Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
800 років тому, на початку червня 1223 року, на річці Калка у межах сучасної Донеччини відбулась одна із найвідоміших битв у середньовічній історії України. У ній коаліція руських князів на чолі з Мстиславом Романовичем (Київ), Мстиславом Мстиславичем (Галич) та Мстиславом Святославовичем (Чернігів) і половецьким ханом Котяном зазнала жорсткої поразки від монгольських військ на чолі з воєначальниками монгольського правителя Чингісхана Джебе-нойоном і Субедаєм-багатуром.
Про значення битви на Калці в широкому контексті історії Європи та Сходу говоримо з доктором історичних наук, старшим науковим співробітником Інституту археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського Національної Академії Наук України Олександром Головком.
— Почнімо з того, як у Європі та, зокрема, на Русі, на землях сучасної України, дізналися про вторгнення монголів.
— Події, які відбулися 800 років тому в степах України — це лише маленький фрагмент величезної боротьби, яка точилась багато десятиліть під час монгольських завоювань. Інформація про Монголію в Європі з’явилася в той момент, коли монголи вже здійснили походи проти Китаю та підкорили численні народи Сибіру і Центральної Азії, воювали проти такої потужної держави Середньої Азії, як Хорезм.
Власне, саме у цей час, приблизно у 1217–1219 роки, звістки про те, що відбувалося в Середній Азії, почали з’являтися у Європі. Відбулося це завдяки поширенню інформації по трансконтинентальних торговельних шляхах, зокрема по добре відомому Великому шовковому шляху.
— Першими, хто зустрів монголів у степах Приазов’я, стали половці. Що це за народ?
— Серед усіх ворогів, з якими довелось воювати монголам, одними з головних були саме половці. Це був різношерстий конгломерат різних союзів, племен, племінних об’єднань, які мешкали на величезній території від Алтаю до Карпатських гір. Половці не мали єдиного політичного чи суспільного об’єднання. Це були різні суспільні формування, проте близькі між собою в етнічному, мовному, культурному планах.
Коли монголи приблизно у 1215–1217 роках почали воювати проти половців, то представники цього етносу на сході не мали жодної політичної єдності з тими степовиками, що жили на заході регіону їхнього проживання. Тому навряд чи виправдано говорити про те, що монгольський напад на половців був каральною акцією, помстою за якісь попередні бойові дії проти монголів. Ця версія не має жодних підстав. З другого боку, слід зазначити, що половці становили значну частину війська згаданої вище держави Хорезм і події, які відбулися саме в Середній Азії, мали потім певний відгомін на заході.
— Тут, власне, ми підходимо до моменту, коли на Русі дізнаються про вторгнення монголів у степи сучасної України. Що це був за похід, хто стояв на його чолі, в чому полягала його мета?
— Досить часто, коли люди ознайомлюються з популярними працями, читають підручник, то певна подія виривається з контексту, здається випадковою. Довший час в історичній літературі така ситуація існувала й довкола битви на Калці — звідкись вторглися монголи, побили половців і руських князів, завдали болючого удару — і щезли. Однак, якщо розглядати цю подію в ширшому історичному контексті, то з’ясується, що вторгнення монголів, яке зупинила битва на Калці 1223 року, мало на меті захоплення всієї Східної та Центральної Європи. Достатньо звернути увагу на заповіт Чингісхана, який саме на початку 1220 років дав доручення розпочати великий похід на Захід.
На чолі виправи стояли два відомих монгольських полководці Джебе та Субудай, які були туменниками, тобто командували туменами — військовими підрозділами, кожен з яких налічував по 10 тисяч воїнів. 20-тисячне військо може видатися нам недостатнім для такого масштабного завдання, як підкорення всієї Європи, однак слід зважати на кілька чинників.
По-перше, за мірками європейського Середньовіччя це величезна кількість добре організованих вояків. По-друге, тогочасні уявлення про Європу на Сході були доволі туманними, монголи сприймали її радше через своє знання половців, з якими вже мали справу і знали, як їх треба перемагати. Нарешті, по-третє, передбачалось, що до двох туманів Джебе і Субудая повинні долучитись інші монгольські війська. Це мав бути монгольський тумен на чолі з темником Тогучаром, який воював в Ірані, а також велике військо, зібране старшим сином Чингісхана, на ім’я Джучі. Названі додаткові формування повинні були наздогнати передовий експедиційний корпус і значно його посилити.
— Тобто доволі поширені тези про те, що це похід був для монголів розвідкою боєм чи чимось подібним, не відповідають дійсності?
— Так стали сприймати похід уже ретроспективно, за його результатами після битви на Калці й особливо в контексті пізнішої колосальної навали Батия. Насправді ж масштабне завоювання Європи Чингісхан планував уже відправляючи в похід війська під командуванням Джебе і Субудая, і лише об’єктивні обставини завадили реалізації запланованого. Ними стали невдачі монголів в Ірані та Північній Індії, виснажливий похід через Кавказ, спротив половців. Внаслідок цього полководці передового загону не отримали підкріплень, на які розраховували, а битва на Калці, при всьому тому, що монголи у ній перемогли, остаточно вичерпала наступальний потенціал монгольського війська.
У цьому контексті варто згадати про роль і долю сина Чингісхана Джучі, який був відповідальним за збір основного монгольського війська для підсилення передових туменів. Він не спромігся організувати експедицію на Захід і зрештою жорстоко за це поплатився. Існує версія, що за невиконання доручення Чингісхан, який був надзвичайно жорстоким навіть до найближчої рідні, наказав Джучі отруїти.
— А на Русі про вторгнення монголів дізнались…
— Інформація про бойові дії монголів на Північному Кавказі почала надходити, ймовірно, вже узимку 1223 року. Тоді монгольські тумені воювали з аланами — предками сучасних осетин. Далі монголи рушили в степовий Крим, де воювали вже з половцями, а також захопили і пограбували місто Сугдею — сучасний Судак. Саме тоді ватажки половців, зрозумівши, що війна буде продовжуватися, вирішили звернутись по допомогу до руських князів. Першим володарем, до якого вони звернулися, став галицький князь Мстислав Мстиславич Удатний, на той час один із найпотужніших володарів Русі. Водночас галицький князь був одружений з донькою головного половецького очільника хана Котяна, тому вони швидко знайшли спільну мову.
Мстислав Мстиславич не тільки пообіцяв особисто надати допомогу своїм половецьким своїм родичам, але й звернувся до інших князів. У Києві відбувся князівський з’їзд, на якому зібралось багато представників руських княжих родів. Головними з них, крім Мстислава Галицького, були Мстислав Романович князь Київський та Мстислав Святославовичем з Чернігова. Саме ці троє Мстиславів фактично керували всіма подіями, що передували битві на Калці. Між ними були непрості відносини, і це позначилось на поході та бойових діях.
— Якими були сили руських князів у порівнянні із силами монголів?
— Сукупно війська руських князів були приблизно у півтора — два рази численнішими й потужнішими за два монгольських тумени. Дослідники зазвичай оцінюють їхню кількість у 40–50 тисяч вояків. Приблизно по 10 тисяч було у військах кожного з Мстиславів, ще близько 10–12 тисяч сумарно могли виставити інші князі, й 6–8 тисяч воїнів прийшло від половців.
Однак слід зважати на те, що попри перевагу в кількості й озброєнні руські війська були гірше організовані, не мали єдиного командування, мали проблеми з постачанням і логістикою. За таких несприятливих умов навіть численніше військо може зазнати поразки від меншого, але краще організованого противника.
— Перебіг подальших подій достатньо добре відомий — князі вирішили виступити походом у степ, щоб розбити ворога на підступах до руських земель, а перемозі завадила неузгодженість дій між окремими руськими володарями.
— Так, але слід зазначити, що зазвичай у популярних викладах подій переказують версію, збережену в літописах, не враховуючи, наприклад, свідчень східних, арабських і перських джерел. Їхня інформація дещо відрізняється від свідчень давньоруських літописців. Вони, зокрема свідчать, що бойові дії на Калці точилися кілька днів. Війська руських князів бились запекло і тривалий час, вони зовсім не кинулися навтьоки після першої великої сутички. Величезними були втрати обох сторін — джерела образно свідчать, що під час битви кров загиблих підіймалася до рівня вуздечок бойових коней.
Джерела також справді свідчать про неузгодженість дій руських князів, окремі з яких були противниками вирішальної битви, намагалися її уникнути. Наприклад, київський князь Мстислав Романович, який мав досить потужний військовий контингент, не поспішав починати активні бойові дії. Доки галицький князь Мстислав Мстиславич Удатний, до загонів під командуванням якого входили, зокрема, дружини луцького князя Мстислава Німого та волинського князя Данила Романовича, бився з ворогами, його київський союзник обмежувався тим, що спостерігав за перебігом битви. Це дозволило монголам розбити своїх суперників по частинах.
Читайте також: Історик Олександр Головко: Дорогичинське протистояння — унікальний епізод історії Волині
Слід звернути увагу також на те, що поразку спричинила не лише неузгодженість дій руських князів, але й недооцінка ними нового ворога, з яким їм не доводилось раніше мати справу. Звиклі до походів проти половців, вони очікували від монголів як від степовиків приблизно таких само дій, як від давніх південних суперників. Нові ж вороги виявились значно організованішими, дисциплінованішими, потужнішими за половців, чого руські князі ніяк не очікували.
— Наскільки болючою стала для руських князів поразка у битві на Калці, яке значення вона мала в історії України?
— Джерела суголосно свідчать про катастрофічну невдачу коаліції руських князів і половців у битві. Розгром справді був нищівним, додому після виснажливого відступу змогли повернутись менше ніж половина князівських воїнів. Однак, оцінюючи наслідки битви у тривалій перспективі, слід говорити не лише про очевидну поразку та безпосередні втрати, але й про довготривалі наслідки, які не були аж такими невтішними, як часом заведено вважати.
Варто, наприклад, згадати свідчення Фоми Сплітського, хроніста ХІІІ століття з Далмації. Він звернув увагу на дуже важливий момент, який пізніше, під враженням Батиєвої навали, нечасто зауважували історики. Натомість середньовічний хроніст дуже влучно зазначив, що монголи, по суті, також зазнали невдачі й змушені були на тривалий час відмовитись від планів походу на Захід. Після битви на Калці про них не чули в Європі майже півтора десятиліття. Це дозволяє стверджувати, що попри поразку руських князів, битва на Калці по суті зірвала план монгольської експансії на Захід, завадивши монголам реалізувати початковий план завоювати всю Європу.
Ілюстрації з відкритих джерел
