Про це АрміяInform розповів військовий експерт Петро Черник. Підтверджена інформація, що в Криму розгорнуть комплекси С-500, яких усього є 16 одиниць — На сьогоднішній день стоїть питання,…
Разом із командою професійних археологів виїжджаю до Білогородки. Нині це велике село в Бучанському районі Київщини, центр Білогородської сільської громади неподалік української столиці. За княжої доби історії України тут стояло давнє місто Білгород, уперше згадане в літописі ще за часів правління князя Володимира Великого.
Наша мета — археологічний моніторинг пам’ятки, яка опинилась під загрозою через напад російської федерації на Україну. Височина в районі Білогородки — зручне місце для облаштування захисних позицій на підступах до Києва, тож не дивно, що і за доби Середньовіччя, і в модерний час воно неодноразово ставало місцем спорудження оборонних укріплень. Розташовані на території Білогородської громади вали середньовічного княжого міста Х–ХІІІ століть і ДОТи Київського укріпрайону, збудовані на початку 1930 років, переконливо свідчать, що рельєф був і лишається вагомим фактором ведення бойових дій. Не дивно, що і нині, під час нападу російської федерації, воїни Сил оборони України облаштували свої позиції там же, звідки колись дивились на Ірпінь княжі дружинники та радянські солдати.
Ситуація, коли сучасні оборонні укріплення споруджуються на місцях позицій колишніх війн, типова. З різних ділянок фронту нинішньої російсько-української війни бійці часто повідомляють про те, що їм доводиться копати шанці чи будувати бліндажі на місцях радянських, чи німецьких укріплень часів Другої світової війни, а нерідко на одному і тому ж місці в різний час встигали побувати і вояки червоної армії, і солдати вермахту.
Дещо рідше, але так само доволі часто, під час облаштування окопів та опорних пунктів бійці натрапляють і на більш давні рештки діяльності людини — археологічні пам’ятки. Це можуть бути як вже відомі дослідникам, так і вперше випадково відкриті давні стоянки, селища, городища, поховання тощо.
Доки ми їдемо, науковці розповідають про ту шкоду, якої завдав напад російської федерації українській археологічній спадщині. Війна жорстко диктує свої умови, за яких збереження життя бійців і виконання бойового завдання — першочергові, все інше — другорядне. Тож частою є ситуація, коли археологічні пам’ятки руйнуються під час бойових дій. Рідше це відбувається внаслідок артилерійських обстрілів, частіше — саме під час спорудження оборонних позицій.
Напад російської федерації, який змусив українців захищати свою землю, спричинив численні втрати і завдав непоправної шкоди практично в усіх сферах життя. Руйнування археологічних пам’яток — один з багатьох негативних наслідків цього ворожого нападу. Якби не вторгнення ворожої армії, українським бійцям у жодному разі не довелося б у терміновому порядку будувати укріплення, завдаючи шкоди археологічним пам’яткам.
За мирних умов будь-якому будівництву передує історико-археологічна експертиза й усебічне вивчення археологічних пам’яток, виявлених на місці майбутнього будівельного майданчика. Під час війни превентивне проведення досліджень зазвичай неможливе, тож завдання археологів — зафіксувати наявний стан пам’ятки, зібрати всю можливу наукову інформацію про неї, за можливості запобігти її подальшому руйнуванню, дослідити чи законсервувати в наявному стані, щоб зберегти для майбутнього повноцінного дослідження.
З метою обстеження археологічних пам’яток, які постраждали внаслідок війни, в Інституті археології НАН України було створено моніторингову археологічну експедицію. Нині вона працює в тісній співпраці з фахівцями з Національного університету оборони — це суттєво полегшує взаємодію науковців з підрозділами Збройних Сил України, оскільки налагодити взаємодію між цивільними дослідниками і військовослужбовцями значно простіше, якщо вони співпрацюють з колегами, які наразі перебувають на службі.
— Розуміння потреби створення моніторингової археологічної експедиції було вже навесні 2022 року, ідея виникла саме тоді. Однак остаточно матеріалізувалася вона в результаті наказу директора Інституту археології про створення моніторингової археологічної експедиції, яка працює з вересня 2022 року, — розповідає дорогою кандидат історичних наук, завідувач відділу археології Києва і начальник експедиції Всеволод Івакін. — Від початку нас фінансово підтримував і, сподіваюся, цього року підтримає Deutsches Archäologisches Institut, тобто Німецький археологічний інститут. Завдяки сприянню німецьких колег ми маємо змогу здійснювати моніторинг археологічних пам’яток, які опинились під загрозою під час війни.
З того часу, продовжує розповідь науковець, вдалося обстежити низку археологічних пам’яток в районах колишніх бойових дій у межах Київської та Чернігівської областей. Усього було оглянуто близько 200 археологічних об’єктів, на яких зафіксоване порушення культурних нашарувань. Лише від вересня до грудня 2022 року експедиція зафіксувала руйнацію культурного шару археологічних пам’яток на площі у понад 2 тисячі квадратних метрів.
Говоримо, стоячи поблизу глибокого котловану, викопаного мало не впритул до фортечного валу давньоруського Білгорода. Під час боїв навесні 2022 року тут було облаштоване укриття для якоїсь важкої бронетехніки, швидше за все — для самохідної артилерійської установки. На стінках ями добре видно сліди археологічних нашарувань, просто на виду лежать уламки кераміки. Невдовзі колеги приносять і перші яскраві знахідки — православний натільний хрестик XVII–XVIII століть, монету, мініатюрний браслет з орнаментом. Щоб оглянути цю позицію, археологам слід було отримати дозвіл від військових, узгодити з ними свої дії.
— Часто цивільні археологи не мають змоги потрапити на той чи інший об’єкт, оглянути його, оцінити стан збереження пам’ятки, бо саме там перебувають військові, або нещодавно там велися бойові дії, на ділянці можуть бути вибухонебезпечні предмети. Тому цивільних фахівців завжди мають супроводжувати військові, які мають відповідну підготовку, бойовий досвід, знання тактичної медицини. Так виникла ідея залучити до роботи експедиції тих археологів, які перебувають на службі у Збройних Силах України, — зауважує капітан Володимир Гнера, нині співробітник Національного університету оборони, а в цивільному житті — кандидат історичних наук, науковий співробітник Відділу археології Києва Інституту археології НАНУ.
Результатом втілення ідеї про співпрацю цивільних археологів та археологів, які перебувають на військовій службі, стало укладання Меморандуму про співробітництво між Національним університетом оборони та Інститутом археології. У перспективі ж слід задуматися над створенням окремого осередку, структури, яка об’єднала би військових і цивільних фахівців. Це важливий момент, на якому неодноразово наголошують співрозмовники, зазначаючи, що на часі доопрацювання передбаченого Меморандумом механізму співпраці та масштабування діяльності моніторингової експедиції. Підсумком має стати створення спеціалізованої структури, яка б відповідала за моніторинг археологічних пам’яток, що постраждали від війни, у масштабах всієї країни.
Озвучена ідея корелюється з міжнародним досвідом обстеження археологічних пам’яток у районах ведення бойових дій. Вона є перспективною як для організації наукових досліджень, так і для забезпечення охорони культурної спадщини. Зрештою, потрібно це і для оцінювання шкоди, завданої державі внаслідок нападу російської федерації. Агресор мусить заплатити за всю шкоду, завдану Україні, зокрема і за знищену археологічну культурну спадщину також.
Відповідно до Статті 7(2) Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту держави-учасниці мають запланувати чи організувати роботу служб, чи спеціалізованого персоналу у складі своїх збройних сил, завданням яких буде забезпечення поваги до культурних цінностей у разі збройного конфлікту та співробітництво з цивільною владою, відповідальними за збереження цих цінностей у разі збройного конфлікту. Створення такої групи проілюструє європейський підхід у формуванні та діяльності сучасних Збройних Сил України та сумлінне ставлення до минулого нашої Батьківщини.
— Проблема руйнування археологічної спадщини внаслідок бойових дій, на жаль, не нова, — розповідає голова Луганського підрозділу САУ, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту археології НАН України Сергій Теліженко. — Вже від 2014 року вона виникла в районах ведення бойових дій на українському Донбасі. Реагуючи на посталу проблему, професійні археологи підготували для військовослужбовців посібник-пам’ятку з охорони культурних цінностей «Археологічні пам’ятки і війна», в якій доступно пояснили, як мають діяти військові у ситуації, коли внаслідок бойових дій виникає загроза знищення археологічної спадщини.
АрміяInform повідомляла про презентацію цього видання, в якому в доступній формі для неспеціалістів роз’яснено, що слід робити військовим, коли вони виявляють археологічну пам’ятку або змушені використовувати її як оборонну споруду. Видання привернуло увагу, згадують колеги Сергія Теліженка, до Інституту археології надходить від військових інформація про виявлені пам’ятки, офіцери і солдати надсилають випадково виявлені артефакти, щоб зберегти їх для науки.
— Пам’ятки археології займають найбільшу площу в Україні з усієї культурної спадщини в цілому. Тобто найбільший обсяг культурної спадщини — це пам’ятки археології. При цьому, у більшості випадків, їх не видно на поверхні, помітити їх може хіба що фахівець, і то далеко не завжди. Рідко коли ми бачимо на поверхні якісь очевидні археологічні сліди, певні споруди на кшталт валів чи курганів, — наголошує співробітник Інституту археології НАНУ, керівник Київського загону моніторингової археологічної експедиції Іван Зоценко. — Тим часом необхідно належним чином дослідити і зафіксувати всі втрати, всю шкоду, завдану російськими агресорами археологічній спадщині України, щоб змусити росію відшкодувати завдані нею збитки.
Доки науковець розповідає про важливість фіксації завданої російськими окупантами шкоди, офіцери Національної поліції України складають акт про руйнацію археологічних шарів. Надалі саме він стане первинним документом для порушення прокуратурою справи про знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини.
— Окремо слід підкреслити, — продовжує археолог, — що, згідно з елементарною логікою та законодавством, вся вина за пошкодження та руйнування українських археологічних пам’яток внаслідок агресивної війни з боку росії лежить на російській федерації. Ніхто не копав би всіх цих траншей і бліндажів, якби росія не напала на Україну, тож і відповідати та компенсувати завдану шкоду має саме російська федерація.
Фахівці наголошують, що шкода, яку завдає напад російської федерації українській археологічній спадщині, є не лише опосередкованою, так і прямою — внаслідок застосування важкої техніки та артилерії під час ведення бойових дій. Крім того, якщо українські військові за найменшої змоги повідомляють про виявлені пам’ятки та артефакти, то російські загарбники просто плюндрують і розкрадають все, що знаходять при облаштуванні своїх позицій. Є значний ризик, що пам’ятки, на яких побувала російська армія, можуть бути втрачені для науки назавжди.
Городище давньоруського Білгорода — лише одна з численних унікальних археологічних пам’яток, які постраждали від бойових дій під час сучасної російсько-української війни. Кожна з них унікальна з наукової та культурної точки зору, потребує уваги дослідників та правоохоронців. А найяскравіші з них вже є або можуть стати яскравими туристичними локаціями, цікавими для відвідувачів з усієї України і з-за кордону.
— Думаю, вже у серпні цього року ми зможемо облаштувати інформаційні стенди на локаціях середньовічного Білгорода, згодом прокласти веломаршрут по городищу. Щоб, наприклад, киянам було цікаво приїхати до Білогородки відпочити на вікенд, побути на природі й одночасно долучитись до давньої історії нашого краю, яка сягає княжої доби, — розповідає завідувачка сектору культурної спадщини та туризму Відділу культури Білогородської сільської ради Вікторія Гончар.
У планах також створення місцевого краєзнавчого музею, а вже зараз усі охочі можуть переглянути два науково-популярні відеосюжети про середньовічний Білгород. Перший з них присвячено історії княжого міста, а у другому відома археологиня Євніка Ліньова розповіла про археологічні дослідження в Білогородці.
Приклад літописного Білгорода свідчить, що унікальна, яскрава, неоціненна з наукової та культурної точок зору археологічна спадщина України вкрай потребує захисту, збереження, дослідження та популяризації.
Фото автора, ілюстрації Івана Зоценка
