Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Агресія російської федерації проти України 2014 року, а потім і широкомасштабний напад 24 лютого 2022 року, мобілізував українське суспільство до спротиву загарбникам. Одним із чинників, що сприяє згуртуванню українців і надихає їх до боротьби, стала увага до історичного минулого нашого народу, яке містить багацько героїчних і трагічних сторінок. Потужною зброєю, мотиваційний потенціал якої годі переоцінити, стало відновлення історичної пам’яті нації, провідну роль в якому на загальнодержавному рівні відіграв Український інститут національної пам’яті.
Про діяльність цієї установи, насамперед проєкти, найбільшою мірою пов’язані зі Збройними Силами України, з українською військовою історією, з ушануванням героїв як сучасної російсько-української війни, так і попередніх військових конфліктів, кореспонденту АрміяInform розповіли співробітниці інституту Наталя Позняк-Хоменко (головний спеціаліст відділу популяризаційної роботи) та Тетяна Бойко (головний спеціаліст відділу організації заходів).
Наше завдання — повернути українцям втрачену історичну пам’ять
Наталя Позняк-Хоменко:
—Офіційно Український інститут національної пам’яті — це державна інституція, яка «реалізує державну політику в сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу». Але якщо брати глибше, то такого роду інституції почали виникати у країнах Східної Європи, де історична пам’ять націй викорінювалася і спотворювалась радянським тоталітаризмом. Це були як колишні радянські республіки, так і країни, які належали до кола впливу срср. Наприклад такі, як Польща або Чехія.
Уся офіційна історія цих країн, особливо новітня, була сфальсифікована, максимально міфологізована у вигідному радянському союзу ключі, перекручена з ніг на голову. Національні герої ставали в цьому заідеологізованому трактуванні історії антигероями, натомість зі злочинців і катів народу виліплювали героїв, ставили їм пам’ятники.
Після розпаду радянського союзу країни поневоленого тоталітарним режимом Сходу Європи почали повертатися до своєї історії, до своїх героїв і до своєї справжньої історичної пам’яті. Почали відновлювати те, що за стільки часу було зруйноване радянською пропагандою та радянською історіографією.
Історія збройної боротьби за незалежність — одна з головних тем інституту
Наталя Позняк-Хоменко:
—Діяльність Українського інституту національної пам’яті почалася із підняття тих пластів, які були замовчувані радянським союзом. Насамперед це була тема Голодомору, потім пішла тема Української революції 1917–1921 років, боротьби українських націоналістів, бойового шляху Української Повстанської Армії. Це були величезні пласти нашої історії, абсолютно викреслені зі свідомості суспільства. Продовжуючи цю тематику, нині інститут працює також на фіксацією подій сучасної російсько-української війни.
Взагалі теми війни, теми героїзації, теми пошуку і повернення в суспільну свідомість наших забутих героїв є одними з наріжних від самого початку діяльності інституту. Сучасна ж війна проти російських агресорів додатково підсилила увагу до цієї тематики, ставши каталізатором розвитку низки вже наявних проєктів і підштовхнувши до започаткування нових. Це закономірно, бо відповіддю на виклики війни стало нове покоління героїв. Причому героїв, на яких навіть не сподівалися, що вони такі. Героями стали те лише фахові військові, але всі, хто став на захист України. Нині ми живемо у вирі подій, однак з часом нам ще належить не лише зафіксувати, але і дослідити, вивчити і гідно вшанувати досвід усіх героїв, військових і цивільних, добровольців та волонтерів, які боронили і нині боронять Україну.
«Усна історія російсько-української війни»
Тетяна Бойко:
— Щодо проєктів Українського інституту національної пам’яті, прямо пов’язаних з сучасною війною, то інститут чи не найпершим започаткував збір усноісторичних свідчень безпосередніх учасників і свідків опору російській агресії. Перші кроки щодо цього було зроблено вже починаючи з фіксації подій Майдану, коли інститут збирав і публікував спогади про події у вигляді інформаційних видань, книг з історії Революції Гідності.
Згодом здобутий досвід і напрацювання стали основою для збору усноісторичних свідчень про російсько-українську війну. З 2014 року вийшло вже п’ять випусків книг «Усна історія російсько-української війни» — про опір російській агресії. У межах цього проєкту записувалися й опрацьовувалися свідчення військових, була напрацьована спеціальна методика усноісторичного інтерв’ювання.
-
- Обкладинки п’яти випусків книг «Усна історія українсько-російської війни»
-
- Обкладинки п’яти випусків книг «Усна історія українсько-російської війни»
-
- Обкладинки п’яти випусків книг «Усна історія українсько-російської війни»
Згодом на основі цього проєкту постали тематичні книги — збірник спогадів «Дівчата зрізають коси», «Волонтери: сила небайдужих», «Капелани. На службі Богу і Україні», «Воїни Дніпра».
З лютого 2022 року вже розпочато нову хвилю записів усноісторичних свідчень, які зберігатимуться в архіві усної історії. Це свідчення жертв агресії, свідчення тих, хто був під окупацією, хто змушений був залишити рідний дім, хто допомагав, хто волонтерив, хто воював. З огляду на безпекові моменти це поки що закритий сайт, однак матеріали напрацьовуються і згодом, коли буде для цього можливість, обов’язково будуть оприлюднені.
Три унікальні книги про сучасну війну
Наталя Позняк-Хоменко:
— Хочеться детальніше зупинитися на цих книгах. Цей новий проєкт почався з книжки Євгенії Подобної «Дівчата зрізають коси», яка справила такий ефект бомби, вперше показавши жіноче обличчя війни, показавши, що війна — це не суто чоловіча справа і жінки від 2014 року воюють нарівні з чоловіками, при чому не лише, наприклад, медсестрами, але й гранатометницями, операторками БПЛА, розвідницями, снайперками.
Книга привернула увагу до теми жінок у війську, і мені здається, що вона до певної міри сприяла зміні ставлення до жінок в українській армії. Цю видану 2018 року книгу відзначили Шевченківською премією.
Книга «Дівчата зрізають коси» стала стартовою. Наступного 2019 року вийшла теж унікальна книга «Капелани на службі Богу і Україні», де були зібрані історії капеланів, які так тримають духовний фронт у цій війні. У книзі представлено понад 30 капеланів різних конфесій, зокрема і жінок-капеланів.
Третя книжка серії «Волонтери: сила небайдужих» побачила світ 2020 року. Вона присвячена феномену волонтерства під час нинішньої війни. Волонтери теж відіграли вкрай важливу роль у стримуванні російської агресії, особливо в перші місяці «русской вєсни» на сході та півдні України, коли росіяни сподівалися так само легко захопити Донбас, Харківщину, Херсонщину, Миколаївщину, як їм це вдалося зробити у Криму. Однак вони не врахували того, що на підтримку армії стане потужний волонтерський рух, який нагодує, одягне, озброїть українське військо. І що не менш важливо — сформує сенси боротьби, розуміння того, за що воюють бійці.
Донбас — це Україна
Наталка Позняк-Хоменко:
— Слід згадати ще одну книгу, яка мала з’явитися минулого року, і появі якої завадило широкомасштабне вторгнення. Це книга «Без ротації» — погляд на війну очима вихідців із Донбасу, які з 2014 року до сьогодні воюють за Україну. Ця книжка руйнує міф про те, що Донбас є проросійським регіоном. Насправді ж там було і є дуже багато людей, які розуміють, що таке Україна, і що Донбас — це частинка України.
Їхні спогади переконливо доводять, що так звана «русская вєсна» — це була спецоперація, інспірована росією, бо практично всі антиукраїнські акції проводилися за участю немісцевих. Переважна більшість усіх сепаратистських мітингів і захоплень робилися руками найманців, завезених саме з росії. Так, дуже часто їх супроводжувала і прикривала наша міліція, однак це були саме спецгрупи, завезені з-за кордону — як ті, хто видавав себе за місцевих мирних мешканців, так і озброєні бойовики. Нині ця книга готується до друку у видавництві «Джура» вже в розширеному форматі.
Від початку широкомасштабного вторгнення робота не припинилась ні на день
Тетяна Бойко:
— З перших днів широкомасштабного вторгнення ми всі активно працювали, започаткувавши низку нових проєктів. Частину з них активно реалізовували в перші місяці вторгнення, інші ж тривають і нині. Наприклад, у перші два місяці ми активно створювали геоінформаційну систему про факти війни, відстежуючи і фіксуючи події з географічною прив’язкою. Ця карта поповнюється і нині, але вже не так інтенсивно, як на початку широкомасштабного вторгнення.
Потім ще був короткотривалий, але дуже важливий мотиваційний проєкт про українські військові звитяги — битви, в яких Україна перемагала російські війська. У ньому йшлося про битви під Оршею і під Конотопом, бої під Маківкою, бої доби УНР, бої УПА. Це було потрібно для того, щоб в інформаційному просторі була позитивна інформація про перемоги українського війська над російськими агресорами.
Також ми презентували дві виставки, які показували суть російської агресії — «Україна. Війна в Європі» та «Рашизм — це…». Перша виставка була перекладена різним мовами і демонструвалася у Вільнюсі, Варшаві, Познані, Відні, Берліні й Бамберзі.
Від звитяг минувшини — до перемог сучасності
Наталя Позняк-Хоменко:
— Ще одним важливим проєктом, який стартував 2022 року, став проєкт «Патрони ЗСУ», в межах якого ми розповідаємо про почесні найменування військових частин української армії. Це тексти про Чорних запорожців і Холодний Яр, Святослава Хороброго, Івана Сірка, Костянтина Острозького, Марка Безручка та багатьох інших видатних українських військово-політичних діячів, чиї імена тепер носять сучасні збройні формування. Військові частини і бригади отримали ці почесні найменування переважно у 2017–2020 роках, і Український інститут національної пам’яті брав у цьому активну участь на рівні історичних консультацій, популяризаційної роботи.
Пізніше проєкт «Патрони ЗСУ» дав поштовх до проведення тематичних зустрічей з істориками, які розповідають про історичне підґрунтя почесного найменування, і військовими тих підрозділів, які це найменування мають і воюють нині на фронті, захищаючи Україну від російської агресії. Завдяки цьому історія стає живою, є відчуття тяглості від звитяжців минувшини до героїв сучасності.
АрміяInform писала про такі тематичні зустрічі, організовані Українським інститутом національної пам’яті:
Мені дуже сподобалося спостереження Івана Патриляка про спадковість історичної традиції, коли козаки асоціювали себе з героями Русі, українські вояки часів Української революції 1917–1921 років асоціювали себе із козаками, а бійці УПА — героями Перших визвольних змагань. Так само і тепер наші сучасні герої, маючи за покровителів і заступників видатних історичних діячів, підтверджують оцю тяглість військової традиції, тяглість боротьби за незалежність і, зрештою, тяглість прагнення українців до свободи.
Нескорені: Треті визвольні змагання
Тетяна Бойко:
— Минулого року до Дня захисника ми зробили цікавий проєкт, який має назву «Нескорені» — на прикладі трьох історій розповіли про військових, які сьогодні служать в армії і є прямими нащадками героїв Української Повстанської Армії. Знайти їх було непросто, бо чимало вояків УПА не доживали до змоги створити сім’ї і народити дітей. Однак вони мали родичів — братів або сестер, які продовжили рід і зберегли пам’ять про своїх героїчних предків. Завдяки цьому хлопці, яких ми залучили до проєкту, добре знають історію своїх героїчних предків і воюють на передовій проти того самого ворога.
Власне, цей проєкт можна розширювати, використовувати у краєзнавчій роботі, долучати до нього школярів.Тому що старше покоління відходить, а молодше покоління потребує збереження пам’яті про своїх героїчних попередників. Молодь, яка має у крові ген непокори, ген свободи, і вже воює за незалежність України, має розуміти, як глибоко задавнені історичні корені нашої нинішньої боротьби і нашого прагнення до самостійності.
Герої Великої визвольної війни
Тетяна Бойко:
— Ще один проєкт Українського інституту національної пам’яті розповідає про загиблих героїв російсько-української війни. Ми беремо приклади звичайних людей мирних професій, які стали на захист Україні і віддали життя за свободу українського народу. Серед них співаки, артисти, мікробіологи, танцюристи балету, культурологи, археологи, активісти екологічних рухів — усі вони стали до лав Сил оборони України, ставши прикладом до наслідування. Гідно вшанувати їхню пам’ять — наш святий обов’язок.
читайте також:
Водночас ми вшановуємо і живих героїв, які активно долучилися до захисту України. Серед них як військові, так і цивільні. У межах проєкту, який веде Наталя Слобожаніна, ми збираємо свідчення про звичайних людей, які проявили надзвичайну відвагу під час війни. Привернути до них увагу і зберегти пам’ять про їхній подвиг так само важливо, як ушанувати тих, хто віддав життя за незалежність України.
Фото Віктора Дехтяра
