Передовсім, це Французька революція (1782–1799), після якої набула поширення практика комплектування великих армій за рахунок призову цивільного населення. До цього часу військові підрозділи традиційно формувались…
«Ви мені потрібні живими» — саме із цих слів розпочинає заняття зі штурмовим підрозділом сержант-інструктор, який на деякій відстані від переднього краю без жалю та послаблень проганяє з поки ще необстріляним поповненням десятки вправ і ситуацій, що можуть чекати в реальному бою…
Сьогодні командир окремої мотопіхотної роти запланував заняття на двох локаціях. Воїни, які вже неодноразово брали участь у штурмових діях, працюють разом із новачками: від роботи в парах і в складі підрозділу до навчань з тактичної медицини.
Командир зі своїм заступником остаточно уточнюють план тренувань так, аби підготовка максимально включала й фізичне, і психічне навантаження, щоби піхотинці — стрільці, кулеметники, гранатометники — відпрацювали стрільбу в усіх можливих ситуаціях на різному ландшафті, під вогнем «противника», під мінометними та артилерійськими обстрілами, з ходу та у складі штурмових груп.
Тренування розпочинаються з відпрацювання окремих елементів на шести робочих місцях. За словами командирів, людей, які б якось несерйозно ставилися до бойової підготовки, тут просто немає. Усі розуміють, наскільки це важливо.
Окрім більш-менш спокійних за своїм плином занять із тактичної медицини та стрільби на точність, багато часу приділено високодинамічним тренуванням. Багато разів поспіль відпрацьовуються специфічні для штурмових підрозділів дії: сьогодні це — штурм позицій противника в лісі, бойова робота в траншеях, відпрацювання дій у так званому тунелі — переміщення, ураження мішеней, вогнева підтримка товаришів у вузьких зарослих травою і кущами виярках.
Тут автор уперше почув, що деяких піхотинців називають «секьюриті». Це воїни, які через легкі поранення, травми чи контузії або на час відновлення не можуть брати участь у штурмових діях. Проте робота є і для цих «охоронців» — саме вони створюють на полігоні вогневі місця, навчальні позиції, забезпечують тренування, виконують іншу «мирну» роботу.
Проте тренування геть не схожі на стрільби в якомусь тирі чи перебіжки на стадіоні. Поряд з індивідуальною підготовкою на бійців постійно тиснуть психологічні чинники. По брустверу, за яким сховалися солдати, та над їхніми головами стріляє гармата БМП-3, постріл із ручного протитанкового гранатомета здійснюється із незвичного положення лежачи. Під час групового штурму на того, хто погано замаскувався, з неба може впасти імітаційна граната, атака на відкритій місцевості супроводжується зустрічним кулеметним вогнем тощо.
— «Обстрілку» штурмовиків роблять тільки люди, яким я безумовно довіряю, — говорить командир роти. — Вони найкращі, дуже добре навчені — і командири відділень, і екіпажі бойових машин.
Автор цих рядків теж випробував на собі «обстрілку» з БМП-3, коли під керівництвом досвідченого сержанта група солдатів укривається за бруствером, а машина обстрілює його осколковими снарядами. Відчуття, коли по тобі стріляє потужна зброя, — не з приємних, але, здається, така вправа дійсно додає неабиякої впевненості у своїх силах, навчає способів надійного укриття від обстрілів ворога.
Загалом, під час кожної вправи інструктор буквально «тримає за руку» свого солдата, який дублює рухи, команди, доповіді, інші дії старшого побратима. Самостійно, «на залік», вправи виконують лише після багаторазового повторення разом із сержантом. Автоматизм відпрацьовується, зокрема, й для того, щоби, як говорять сержанти, солдат не «хапанув блідого» — не закляк у критичній ситуації, не втиснувся в землю, коли потрібно йти вперед, не перетворився на легку беззахисну ціль для ворога. Перебороти свій страх під масованим обстрілом — половина успіху штурмового підрозділу.
Напружені заняття перериваються лише на час обіду. Солдати відпочивають, командири підбивають підсумки, обговорюють помічені недоліки, пропонують способи їхнього усунення.
… Після відпочинку відпрацьовані на локаціях дії закріплюються штурмом у складі роти, який максимально наближений до бойових реалій. Під час такого злагодження спочатку по позиціях умовного противника з гранатометів працює група вогневої підтримки, потім на БМП прибувають основна і резервна штурмові групи піхоти, які заходять у ліс, застосовуючи свої навички дій малими групами та алгоритми просування траншеями.
За перебігом «бою» на розгорнутому командно-спостережному пункті спостерігають офіцери роти — візуально та за допомогою квадрокоптерів, періодично по рації передають увідні про «поранених» (тут працює група евакуації), про «мінометні обстріли», «прориви противника» та інші ситуації.
На прифронтовому полігоні все відпрацьовується «на повну», без якихось умовностей. Кожен розуміє, що бойова робота штурмовика — це не жарти, і вже завтра кожен із цих мужніх українських чоловіків на абсолютному «нулі» буде ризикувати своїм життям, звільняючи нашу землю від смертельно небезпечного заклятого ворога.
Фото автора
