— Розкажіть, будь ласка, про те, як змінювалися засоби РЕБ/РЕР протягом періоду широкомасштабного вторгнення? — На початок широкомасштабки весь аналоговий РЕБ — це був білий шум. Було…
На високій швидкості на стоянку біля автозаправки, яка розташувалася вздовж важливої транспортною артерії, заїжджають декілька бойових броньованих автомобілів, на баштах кулеметники, які уважно спостерігають за обстановкою навколо. З однієї з машин виходить кремезний чоловік із зосередженим поглядом та приємною усмішкою.
— Вітаю! Я генерал-лейтенант Содоль, — представився він. — Ну що, одягаємося та їдемо, потім часу для цього не буде!
«Одягнутися» на військовому сленгу означає вдягти бронежилет та шолом, спорядити зброю. За декілька хвилин ми вже їдемо у бік фронту, в один з окремих батальйонів морської піхоти.
Генерал-лейтенант Юрій Содоль — командувач морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України, Герой України. З перших днів широкомасштабного вторгнення росії керує обороною на одній з найважчих ділянок фронту. На війні Юрій Іванович ще із самого її початку, з 2014 року. Тоді він був командиром 25-ї окремої повітряно-десантної бригади, з якою побував у найгарячіших точках, звільняючи українські міста від ворога. Бій за Рубіжне, штурм Ямполя, оборона Донецького аеропорту, прикриття виходу українських сил з Дебальцевого, і це далеко не повний перелік, де воювала 25-ка на чолі з Юрієм Содолем. У січні 2015 року його призначили першим заступником командувача Десантно-штурмових військ. А з березня 2018 року й по сьогодні він — командувач морської піхоти ВМС ЗС України.
Звуки розривів артилерійських снарядів стають гучнішими, але у середині броньованого автомобіля відчуваєш себе у безпеці, ба більше, коли разом із тобою морські піхотинці. Дорогою споглядаємо вже звичний для понівеченої війною Донеччини пейзаж: невеличкі, колись затишні села міняють одне одного, і чим ближче до лінії зіткнення, тим більше безлюднішими вони стають. Лише пікапи з військовими та інколи важка техніка є нашими тимчасовими попутниками на цьому шляху.
Приїжджаємо на один із командних пунктів, спускаємось у бліндаж. Командир батальйону морпіхів доповідає командувачу оперативну ситуацію на ввіреній йому ділянці фронту. Бої тут тривають майже безперервно.
— Зараз мої люди тримають оборону ось тут і тут, — вказує на мапу молодий командир, — рубіж ми втримали, але воїнам треба перепочити.
— Знаю, резерви вже на підході, — швидко відповідає командувач.
На стінах командного пункту розвішені декілька великих телевізорів, які передають сигнал з дронів, що кружляють над полем бою. Шукають ворожий танчик, який вже другий день дошкуляє морпіхам. Командувач дає декілька тактичних порад та, несподівано для всіх, розбавляє їх міцними жартами, які стосуються клятих росіян, їх клятого «танчика» та й взагалі всього вищого військово-політичного керівництва загарбників.
Одразу ж кімната наповнюється сміхом та усмішками, в темному підвалі неначе стає трохи світліше, обстановка перестала бути формальною. Тут і так всім важко, тож якщо генерал приїде насуплений, він цим навряд допоможе, а коли напруга розряджена, то і все нормально, всі працюють далі.
Тиснемо руки присутнім морським піхотинцям і йдемо далі. На дворі вдається поговорити з Юрієм Содолем.
— У морській піхоті завжди так? Ви говорили з ними, наче старі друзі, а не як командир та підлеглий?
— Так, майже завжди. Звичайно бувають непрості моменти, але якщо я бачу, що хлопці стараються, роблять все можливе для виконання поставленого завдання, то який сенс зайвий раз, як-то кажуть, робити їм нерви?
— При сучасному рівні розвитку технологій для будь-якого командувача нема великої потреби відвідувати позиції, командні пункти бригад, батальйонів чи рот — є багато джерел інформації, починаючи від доповіді підлеглих і закінчуючи різноманітними засобами розвідки. Навіщо Ви приїздите на передову, наражаючись на небезпеку?
— Треба бачити очі, чути інтонацію кожного командира, тоді ти розумієш, що насправді відбувається.
— Відійдемо трохи від теми. Що робить морських піхотинців особливими, я маю на увазі процедуру отримання берета?
— Традиція подолання смуги перешкод була започаткована ще у Криму, в Федосії у 1994 році. Тоді це була 4-та окрема бригада морської піхоти ВМС України. Смуга мала трохи більше ніж 3 кілометри завдовжки, по суті вона була удосконаленим варіантом смуги розвідника радянського зразка. Вже після 2014 року ця традиція продовжилася — формувалися нові частини морської піхоти, і кожен підрозділ або військова частина робили все це на свій розсуд, обиралися різні райони місцевості, які доволі часто не відповідали вимогам з безпеки. Починаючи з 2021 року, ми уніфікували цей процес, створили та затвердили Стандарт підготовки та проведення ритуалу складання Клятви морського піхотинця. Побудували нову смугу перешкод на нашому полігоні.
— На Олешківських пісках? Це ж окупована територія.
— Поправлю вас. Територія окупована тимчасово. Ми обов’язково все повернемо. Олешківські піски ще називають Херсонською пустелею, місцевість якнайкраще підходить для наших потреб із врахуванням притаманних завдань, що їх виконують морські піхотинці.
Порядок отримання берета морського піхотинця наступний. Спочатку військовослужбовці мають прослужити в підрозділах морської піхоти України не менш ніж 6 місяців. Далі кандидат звертається до безпосереднього командира з письмовим клопотанням щодо розгляду його кандидатури на складання Клятви морського піхотинця. Розгляд кандидатів здійснюється на загальних зборах підрозділу, і кожен кандидат обов’язково повинен мати позитивну характеристику. Перед подоланням психологічної смуги військовослужбовці повинні пройти ще й медичний огляд, здати теоретичні та практичні іспити, а саме: вогневу підготовку, тактичну або тактико-спеціальну підготовку, знання щодо Кодексу морського піхотинця «Вести! Боротися! Перемагати!» та, звичайно, заліки з фізичної підготовки. І після проходження смуги той особовий склад, який пройшов, вже допускається до складання Клятви. Іспит на отримання берета проводився двічі на рік і присвячувався до Дня морської піхоти (23 травня) та Дня захисників та захисниць України.
У морських піхотинців України власна система цінностей, традиції, які базуються на певному типі відносин. Іншими словами, головні риси морського піхотинця це честь, відвага, відданість. Ці речі відображені у Клятві морського піхотинця. І коли говорять про морську піхоту, то одразу думають про берет та смугу перешкод як головне у цій традиції. Це хибна думка. Найголовніше для нас — Клятва, решта ж етапів це лише підготовка на допуск до її складання.
— Зрозуміло, але щодо самої смуги, що треба, щоб її пройти?
— Вірити у себе та своїх побратимів! І пройти це умовно, насправді майже всі ці кілометри ти повзеш. На шляху багато перешкод, імітація бою, евакуація умовно пораненого та багато всього іншого. А коли вже геть виснаженим доходиш до останнього етапу, там чекає останнє завдання — піднятися на пагорб та встановити прапор морської піхоти. На пагорбі тебе зустрічають кілька підготовлених інструкторів-морпіхів, яких треба перемогти в рукопашній бійці. Я проходив це випробування після свого призначення в травні 2018 року — в одній групі з офіцерами новоствореного командування морської піхоти. Тоді мені було 47 років. На пагорбі дістав пару синців від інструкторів.
— Що було потім з цими інструкторами?
— Та нічого, вони ж не знали, що я командувач, ба більше, що вони виконують своє завдання як інструктори, тут звання не мають значення.
«Ми внесли зміни до Стандарту підготовки та проведення ритуалу складання Клятви морського піхотинця. Відтепер берет морського піхотинця можуть отримати ті військовослужбовці, які гідно проявили себе на полі бою. Так само ми запровадили й механізм позбавлення берета — для тих, хто зганьбив себе та своїх побратимів, порушив Клятву морського піхотинця»
— А як зараз Ви проводите подолання смуги?
— Тільки-но зараз ми почали відновлювати цю традицію. Більш ніж рік ми її не проводили, це було пов’язано із залученістю підрозділів до виконання бойових завдань. Разом з тим, ми внесли зміни до Стандарту підготовки та проведення ритуалу складання Клятви морського піхотинця. Відтепер берет морського піхотинця можуть отримати ті військовослужбовці, які гідно проявили себе на полі бою. Так само ми запровадили й механізм позбавлення берета — для тих, хто зганьбив себе та своїх побратимів, порушив Клятву морського піхотинця
На цьому наша розмова переривається, слід їхати далі. Довго залишатися на одному місці на такій відстані від ворога небезпечно. Наступна точка — командний пункт ще одного батальйону, який тримає оборону неподалік.
Тут слід дещо детальніше розповісти про українську морську піхоту. Станом на початок широкомасштабної збройної агресії — це тисячі навчених воїнів з двох окремих бригад морської піхоти, окремої артилерійської бригади, реактивного артилерійського полку та окремого батальйону морської піхоти. Якщо описувати структуру цього багатотисячного колективу бізнесовою мовою, то командувач — це головний виконавчий директор, а командири бригад та батальйонів — керівники дирекцій чи департаментів. Головні завдання теж, як у бізнесі — відібрати найкращий персонал, поставити на керівні посади людей з сильними лідерськими якостями та постійно підтримувати високий рівень мотивації всього колективу.
Суттєва відмінність матросів-морпіхів від звичайної піхоти — тривала підготовка, вишкіл. «Це мають бути універсальні воїни, які вміють керувати будь-яким видом військової техніки, стріляти з усіх видів зброї, воювати на суходолі, морі та в повітрі. Слід розуміти, підготовка морпіха — справа не одного місяця, на це необхідно принаймні декілька років», — так пояснює генерал-лейтенант.
Таких бійців Україна до 2014 року готувала дуже мало. Єдиний батальйон морпіхів був у Феодосії. Під час анексії Криму багато хто з них погодився на пропозицію росіян на більші зарплати та перейшов на бік ворога. Вірними Україні тоді залишилось близько 200 матросів, сержантів та офіцерів Морської піхоти — тоді це було близько 20% від всього її особового складу. Саме ці матроси склали основу майбутньої морської піхоти, яка з 2014 до 2022 року виросла численно в десятки разів.
Невдовзі після анексії Криму морпіхи сформували ротну тактичну групу і в кінці серпня 2014 року направилися в район АТО. Бої в Широкиному, Гнутовому, Павлополі. Згодом, коли вже була сформована 36-та окрема бригада морської піхоти, традиційно вона отримувала ділянку оборони в районі Маріуполя.
Крім бойової підготовки, дбали і про моральну та світоглядну. Священник Андрій Зелінський, колишній військовий капелан 36-ї бригади, разом із офіцерами написав посібник з військового лідерства для підрозділів МПУ. Ця книжка кишенькового формату була вперше видана у 2016 році накладом понад 6000 екземплярів, а потім кожного року випускалися додаткові примірники, адже кількість морпіхів постійно зростала. Там описані принципи морпіхів, цілі цих підрозділів та є текст Клятви морського піхотинця.
Нові та старі підрозділи називали на честь історичних діячів української армії. Так 36-та окрема бригада морської піхоти у 2019 році була названа на честь контр-адмірала Михайла Білинського — морського міністра в уряді Симона Петлюри, який першим почав формувати полки морської піхоти. А 35-та бригада у 2020-му році — на честь Михайла Остроградського. Це теж один із героїв визвольних змагань 1917–1920 років, який першим підняв синьо-жовті прапори на кораблях у Севастополі та у 1918–1919 роках командував Чорноморським флотом України.
На початку 2018 року в Збройних Силах України почали активно впроваджувати реформи, одна з яких — перехід штабів на J-структуру відповідно до стандартів НАТО. Також у планах командування Збройних Сил був подальший розвиток морської піхоти. Разом із збільшенням кількості підрозділів нагальною потребою було створення відповідного органу управління, який би взяв на себе функцію планування та застосування цих сил. Так, у лютому 2018 року було створено командування морської піхоти, а в травні того ж року досвідченого десантника з бойовим досвідом генерала Содоля призначили командувачем морпіхів.
На іншому командному пункті повторюється майже те саме, що і на першому. Короткі доповіді, особиста розмова командувача з комбатом. Хлопці запропонували каву, і ми продовжуємо бесіду з генералом.
— Ви зустріли широкомасштабну агресію росії тут, на Донеччині? Де були у той час Ваші підрозділи?
— Деякі частини морської піхоти теж були на Донеччині, решта виконували завдання на інших напрямках оборони. Саме цей період війни показав, наскільки в морській піхоті вдалося створити універсальних воїнів, здатних витримувати надвеликі навантаження, та сильних лідерів серед командирів підрозділів.
— Які періоди були найважчими для Вас особисто, які бої Вам запам’яталися найбільше?
— Маріуполь. Звісно це Маріуполь. Тема оборони міста — героїчна та водночас трагічна сторінка в історії української морської піхоти. Наразі, поки триває війна, поки багато наших людей залишаються в полоні, я б не хотів про це говорити.
Ще один знаковий епізод цієї війни відбувався якраз паралельно з обороною Маріуполя. Так, на початку березня дві батальйонно-тактичні групи росіян, обходячи Маріуполь з півночі, заходили в тил однієї з окремих механізованих бригад ЗСУ. Далі вони планували прорватися на північ Донецької області, щоб розрізати всі наші війська та оточити їх.
Тоді 503-й батальйон морпіхів направили, аби зупинити просування ворога. 9 березня 2022 року матроси 503-го зайняли оборону вздовж сіл Зачатівка—Вільне—Євгенівка. Проти них були значно більші сили росіян — на деяких ділянках вдвічі, на інших — втричі. «Борсукам» вдалося зупинити просування ворога на цій ділянці та врятувати механізовану бригаду від оточення. “Тоді бійці захопили 23 одиниці ворожої техніки — 5 БТР, 16 БМП-3 та 2 танки Т-72, зараз цю ділянку боронять учетверо більші сили.
росіяни підтягнули резерви, у важкому бою біля села Євгенівка 11 березня 2022 року молодий комбат Павло Сбитов був смертельно поранений. Він до останнього залишався разом зі своїми людьми та керував відбиттям атаки. Він помер того ж дня, а згодом йому посмертно було присвоєне звання Герой України. Важка втрата для морської піхоти. Завжди важко втрачати справжніх лідерів.
Героїв України серед морпіхів — вже десять. Усього з початку широкомасштабної збройної агресії 1148 морських піхотинців отримали державні нагороди
За цей час чимало морських піхотинців робили неймовірні речі. І я пишаюся своїми людьми, які йдуть в бій сміливо та зухвало. Це морські піхотинці, які боронили Миколаїв, відвойовували Херсонщину, тримали острів Зміїний. Це ті, хто у морській піхоті не один рік, та ті, хто нещодавно приєднався до нашого братерства й поділяє наші цінності та погляди.
Наприклад, 36-ту окрему бригаду морської піхоти у найкоротші терміни сформували майже заново, її основою стали військовослужбовці, які повернулися з полону та ті, хто зміг прорватися з оточеного Маріуполя, а це трохи більше ніж 140 воїнів. Сьогодні бригада знову воює на сході.
Підрозділи 35-ї бригади воювали і на Херсонському фронті. Форсували Інгулець, звільняли Давидів Брід. Саме матроси 35-ї підняли український прапор в цьому селі 4 жовтня 2022 року. Давидів Брід в травні-червні був місцем важких боїв та переходив із рук в руки. Сьогодні бригада продовжує воювати вже на Донеччині.
Наша окрема артилерійська бригада захищала Миколаїв, ганяла російських військових по полях Херсонщини і зараз продовжує це завзято робити.
Усього з початку широкомасштабної збройної агресії 1148 морських піхотинців отримали державні нагороди, ще близько 642 були представлені до нагород. А Героїв України серед морпіхів — вже десять. Але всі перемоги даються важкою ціною…
— Що плануєте далі? Як розвиватиметься українська морська піхота?
— Що плануємо далі? У нас ще багато роботи, попереду Крим та Севастополь.
На цьому наша розмова завершилася. Ми повертаємося назад, по дорозі відбувалося ще декілька важливих зустрічей. Командувач спілкувався з комбригами та іншими командирами військових частин, які нині тримають оборону на сході. Так пройшов ще один день війни, під гуркіт артилерії, завивання евакуаційних автівок з пораненими бійцями та колонами, що прямують на фронт. Ще один день пекла на землі, із мужніми та хоробрими людьми, що захищають світ від темряви.
