Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Свій берет кольору морської хвилі молодший сержант Микола на псевдо «Рамзес» отримав восени минулого року за визволення Херсонщини. Він і сьогодні в строю, воює на Донеччині, обіймаючи посаду командира відділення взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти окремої бригади морської піхоти ВМС України.
Війна дуже суттєво змінила його плани та життя. Адже незадовго до початку широкомасштабного російського вторгнення Микола вирушив до Польщі, щоб працювати в одній із будівельних бригад. Він ледве встиг перетнути кордон та відрекомендуватися своєму новому польському роботодавцю. А вже 27 лютого повернувся додому, на Вінниччину, щоб зі зброєю в руках стати на захист України.
У такий спосіб майже після трирічної перерви повернувся до війська молодший сержант на псевдо «Рамзес». У ті найтрагічніші в історії України часи кінця лютого минулого року багато хто виїжджав з нашої країни, рятуючи своїх дітей та літніх батьків від війни, а 24-річний чоловік Микола навпаки повертався додому, на війну…
Він лише одну ніч провів вдома — побачив маму, перевів подих — і вже наступного дня добровільно прибув до військкомату. Його порив був почутий, і вже того ж дня, 28 лютого, Микола обійняв посаду командира відділення взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти окремої бригади морської піхоти ВМС та вирушив на Одещину.
— Можна сказати, що з посадою мені пощастило. Адже, проходячи півторарічну строкову службу з 2017-го по 2019 рік, я був саме командиром відділення інженерно-саперного взводу. Звісно, я зрадів тому, що в подальшому моя служба знов буде пов’язана саме з інженерним забезпеченням. Адже ця справа вже була мені добре знайома, — згадав командир відділення.
А далі почалися бойові будні. Спочатку він перебував у тилу, на Одещині, де військові інженери-морпіхи інтенсивно займалися бойовою підготовкою та встановлювали мінно-вибухові загородження на Чорноморському узбережжі з метою недопущення висадки й прориву ворожого десанту, несучи службу на відповідних спостережних постах.
На початку серпня Миколу та інших морпіхів у кількості 12 осіб відрядили до одного з навчальних центрів для підвищення кваліфікації, де впродовж майже місяця вони щодня працювали в полях, ретельно вивчаючи принцип роботи протитанкових, протипіхотних та протикорабельних мін та відпрацьовуючи практичні питання щодо мінування й розмінування місцевості.
А вже наприкінці того ж місяця вони звідти одразу вирушили на південний фронт.
— Я завжди кажу своїм побратимам, щоб вони не лише покладалися на міношукач, а й завжди уважно дивилися під ноги. Ви ж знаєте, наша робота вимагає максимум концентрації та не вибачає помилок. Холодний піт у нас, звісно, виступає. Адже у фізичному та психологічному сенсі нам завжди доводиться витримувати дуже важкі навантаження. І, крім наявності мін, додатково небезпеку становить і сам факт виконання завдань на відстані безпосереднього зіткнення з противником, — каже молодший сержант Микола.
Командир відділення взводу інженерних загороджень «Рамзес» не рахував ворожих мін, яких знешкодив, але кожного разу, пророблюючи проходи в мінних полях та працюючи під прикриттям групи морських піхотинців, він убезпечував їх від підриву на мінах і прокладав шлях до подальшого просування з метою визволення Херсонщини.
Не завжди все виходило гладко. Війна — це війна. Її перебіг не спрогнозуєш і не зрежисуєш. Ворог теж не дрімав, ретельно маскуючись у лісосмугах та полюючи на наших саперів-морпіхів. Було й таке, що рашисти відкривали по наших хлопцях вогонь ще на під’їзді до визначених ділянок. Неодноразово, пророблюючи проходи в мінних полях, доводилося працювати і під ворожими артилерійськими обстрілами, внаслідок чого зазнавав втрат і підрозділ, де служить «Рамзес».
І все-таки вони дочекалися щасливого та переломного для них листопада минулого року.
— Так, усі дуже чекали того дня, коли ми врешті-решт підемо в наступ. Ми готувалися до бою, хвилювалися. За отриманою командою вирушили вперед, на Херсон. Я їхав у машині, що рушила на чолі колони, дорогою здійснюючи розмінування місцевості. Зупинилися в одному із сіл за кілька десятків кілометрів від обласного центру. А наступного дня вже отримали наказ вирушати на Донеччину, — згадав про доленосні осінні події минулого року морпіх Микола.
Вже понад пів року він перебуває на цьому надважкому напрямку російсько-української війни. Поруч — його бойові побратими-морпіхи, а попереду — ворог, який постійно намагається прорватися вперед з метою виходу на адміністративні кордони Донецької області.
За словами Миколи, виходячи з оперативної ситуації, на сході зазнав змін і обсяг завдань, які доводиться виконувати інженерно-саперному підрозділу.
— Приміром, якщо на півдні ми постійно здійснювали контрнаступальні дії, то тут переважно тримаємо оборону. Тож і головний наголос робимо не на розмінуванні місцевості, а на зведенні й облаштуванні фортифікаційних споруд, які є міцним заслоном на шляху просування російських загарбників. Такі заходи є запобіжними та конче потрібними, але тимчасовими. І ми, безперечно, з нетерпінням чекаємо на наш контрнаступ, з початком якого повернемося й до виконання притаманного для нас завдання щодо розмінування місцевості, — переконаний молодший сержант Микола.
Він ще точно не вирішив, чим займатиметься після перемоги над ворогом. З одного боку, хлопець з 12 років звик заробляти гроші своїми руками, працюючи у будівельних бригадах. А з іншого, за понад рік війни він, як кажуть, душею прикипів до військової служби, до свого підрозділу та до своєї елітної бригади морської піхоти, служити в якій для нього є й великою честю, й важким чоловічим випробуванням на стійкість та фізичну витривалість.
Серед першочергових мирних планів молодшого сержанта — одруження з нареченою Анастасією. Відповідну пропозицію він їй вже нещодавно зробив. Вона погодилася, а от весілля планують відсвяткувати вже після війни.
На знімках: молодший сержант Микола на псевдо «Рамзес»
Фото з власного архіву Миколи
@armyinformcomua
Служба безпеки за сприяння Міністра оборони та Головнокомандувача ЗСУ викрила нове агентурне проникнення фсб до підрозділів Сил оборони України.
Бійці однієї з механізованих бригад провели успішні штурмові дії в селі Січневе на Дніпропетровщині, завдавши ворогу нищівних втрат: 50 окупантів було знищено, ще 8 — взято в полон.
На Лиманському напрямку Сили оборони втримують позиції в Торському й Зарічному. Попри безперестанні штурми російської піхоти та іноземних найманців.
Українські морпіхи спростували російську пропаганду про нібито «перемогу» ворожого човна, оприлюднивши повне відео бою — на ньому видно, як цей самий човен, що спочатку уникнув удару FPV-дрона, був знищений наступним пострілом.
Працівники ДБР завершили досудове розслідування щодо посадовця однієї з військових частин Донеччини, який відправив підлеглих працювати на його родину. Зокрема бійці продавали вуличну їжу в Покровському районі Донеччини.
На Покровському напрямку ворог застосовує традиційні піхотні групи, які намагаються просочуватися малими групами. Однак тактика модернізується. Окупанти майже не атакують з фронту.
від 55000 до 125000 грн
Слов'янськ
Батальйон спеціального призначення Донбас 18 Слов'янської бригади Національної гвардії України
від 20000 до 190000 грн
Чугуїв
4-й штурмовий батальйон - 92 окремої штурмової бригади
Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…