Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради…
— Найважчою для нашого розрахунку була робота на позиціях у Парасковіївці на Донеччині. Росіяни лізли на нас хвиля за хвилею, скільки б ми не стріляли. А ми в той період гарно працювали. Та вони йшли і йшли, наче зомбі, нічого до них не доходило, — розповідаючи, Олександр із позивним «Борода» постійно прислухається до рації та звуків виходів і прильотів: командир мінометного розрахунку чекає на команду, аби розпочати роботу. — Працювали майже без відпочинку, спали по 3-4 години на добу, людей було мало. Інколи були вдвох на мінометі, замість п’яти осіб, передбачених штатом, водій постійно їздив по БК. Але нічого — результат давав наснаги триматись. Тоді за перші кілька днів ми знищили щонайменше чотири десятки окупантів…
У цивільному житті Олександр — інженер-електрик. У перші дні широкомасштабного вторгнення чоловік залишив Васильків, де на одному з будівельних об’єктів виконував роботи з електромонтажу, і вирушив на рідну Хмельниччину. Прибувши до ТЦК та СП, попросився до 101-ї окремої бригади охорони, у якій проходив строкову службу та відслужив рік на контракті. Проте обставини не дозволили стати до лав рідної бригади.
— Певний час виконував завдання в роті охорони, а на початку травня минулого року мене й кілька десятків побратимів перевели до гірсько-штурмової бригади. Уже там пройшли ґрунтовні навчання і після того вирушили виконувати визначені завдання на Рівненщині.
У той час Олександр обіймав посаду оператора ПТРК. Проте, за словами військового, його підрозділ був мало залучений до бойової роботи. Тож він опанував фах кулеметника. А згодом заступник комбата запропонував йому пройти підготовку ще й на мінометника. Олександр вивчив 82-мм міномет та опанував фах навідника. Перший бойовий досвід як командир позаштатного мінометного розрахунку воїн отримав у Соледарі.
— Під час перших сутичок було багато роботи, стресу та емоцій. Працювали в міських умовах по ворожій піхоті. Добре, що зайняли вдалу позицію та гарно її облаштували. Розташувались так, аби бути ближче до укриття, щоб убезпечитись від ворожої арти, яка постійно намагалась нас дістати. Час від часу щільно насипав танк противника. В останній день, коли вже мінялись, ворог густо так накидав навколо нашої позиції, рівняючи все із землею, — веде далі Олександр. — Але й ми гарно попрацювали та набули потужного досвіду, водночас навчились усувати проблеми та недоліки на місці.
У Соледарі до розрахунку «Бороди» приєднався Ярослав із позивним «Арей», який виконує обов’язки зарядника. Також «Арей» є командиром іншого позаштатного розрахунку, коли той висувається на завдання. Ярослав за фахом — інженер-будівельник, на війні — від початку широкомасштабного вторгнення. Чоловік хоч і не служив до минулого року в армії, проте будь-якого моменту був налаштований стати на захист Батьківщини. Адже мав перед очима приклад батька, який у 2015 році брав участь в АТО. Наприкінці лютого минулого року разом із батьком, який, аби боронити країну, повернувся із заробітків з-за кордону, пішли до ТЦК та СП.
— Вчився на мінометника вже під час виконання завдань, переймав навички та досвід від побратимів-холодноярівців та бійців ССО, — розказує «Арей». — І вже здобутими знаннями ділився з Олександром та іншими під час боїв за Соледар. Згодом нас перекинули під Красну Гору, потім — Парасковіївку. І вже наприкінці зими ми опинились під Бахмутом. Там було, з одного боку, важче працювати, водночас і простіше: після Соледара ми вже знали, що на нас чекає, і добре зі всім справились.
Ярослав зазначає, що завдяки грамотній роботі та високій мотивації всіх побратимів у них у розрахунку немає загиблих і поранених.
— В обов’язки командира входить грамотний вибір позиції в такому місці, щоб можна було дістати і до особового складу, і до БК противника. Водночас ми маємо забезпечити підтримку нашій піхоті, прикрити її за першої ж потреби. Через те, що працюємо здебільшого зі стаціонарних позицій, потрібно передбачити достатній кут обстрілу, щоб з одного місця можна було розвертати міномет в потрібному напрямку. Також командир має організувати постійну безперебійну роботу, тобто забезпечити готовність особового складу та наявність БК.
А головне, і про це наголошує весь розрахунок, потрібно завжди дбати про безпеку. Для цього мінометники гарно облаштовують укриття та грамотно здійснюють маскування.
Як наголошує «Борода», вони постійно навчаються, багато спілкуються з побратимами з інших підрозділів, аби дізнатись всі тонкощі професії та вдосконалюватись.
— У кожного свій стиль роботи й у кожного можна перейняти щось цікаве. Відмінною рисою роботи нашого розрахунку є те, що всі працюють більш-менш однаково на всіх посадах. Кожен із нас у разі потреби може виконувати роботу побратима. Гарним прикладом цього є «Арей», який і зарядник, і командир.
Загалом на рахунку цього позаштатного мінометного розрахунку, окрім сотень ліквідованих і поранених окупантів, — знищена ворожа БМП і міномет.
— У ворожий БМП, що дошкуляв нашій піхоті, влучили з другого пострілу: перша міна впала біля нього та завдала ураження осколками, а друга — прямо в машину. А от 120-мм міномет ворога дістати вдалося з третьої міни, — говорить «Борода».
Украй небезпечну роботу в команді мінометників виконує Роман. Він водій. Звістка про початок великої війни застала його в дорозі з Польщі в Україну. Не вагаючись жодної хвилини, Роман одразу після прибуття додому з’явився у військкоматі. Два місяці прослужив в роті охорони на Хмельниччині, а згодом потрапив до гірських піхотинців. Сьогодні від його вправності та мужності залежить забезпечення мінометного розрахунку боєприпасами.
Роман, поправляючи жовту ляльку-оберіг на бронежилеті, говорить, що дуже любить дорогу, але на сході, зрозуміло, вона — неймовірно небезпечна.
— Уперше під обстріл я потрапив в районі Благодатного, позаду нас, метрів за 20-30, розірвалась міна… А у нас — повна машина БК, звісно, було лячно. Зманеврувати важко, дорога розбита, в ямах уся. І в Бахмуті потрапляв під обстріли, на щастя, мене не зачепило, лише після одного прильоту у вухах зо три дні дзвеніло. А найгірші дороги — за Соледаром: там танки понаривали по полях такі траншеї, що перекинутись машиною можна на раз-два… Але що робити — треба їхати. Я ж чудово розумію, що якщо я не виконаю свою роботу, хлопці не матимуть, чим стріляти. Тож зосереджуюсь — і вперед. Ось маю ще на захист оберіг, зроблений похресницею, а ще в машині така сама синя лялечка.
Нині воїни тримають рубежі на Запорізькому напрямку. Кажуть, тут ворог поводиться дещо спокійніше: здебільшого дошкуляє артилерія і авіація, регулярно в небі помічають і російські безпілотники. Того дня, коли ми відвідали позицію гірських піхотинців, розрахунок так і не отримав команди на відпрацювання. Мінометники трохи засмутились, адже вправна робота мотивує найбільше.
— Коли влучаємо й бачимо результат, з’являються натхнення, сили працювати більше й ще ефективніше. Знаємо, що наша робота приносить користь, і це дуже мотивує, — говорять захисники.
Олександр наголошує, що буде на передовій до кінця. «Я не хочу, аби моєму синові довелось завершувати те, що повинні закінчити ми. Маємо зараз поставити крапку в цій багатолітній боротьбі», — говорить чоловік.
читайте також:
— У мене велика злість на цих москалів. За те, що вбивають наших ні в чому не винних українців, руйнують наші оселі, знищують наші міста. Вони не мають права бути на цій землі, — приєднується до побратима Роман.
— Ми робимо гідну справу — захищаємо свій дім від нелюдів, які на нас напали, — підсумовує Ярослав. — Ми обов’язково відіб’ємось від них і переможемо.
Фото авторів
