Смертельний інцидент стався над грецьким островом Карпатос в Егейському морі в контексті Егейської суперечки — конфлікту між двома державами-членкинями НАТО щодо суверенітету та суміжних…
Починаючи із середини літа 2022 року, командування російських військ, які залучені до бойових дій в Україні, починає докорінно змінювати структуру, бойовий порядок і тактику дій своїх угруповань. Причинами такого «реформування» всієї московитської «наукі побєждать» стали успішні дії Сил оборони України, що витіснили противника з Київщини, Чернігівщини, Сумщини й більшої частини Харківщини.
Маючи доволі скромні успіхи в наступі, росіяни, замість традиційних для їхньої армії батальйонних тактичних груп (БТГр), для ведення штурмових дій почали використовувати штурмові загони (ШтЗ) як головний засіб вирішення завдань на полі бою. У таких загонах менша кількість бронетехніки (замість танкової роти в БТГр — танковий взвод. — Авт.).
Це відбулось з цілої низки причин, на яких не будемо зупинятись, але основним висновком стало те, що бронетехніка для росіян перестала бути засобом прориву, як це було в попередніх стадіях війни. Основне навантаження лягло на штурмову піхоту, яка діє самостійно малими групами.
Про такі зміни в російській «штурмовій» тактиці АрміяInform розповідала в матеріалах «Що таке „тактика малих груп по-російськи“, або Ніч приховає реальні втрати» і «Тактика дій загонів „вагнерівців“ — не рахуватись із втратами».
Подібні зміни в наступальній тактиці, коли за рахунок величезних людських втрат іноді вдається «продавлювати» противника з його рубежів, принесли росіянам певні успіхи на напрямках, де виникали проблеми в організації нашої оборони. Досвід такої «вагнерівської» тактики (почали застосовувати загони найманців-ув’язнених з ПВК «вагнера» на Соледарському й Бахмутському напрямках. — Авт.) російське командування намагається втілити на інших ділянках фронту.
Щодо дій в обороні, то красномовним свідченням того, що захищаються росіяни досить невдало, є їхні спроби утримання захоплених рубежів і позицій, зокрема під час звільнення Силами оборони України Харківщини (Балаклійсько-Куп’янська операція) і Херсонщини.
Військова наука говорить, що «Оборона — це вид тактичних дій. Вона здійснюється з метою відбити наступ переважаючих сил противника, завдати йому максимальних втрат, утримати важливі райони місцевості (об’єкти) і тим самим створити сприятливі умови для наступальних дій». Головні вимоги до оборони — це її стійкість і активність.
Зокрема стійкість — це здатність оборони протистояти ударам усіх видів зброї, відбивати атаки груп танків і піхоти противника, які переважають і підтримуються вогнем артилерії та ударами авіації, а також знищувати противника, який вклинився в оборону.
російське командування, аналізуючи й вивчаючи досвід українських наступальних дій, намагається відпрацювати та втілити власні «алгоритми» протидії. Керівництво окупаційних військ рф в Україні для «зміцнення стійкості» оборони підготувало спеціальну «методичку з рекомендаціями», щоб ознайомити своїх командирів тактичної ланки з ефективними способами боротьби з танками, броньованими бойовими машинами й піхотою ЗСУ під час ведення оборони (з урахуванням досвіду бойових дій у ході «спецоперації». — Авт.).
Авторський колектив цієї «методички» складався з декількох генералів і старших офіцерів з угруповання військ рф «днепр», викладачів рязанського вищого повітряно-десантного училища та офіцерів об’єднаного угруповання російських військ в Україні. Вони переконані, що це хоч чимось допоможе їм утримувати рубежі під час очікуваного українського контрнаступу.
Ці «експерти» визнають, що українські війська постійно вдосконалюють тактику застосування своїх підрозділів, проте вона багато в чому базується на адаптованих до умов російсько-української війни варіантах тактики підрозділів військ НАТО. Крім того, на їхню думку, усі дії командирів ЗСУ здійснюються за завченими «бойовими алгоритмами» від фахівців з НАТО.
росіяни просто не можуть усвідомити, що співпраця із союзниками передбачає обмін досвідом і наші західні партнери дуже багато чого переймають від українців, які справді й доволі успішно ведуть сучасну війну. Вони вважають, що натівські «бойові алгоритми» надають діям підрозділів ЗСУ певний «шаблон та схематизм», але застерігають, що під час виконання кожного тактичного завдання (захоплення окремої позиції, введення другого ешелону, розгром резервів та інше) ми можемо застосовувати декілька варіантів дій і прийомів вирішення бойового завдання. Тобто самі визнають, що нас передбачити вони часто просто не в змозі.
У «методичці» разом зі зразками нашого озброєння і його технічними характеристиками розглядається декілька тактичних прийомів українських підрозділів і методів протидії їм. Одним із таких російські «експерти» вважають фронтальну атаку нашої бронетехніки через «пробитий» коридор. На їхню думку, сценарій зазвичай буває такий: на першому етапі підрозділи ЗСУ ведуть розвідку, діючи кількома бойовими розвідувальними дозорами у складі, як правило, до взводу (30 осіб), посиленого 1-2 танками та 2-3 БМП. Інколи замість БМП застосовуються автомобілі типу «пікап» із встановленими в кузові вогневими засобами. Кожний такий дозор діє на фронті 5-10 км.
Основною метою є вибір неприкритої ділянки оборони з найменшою кількістю танків та протитанкових засобів. По суті, українські розвідувальні дозори ведуть розвідку боєм: висунувшись до російських позицій на граничних дистанціях, зав’язують бій і тим самим розкривають передній край і систему вогню, а потім відходять і перенацілюються на інший напрямок для пошуку слабких місць в обороні росіян.
У цей час у районах очікування на відстані 15-20 км від лінії бойового зіткнення зосереджуються штурмові загони (ШтЗ) ЗС України у складі від механізованої роти до батальйону, посилених танками. Після того як розвідувальні дозори виявлять слабке місце в обороні росіян, цей загін стрімко висувається до наміченої ділянки прориву.
російські «експерти» розглядають два варіанти складу колон штурмових загонів ЗСУ:
— танкова колона з 8-10 танків, при цьому піхота розміщується десантом на броні, починаючи з 4-5 танків;
— змішана колона, де перші 5-9 машин — танки, решта — БМП (інші бойові броньовані машини).
Під час підходу штурмового загону ЗС України до ділянки прориву українська артилерія проводить артпідготовку, як по самому «коридору», так і по всій смузі російської оборони. Тим самим українці не тільки приховують напрямок удару (зосередження основних зусиль), а й не дозволяють здійснювати противнику перенесення сил і засобів на загрозливу ділянку.
-
- Ілюстративне фото
Особливістю цього варіанта наступу штурмового загону ЗС України є те, що він діє у складі колони, у бойовий порядок не розгортається й піхоту не спішує. Загін рухається в похідному порядку найкоротшим шляхом через відкриті ділянки місцевості.
Він не розгортається для бою в лінію бойових машин, а на максимальній швидкості долає передній край противника. При цьому основний розрахунок робиться на те, що війська в обороні втратять стійкість і відійдуть зі своїх позицій, а на посилення штурмового загону швидко прибудуть підрозділи закріплення.
Надалі, не вступаючи в бій із підрозділами другого ешелону, обминаючи опорні пункти у глибині оборони, ШтЗ намагається захопити найближчий населений пункт та зробити його базовим районом.
Під час підходу до населеного пункту бойові машини штурмового загону максимально збільшують швидкість і починають інтенсивно обстрілювати околиці з метою змусити підрозділи, які його обороняють, відійти в глиб населеного пункту, а десант у цей час спішується і закріпляється в зайнятих ворожих укріпленнях. Далі в сутінках та в нічний час через цю ділянку прориву оборони українці нарощують сили штурмових загонів, вводячи в додаткові сили піхоти техніку.
«Експерти» противника визнають, що цей тактичний прийом, коли українці у складі штурмового загону «пробивають» коридор фронтальною атакою, є доволі ефективним. Сильною стороною його є максимальне використання фактора раптовості — противник в обороні приголомшений і фактично позбавлений можливості вести бій.
Це дії на випередження, щоб не дати оборонцям жодної секунди розібратись в ситуації і зреагувати на події. Напрямок удару штурмовиків заздалегідь не визначається, а обирається на тій ділянці, де розвіддозор виявив слабке місце в обороні противника. Це дає атакувальникам змогу максимально швидко використати отриману розвідувальну інформацію під час підготовки майбутніх дій і тим самим досягти ефекту раптовості.
Але, зазначають російські «експерти», реалізація цього прийому потребує детальної узгодженості та чіткої координації дій і розвідувальних дозорів, і штурмового загону, і підтримуючої артилерії. В українців усе це зазвичай відпрацьоване на високому рівні.
Серед слабких сторін цього виду українських штурмів російські експерти бачать обмежені вогневі та ударні можливості наступального ШтЗ. За такого способу дій ефективно вести вогонь можуть лише перші 2-3 танки (БМП), а решта не мають такої можливості. Крім того, обмаль часу для вибору місця прориву не завжди дозволяє розкрити наявність мінно-вибухових (особливо протитанкових) загороджень (МВЗ. — Авт.), а пророблення проходів у МВЗ у такі короткі терміни без завчасної підготовки не завжди ефективне.
Ще, як недолік такої тактики штурмів ЗС України, росіяни вважають, що коли атакувальники зустрічають шалений опір оборонців, то вони відмовляються від подальших дій, адже фактор раптовості втрачений. Тому ефективною протидією вважають постійну розвідку, прогнозування й аналіз розвідувальних даних про дії противника, щоб про його прорив знати заздалегідь.
Крім того, таким штурмовим діям українців можуть запобігти насичені масовані укріплення, інженерні споруди й мінно-вибухові загородження. Повинна бути відпрацьована тісна взаємодія із сусідами й надійно прикриті стики між підрозділами, створені протитанкові резерви, сплановані удари артилерії й армійської авіації (як мінімум 1-2 пари Ка-52 з ПТУР «Вихрь», Мі-28 з некерованими ракетами).
«Експерти» вважають, що важливо не дозволяти бойовим розвідувальним дозорам ще на етапі підготовки прориву розкривати систему вогню підрозділу в обороні. Усі засоби повинні вести вогонь із тимчасових позицій, бути максимально приховані та замасковані.
Це фактично стандартні дії й заходи, які мають виконувати всі підрозділи, що ведуть оборонні бої. Тобто придумати щось нове, щоб ефективно палити українські «Леопарди» й «Абрамси», які прориватимуться в пробиті коридори, росіяни не змогли. Уся протидія зводиться до активного застосування артилерії по шляхах висування штурмових загонів із можливим залученням армійської авіації.
Не можуть нічого нового порадити російські «експерти» й щодо відбиття такого прориву. Лише більш ефективне використання протитанкових засобів: з виходом противника на рубіж 2000-1000 м відкривають вогонь прямим наведенням танки оборонців, гармати МТ-12, ПТКР і ПТРК і після подолання противником мінного поля чи рубежу 250-300 м перед смугою оборони в бій вступають винищувачі танків із РПГ або РШГ.
Тобто російські військові «експерти», аналізуючи тактику штурмових дій Сил оборони України, називають її «шаблонною» і «схематичною», проте слабких місць у ній змогли побачити дуже обмаль. А щось дієве для своїх військ в обороні вони не змогли порадити. Очікуючи можливий український контрнаступ, російське командування навіть не приховує, що раптові й рішучі дії українських танкових колон їм буде дуже важко зупинити.
