Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
— 24 лютого я був на похороні в Бориспільському районі, тишу церемонії якого обірвав раптовий обстріл. І під час евакуації до мене підійшла дівчинка зі словами: «Батюшка, ти не даси мене з’їсти оркам?» У той момент я і усвідомив, що настав інший вимір, і для того, щоб було завтра, я повинен взяти до рук зброю, насамперед тому, що я вмію це робити. Є капелани — адміністратори і духовники, але нині час інших — з автоматами, пістолетами та у бронежилеті, який в мене ще з 2014 року, адже в зону бойових дій я почав їздити ще тоді.
