошення…
Взимку 1172 року хотів Боголюбський підкорити ще й Волозьку Булгарію, але його військо було знову переможене, цього разу булгарами.
Ці поразки призвели до того, що у 1173 році кияни відмовилися коритися північно-східному князю і постригли бороду його послу. Через цю зухвалість Боголюбський вкрай оскаженів і вирішив провчити киян, організувавши каральну «спецоперацію». На Київ рушило військо під командуванням брата князя Всеволода Юрійовича, в якому були сили 11 князівств і половці.
У ніч на 19 грудня 1173 року під Вишгородом 50-тисячне військо північних і північно-східних князів було дощенту розгромлене. Одна частина нападників була перебита, інші, втікаючи, потонули в холодному Дніпрі. Грандіозний похід Андрія Боголюбського завершився настільки глибоким провалом, що князь втратив геть усю владу і вплив на Русі.
Через пів року після поразки під Вишгородом власні бояри порубали Андрія Боголюбського у його ж резиденції. Зневага до князя з боку залісців була така, що його труп три дні розкладався просто неба, поки московити грабували князівські хороми. Один лише киянин Кузьмище, якого взяли в полон у 1169 році, згодом виявив милосердя і подбав про християнські обряди над тілом убитого та похорон.
Попри те, що в ХІІ столітті він був нікому не потрібен, вже в XVIII столітті російська влада, руками підконтрольної їй церкви, зробила мародера і загарбника «святим благовірним князем», а на додачу, від 2020 року проголосила Боголюбського покровителем військ РХБ захисту. Це просто кричущий випадок московського етнофілетизму, який, утім, не поодинокий. Адже росіянам властиво канонізувати несвятих.
