Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем,…
«Ден» ніколи не цікавився медициною. Його приваблювали подорожі. До широкомасштабного вторгнення чоловік побував у Франції, Італії, мріяв побачити Японію. Та довелося брати до рук зброю, а замість закордонних пам’яток споглядати палаючий Бахмут. Це історія бойового медика бригади тероборони Київщини.
«Пекло!..» — так «Ден» згадує Бахмут. Чоловік виходив на бойові завдання як стрілець. Та якщо хтось із побратимів діставав поранення — його завданням було рятувати життя та евакуювати людину. Така служба бойового медика взводу.
— Побачив, як працює танк. От він за кілька кілометрів, а ось вже, наче в кіно, червоний снаряд пронизує будівлю. Це, звісно, страшно. Не вірте, якщо вам скажуть, що снаряд не прилітає двічі в одне місце. І двічі, і тричі, — згадує «Ден».
Крім екіпіровки, магазинів і автомата, на собі треба було нести й рюкзак бойового медика. Там зберігались бинти, ліки, і, власне, усе, щоб надати домедичну допомогу пораненому. Цей рюкзак «Ден» залишив на Донеччині. А ось спогади про те, як завдяки йому рятував життя, з чоловіком тепер назавжди.
— Ми опинилися в будівлі. На верхніх поверхах була позиція, а в підвалі я облаштував тимчасовий медичний пункт. Поранений кричав, що йому боляче, просив зробити укол, дати знеболювальне. У мене із собою був парацетамол. Я дав йому дві таблетки, і це спрацювало. Напевно, більше як ефект плацебо. Ми всі там ці ліки п’ємо, бо кожен кілька разів контужений, — розповідає медик.
Працювати доводилось буквально під час бою. Та думати про зовнішні обставини часу не було. Поки побратими відстрілюються, у «Дена» була своя битва — за життя поранених.
— Сектор криють, води майже немає. Темно. Просив хлопців допомагати, тримати ліхтарики від телефонів, але світло треба було використовувати мінімально, бо цю будівлю намагалися взяти в кільце, по нас працював кулеметник, гранатометник, та й дрони постійно літали.
Та надати першу допомогу — лише частина завдання. Найважче — донести пораненого до точки евакуації, каже медик.
— По перше, треба спочатку вийти з укриття, в якому ти цю медичну допомогу надавав. Все прострілюється, ворог не робить знижку на те, що ти несеш пораненого. Наступне завдання — донести. Хлопці нелегкі, до того ж треба постійно дивитися під ноги, бо можна і на міну, і на гранату натрапити. І бігти в таких умовах нереально. Ти ідеш, повільно, збираєш залишки сил, щоб зробити наступний крок. Але водночас із цим зробити все треба максимально швидко, адже від цього залежить життя людини. А там, у підвалі, на тебе ще чекають поранені, — наче переживаючи всі ці пекельні кроки знову, згадує «Ден».
На точці евакуації на медика з пораненими чекала автівка. передана волонтерами. На згадку про неї в очах військового з’являються іскри тепла та вдячності. Він знає, як цінно мати такі «колеса».
— На точці ми завантажували поранених в кузов. Ніколи не думав, що тільки туди можна 10 людей завантажити. А далі «газ» і щодуху мчимо на «велику землю».
Там, у Бахмуті, чужинець один — окупант. А от українські військові працюють злагоджено та спільно, незалежно від роду військ чи підрозділів. Отже, і в питаннях допомоги пораненим «Ден» не ділив бійців на тих, хто «свій» та «з інших бригад».
— Одного разу до мене в руки потрапив танкіст, не з нашої бригади. Почав надавати йому допомогу, забинтував рани. За ним прийшов медик з його підрозділу, і тут ми побачили, що в нього є ще одна кровотеча, з ноги. Там вже разом надавали йому допомогу, — згадує «Ден».
Як склалася доля того танкіста, чоловік не знає. Але чекає на зустріч зі своїми побратимами, яких рятував з поля бою.
Та й сам «Ден» потребує обстеження лікаря.
— Спина у мене болить… Одного разу вже не міг бігти. Сил вже не вистачало, тому просто йшов і думав, що ось-ось мене снайпер зніме. Аж раптом щось прилетіло, так мене аж відкинуло. А я і не знав, що вмію літати. Так і пошкодив спину, — розповідає боєць.
— Ви ж уже тиждень як повернулися, чому тільки зараз ідете до лікаря? —питаю в «Дена».
— Так вдома і стіни лікують, тим паче у мене тут поряд син, — відповідає військовослужбовець.
Синові «Дена» чотирнадцять років. Чоловік виховує його сам. З дружиною розійшлись десять років тому.
— Він у мене теж вже, можна сказати, медик. Допомагає мені збирати рюкзак. То те знайшов, то те, перевіряє, чи всі ампули є, розуміє, що в який сектор покласти, — говорить «Ден».
Чоловік розповідає синові про війну. Вважає, діти мають знати, як важко і дорого здобувати перемогу.
— Син мені в усьому допомагає. Колись у нас із бензином були проблеми. Я приїхав додому, а він мені каже: «Тату, я тобі 5 літрів бензину дістав».
Хлопець чекає з фронту не тільки батька, а ще й свого тренера з японського бойового мистецтва джіу-джитсу, з яким нині «Ден» — побратими.
Підліток вирішив, що повернеться до тренувань тільки зі своїм тренером, і тільки після перемоги. До речі, на той, такий жаданий і омріяний, мирний час у родини багато планів. Потрібно відвідати Грецію та Японію і, неодмінно, провести першу післявоєнну відпустку в улюбленому, вільному від рашистів Криму.
Фото: Віктор Дехтяр
Відео: Руслана Богдан/Віктор Дехтяр
@armyinformcomua
Воїни підрозділу Kaladrius у взаємодії з ротою ударних безпілотних авіакомплексів Prime на прикордонні з Курщиною знищили три російських БТР та купу автотранспорту.
Бійці 20-го полку безпілотних систем «К-2» показали, що стається з позицією російських пілотів після її виявлення.
Бійці 33 штурмового полку захопили в полон одразу 4 окупантів, які атакували наші позиції.
Бійці 34-го батальйону «Вовкодави» 57-ї мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка взяли в полон китайця, який пішов у російську армію на заробітки.
Бійці підрозділу ГУР МОУ Легіон «Свобода Росії» влаштували успішну засідку на бойовиків росгвардійського підрозділу «ахмат» поблизу села Велика Білозерка.
Бійці батальйону безпілотних систем Martlet 31 механізованої бригади імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького показали підбірку влучань по живій силі росіян.
від 20000 до 120000 грн
Дніпро
233 окремий батальйон 128 ОБр Сил ТрО
Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем,…