Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
На початку травня окрема мотопіхотна Маріупольська бригада Указом Президента України була нагороджена почесною відзнакою «За мужність та відвагу». У червні, Володимир Зеленський у своїх вечірніх зверненнях неодноразово згадував штурмові підрозділи бригади, які з важкими боями просуваються на захоплені ворогом території поблизу Бахмута.
З бійцями бригади кореспондент АрміяInform зустрівся на прифронтовому полігоні напередодні їхнього виходу на черговий штурм. Досвідчені воїни та нещодавно мобілізовані намагалися не втрачати жодної хвилини на тренування, розуміючи, що від індивідуальної підготовки та відпрацьованих злагоджених дій підрозділів залежить їхнє життя та успіх у бою.
Щоденні заняття зі штурмовими групами проводять безпосередні командири, сержанти взводів і відділень. Один із них, з позивним «Сварщик», розповів про підготовку мобілізованих та що спільного між армією і… дитячим садком.
— Я сам із Покровська Донецької області, воюю з 26 лютого 2022 року, — розповідає головний сержант взводу. — До цього займався абсолютно мирною справою — був регіональним менеджером компанії з продажу автомобільних причепів. Тому довелося швидко згадувати те, чого навчили під час строкової служби.
Дружина «Сварщика» — вимушена переселенка з тимчасово окупованої Горлівки, тож родина прекрасно знає, що таке російські «визволителі». І коли велика війна докотилася до нового дому родини в Мирнограді, жінка знову переїхала в Жовті Води, а чоловік взяв до рук зброю.
-
- Навчання штурмовиків мотопіхотної бригади під Бахмутом
Колишній старший сержант спецпідрозділу внутрішніх військ розпочав бойову службу звичайним солдатом-гранатометником і в перші найважчі дні вторгнення сповна побачив усі «принади» війни.
— Уже через три дні ми потрапили в оточення на Красній Поляні (Волноваський район Донеччини. — Авт.), — згадує «Сварщик» та показує рукою на іншого сержанта-інструктора. — Якраз «Алі» з нами був. Усі ми там були… На початку досвіду було малувато, ми опинилися в оточенні у складі всієї РТГр (ротна тактична група. — Авт.). Потім тиждень самі з оточення виходили.
Сьогодні, після місяців безперервних боїв, звільнення Правобережжя Херсонщини та героїчного стримування ворога на Бахмутському напрямку, молодший сержант уже сам тренує свій взвод і ділиться досвідом із мобілізованими солдатами.
— У нас немає посади «інструктор» як такої, але сержанти багато чого можуть навчити, що бачили самі й випробували в реальних боях: і з медицини, і з тактики, і з вогневої підготовки, — розповідає «Сварщик».
До речі, свій позивний він дістав не через свою цивільну професію: «У мене були окуляри тактичні, в яких піднімалося й опускалося скло, — говорить сержант. — Я піднімав його, коли заходив у бліндаж, наче зварювальник після роботи — ось і з’явився позивний».
На запитання про те, скільки потрібно часу для підготовки штурмовика-піхотинця, «Сварщик» зауважив, що все залежить від бажання самої людини.
— Непереможних солдатів не буває — від артилерії нікуди не заховаєшся, — говорить сержант. — Але базових речей для збереження свого життя та успішного знищення ворога за бажання можна навчитися навіть за три-чотири тижні. Бажання людини, її розуміння важливості щоденної підготовки, з кров’ю і потом, відіграють ключову роль. Багато навичок засвоюються ледь не на підсвідомому рівні. Ось, у мене дружина все життя пропрацювала вихователькою в дитячому садку, і я бачу, що базові речі у будь-якому віці доходять однаково — і з маленькими дітьми, і з 40-річними чоловіками одна «методика»: раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три — усе теж саме, — сміється «Сварщик».
Цей веселий і товариський сержант — володар своєрідного рекорду підрозділу, на своєму бойовому шляху «на нулі» від Пісків до Бахмута зазнав шість важких контузій. А найдорожчою нагородою вважає рідкісний бойовий ніж від командира батальйону, як відзнаку звитяги та самопожертви молодшого командира, лідера штурмовиків.
— Були в мене й осколкові поранення, легкі — сам «залізячки» повиколупував і вперед, — розповідає «Сварщик». — А контузії — чи не в кожному штурмі. Шість — це такі, що серйозні. Якось було, що півтори доби нічого не пам’ятав. Але досі зі сміхом згадую, як прокинувся на позиції і перше, що запитав: де моя «радєйка» (радіостанція. — Авт.).
За словами сержанта, навчатися елементарних, але життєво необхідних на війні речей, можна ще до армії, до мобілізації.
— Що основне? Фізична, вогнева підготовка, медицина, тактика… — радить майбутнім побратимам «Сварщик». — Не повірите, але багато корисного можна взяти, навіть якщо переглядати відео в Інтернеті. Є бійці, які знімають на полігонах, в навчальних центрах. Зізнаюся, ми навіть підписалися на одного «вагнерівця», їхнього основного інструктора. Стежимо, моніторимо його відео час від часу — такі знання про те, як вчиться ворог, не будуть зайвими.
P.S. Війна — кривава й загалом жахлива річ. Після нашого знайомства, наступного дня, група «Сварщика» штурмувала російські позиції під Бахмутом, і ворог влаштував для українських піхотинців засідку-пастку. Лише завдяки підходу резервної групи та ціною важких втрат штурмовики втримали нові позиції. Ми зв’язалися зі «Сварщиком» — він не постраждав, але в тому бою загинув його побратим, інший сержант із позивним «Каспер». Не забувайте, будь ласка, якою ціною дається нашим воїнам кожен метр звільненої від рашистів української землі.
Фото автора
