Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
На Донеччині підрозділи снайперів постійно працюють над вдосконаленням своїх професійних якостей. У вільні від бойових завдань дні та під час відновлення військові снайпери щоденно тренуються у польових умовах, наближених до бойових.
— Наш колектив снайперів вже пройшов чимало випробувань у найгарячіших місцях під час визволення півдня України та оборони східного напрямку. Більшість моїх підлеглих — досвідчені військові, однак, за можливості ми постійно тренуємося та намагаємося покращити свої фахові навички. Крім того, наполегливо працюємо над підготовкою молодих фахівців, які нас підсилюють, — говорить командир підрозділу снайперів молодший лейтенант Максим.
Військові зазначають, що протягом двомісячного навчання в школі снайперів дають основну базу: топографію; балістику; основи маскування; стрільбу тощо. Далі, вже на самих позиціях, молодий снайпер набуває свій перший бойовий досвід, відпрацьовує навички, набуті на тренуваннях.
Крім того, з інструкторами своїх підрозділів снайпери постійно тренуються у скритному підході, облаштуванні «льожки», правильності влучного пострілу з урахуванням швидкості й напрямку вітру тощо. До речі, снайпери відмічають, що сильний вітер — головний ворог снайпера.
— Взагалі хороший снайпер — це той, хто має професійний досвід хоча б 2-3 роки. У роботі снайперу здійснити вдалий постріл це лише 25-30 відсотків успішної роботи. Дуже важливо непомітно зайти на позицію і вийти з неї. Снайпер має вміти вдало обрати та облаштувати свою «льожку» так, аби противник за жодних обставин її не помітив. Професійного та досвідченого снайпера ніколи не вирахуєш на його позиції. Він завжди правильно лежить. Тобто питання маскування є пріоритетним під час роботи снайпера. Ці та інші питання ми намагаємося постійно вдосконалювати під час своїх тренувань, — продовжує Максим. — Також снайпер — це досвідчений корегувальник та розвідник. Він часто знаходиться на своїй позиції і не веде вогонь, а корегує арту. Стріляє лише в крайніх випадках, вже коли йде наступ.
Щодо питання озброєння, то українські снайпери використовують надійні радянські гвинтівки СВД, вітчизняні UAR-10 та гвинтівки іноземного виробництва Savage-110 чи Barrett. Остання в більшості модифікацій легко справляєтеся навіть з бронетехнікою і фортифікаційними укріпленнями.
— Для кожної зброї є своє завдання. Є такі великокаліберні Barrett, з них можна зупиняти броньовану техніку. Тут передусім необхідно працювати в парі. Один з великого калібру зупиняє, наприклад, БМП, працюючи по його пальних баках, а інший — з меншого калібру працює по десанту, який вибігає з бронемашини. Тобто з 50-го калібру зупиняємо техніку, а з 38-го відпрацьовуємо по ворожому десанту, який покидає машину. Так мої побратими полювали на російську легкоброньовану техніку з відстані понад кілометр і досить успішно це робили, — каже снайпер-інструктор, на ім’я Дмитро. — Взагалі ми працюємо парами на робочій дистанції до 1200 метрів. На кожен постріл йде від 1 хвилини. Все залежить від готовності самого снайпера. Кожен постріл завжди не ідентичний попередньому. Крім того, під час роботи у темну пору доби використовуємо тепловізійні приціли. Вони дуже нам допомагають. Ворог переміщується і думає, що темрява його маскує, проте не від нас. Тож часто виходимо на полювання вночі й, як показує практика, без ліквідованих цілей не повертаємося.
Інший військовий на псевдо «Мітяй» лише нещодавно опанував снайперську справу. Кілька разів вже встиг попрацювати по російських окупантах. Наразі переймає досвід старших побратимів.
— Постійно тренуюся, самовдосконалююся та намагаюся покращити влучність по мішенях з великих відстаней, — говорить «Мітяй». — Для себе вивчив, що на вдалий постріл впливають пориви вітру, вміння прицілюватися, положення гвинтівки, робота з другим номером та багато інших чинників. Усе це необхідно враховувати. Тож довожу свої навички до автоматизму.
Хлопець відмічає, що кожен снайпер має бути фізично підготовлений та добре розумітися на вибухових пристроях. Це за певних обставин може врятувати життя.
— Часто ми працюємо з позицій піхоти, де вже є більш-менш безпечні шляхи підходу та відходу, однак нерідко можемо зайти в зеленку чи в урбанізовану місцевість в сірій зоні. Там доволі часто на шляху зустрічаються різні вибухові «сюрпризи». Їх необхідно навчитися бачити та, за необхідності, знімати, — розповідає «Мітяй».
За його словами, на позиції можна перебувати і по кілька тижнів, а у засідці і цілий день. У випадках, коли пара снайперів виходить на тривалу роботу, вони у засідках чергують почергово. Особливо це актуально для холодної пори року.
Ба більше, в кожного досвідченого снайпера є з десяток підготовлених «льожок» на різних позиціях. Вдруге з тієї ж самої він не працює.
Фото автора
