«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Події кінця лютого 2022 року стали особистим болем та викликом кожного українського громадянина. Адже тоді розпочався черговий етап боротьби за незалежність і цілісність України…
Серед тих, хто зараз зі зброєю в руках захищає Україну, військовослужбовець львівської окремої бригади Сил територіальної оборони ЗС України лейтенант Олексій.
Уродженець Запоріжжя, який навчався у Львівському університеті імені Івана Франка, на момент широкомасштабного вторгнення очолював студентський уряд вишу, де займався самоврядуванням та співпрацею з іншими навчальними закладами. Приклад лідера Олексій показав і 28 лютого, коли пішов у ТЦК та СП і вступив до лав ЗС України. Про свою військову службу та бойові будні український захисник розповів кореспонденту АрміяInform.
— Коли почалося широкомасштабне вторгнення я перебував з коханою в Іспанії. Ми були там на відпочинку. Але коли мені зателефонувала мама і розповіла, що відбувається, ми відразу першим літаком добралися до Австрії, а звідти до Львова, — пригадує офіцер.
Я неодноразово був присутній на військових полігонах, де військовослужбовці бригади займалися вишколом та опануванням як вітчизняної зброї, так і тієї, яку передали нам партнери України. І щоразу ставав свідком, коли вчорашні цивільні чоловіки, багато з яких не служили у війську взагалі, разом з жінками ставали єдиним бойовим організмом нашої держави.
— Кожен з нас ставився з розумінням до підготовки, яка тривала місяцями. Ті навчання допомогли нам знищувати окупантів і вижити у реальному бою, а з часом ми виросли у справжніх воїнів, саме тому й досі живі. Згодом вирушили у прикордонні райони нашої держави. Там здійснювали стабілізаційні дії в населених пунктах, які були звільнені від російських загарбників. Боролися з проникненням диверсійно-розвідувальних груп росіян на українську землю та виявляли і знищували шляхи постачання зброї для армії рф, — розповідає Олексій.
Одного разу, при здійсненні огляду покинутого будинку, тероборонівці виявили в ньому схрон зі зброєю та вибухівкою. Командуванням було прийнято рішення про встановлення засідки, адже у цього схрону мав бути господар.
— Це спрацювало. Десь за десять днів, під ранок, було виявлено групу з п’яти невідомих, які намагалися пробратися до схрону, але їм це не вдалося. Всі були знищені у стрілецькому бою. Тоді з нашого боку жоден воїн не зазнав травм чи поранень, — пригадує офіцер.
Пройшовши так зване бойове хрещення, лейтенант Олексій у складі свого підрозділу був передислокований на Слобожанщину, де брав участь у контрнаступі, який дозволив звільнити Харківщину від російських окупантів.
— Ми відпрацювали стабілізаційні заходи у покинутих будинках місцевих мешканців та об’єктах інфраструктури Куп’янського району Харківщини. Недалеко від нас проходила залізнична колія, яка була украй важлива для рф. Адже нею вони хотіли доставляти боєприпаси та провізію для своїх окупантів. Довго панувати над таким «цікавим» логістичним шляхом росіянам не вдалося. Їх вибила звідти наша артилерія, а згодом ми зайняли оборону залізничної колії, — каже Олексій.
Виконавши бойове завдання з деокупації Харківщини, батальйон, в якому проходить військову службу офіцер, був передислокований в Луганську область, де разом з іншими підрозділами Сил оборони України тримав під контролем один з важливих для російських загарбників логістичних маршрутів.
— Тримали під вогневим контролем дорогу Сєвєродонецьк-Кремінна. Ми були як кістка в горлі у росіян, адже вони намагалися автомобілями доставляти до своїх позицій вантажі та проводити ротацію особового складу. Такі логістичні операції окупантів майже завжди закінчувалися невдало. Ми давали координати, по яких наша артилерія спрацьовувала на відмінно. На рахунку нашого підрозділу близько десяти знищених вантажних автомобілів, — з усмішкою розповідає Олексій.
Зараз військовослужбовці львівської бригади тероборони разом з іншими підрозділами Сил оборони захищають Україну на Бахмутському напрямку.
Фото Володимира Рум’янцева та з архіву Олексія
